На Міжгірщині живе династія трембітарів

Давні ремесла не гинуть, коли у старшини є гідні спадкоємці промесла, коріння якого сягає сивої минувшини. Фамільне рукомесло трембітарів міцно тримається у родині Тарахоничів на Міжгірщині.

Мешканцю Федору Тарахоничу вже нівроку 85 років. Знаною людиною не лише в одному гірському краї, але і далеко за межами його зробила… трембіта. З цим народним музичним інструментом старожил знається на “ти” ще з раннього дитинства. Його батько все життя вівчарив і неодмінною супутницею на шовкових полонинах та біля колиби з ватрою з ним була довжелезна дерев’яна труба, з якої сурмив. Здавалося, що навколишні гори аж тремтіли, коли було чути її протяжний звук. Не лише навчився у нього віртуозно грати на цій мудрій штуці, коли теж довелося пастушити з рунистою отарою, але й її виготовляти. Не така вже й проста річ, відверто кажучи, змайструвати трембіту, отож, Федору Васильовичу ще і як гордо на душі, що ділом, пропахлим віками, серйозно зайнявся 36 –літній онук. Теж Федір, який проживає з сім’єю у верховинській “столиці”—смт. Міжгір’я. До речі, так у роду Тарахоничів повелося, що з покоління в покоління присвоюється це ім’я. Ймення Федір має 60-річний син і семилітній правнук – їх аж дев’ятеро налічує дід і приплюсовує ще троє онуків.

Онук Федір Федорович, котрий став наступником-трембітарем, ще і опікун на схилі літ рідного. За піклування і визріла у нащадка думка взяти у спадок вітцівщине ремесло. Мотивувався намір найперше тим, що у краї призабувається старожитність – десь-не-десь зачувається мелодія трембіти. І дід за зустрічей-спілкувань не приховував почуття нудьги за інструментом, неодноразово забідкається, що майстри переводяться. Беручкий до будь-якої роботи потомок за порад предка просто блискуче впорався з дебютним виробом. І на вид виявилася привабливою перша його трембіта, і якісно сурмила. Заслужена похвала знавця-діда спонукала внука до серійного виробництва. Тим паче, знаходяться покупці на унікального ґатунку музтовар, бо раритетні речі нині в моді. Один екземпляр Федора Тарахонича помандрував аж у білокам’яну. Дізнавшись про молодого умільця, якось міжгірець замовив музичну продукцію для свого друга-земляка, котрий переїхав жити до Москви і мав празнувати ювілейну життєву дату. Дуже був вдячний фахівцю, бо й не гадав клієнт як безмежно обрадувався сувеніру товариш, бо вона йому до щему серця нагадала рідну Верховину.

Начебто й не складний процес виготовлення трембіти, але, як стверджує її чародій Федір, треба добре пововтузитися по ходу її майстрування. Все-таки інструмент не мініатюрного розміру – довжина його складає аж три метри. Передусім необхідно вміло розколоти смереку на дві половинки, а відтак спеціальним різцем акуратно їх видовбати, бо чим глибше, то тим легша. Після кількатижневого просихання на сонцю, щоб звуки мелодійно линули, половинки скріплюють 18 обручами з молодого віку ясеня. Пищик, як правило, робиться з бознику, котрий дуже практичний, бо не колеться. А найпроблемніша процедура – підшукати у тутешньому “зеленому океані” скалисту смереку, та ще таку, яку вразила блискавка, без жодного сучка.

Дід, звісно, радий за онука, який на зубок опанував секрети трембітарської науки, бо молодший Тарахонич до всього універсал -- за проханням спроможний навчити бажаючого вмінню сурмити, ази якого теж таємничі.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ для Голосу Карпат.

Фото автора.