На «Голосі Карпат» - продовження розмови військовим капеланом, отцем Іваном Ісаєвичем, котрий шість місяців провів в окопах під Дебальцевим.
Там я ще більше увірував у Бога
На сході я побачив ніби картину з святого письма, коли Господь плакав і казав: «Мені шкода цих овець, вони немов ягнята без пастиря». І мені дійсно було шкода, коли, йдучи Дебальцевим, Вільховаткою чи Вуглегірським, бачив поодинокі храми і декілька молитовних домів, але всі вони були зачинені. Тобто населення залишилося без духовних наставників. Тоді я і зрозумів, що це Господь готував мене до цієї місії, і героїзму тут ніякого нема.
Мені шкода цих людей, та з іншого боку вони самі дозволяли себе нищити. Адже є Божий допуск. Ти є вільна людина і ти можеш вибирати: бути вільною і працювати, годуватися своїми руками, жити, як ти хочеш, чи бути рабом, залежати від шматка хліба й коритися панові. Бог таке не дозволяє, але людина сама може дозволити, оскільки вона є вільною і має право вибору. Ті люди зробили свій вибір, та Господь, як лікар, не йде до здорового, а до грішника...
Солдати не мають помсти до місцевих, які їм шкодять, бо жаліють старість
Неодноразово на блокпости приходили місцеві, здебільшого старенькі бабусі й дідусі, й пригощали наших солдатів чи то медом, згущеним молоком, ковбасою... Опісля виявлялося, що продукти отруєні. Хлопці ж не тримали зла на них й надалі допомагали, оскільки шкодували старість. Та ситуація доходила до абсурду. Таке колись було за Радянського Союзу на гірському Карабасі, але ті люди боролися за свою незалежність. Та все одно це лицемірство. Уявіть, старенькі нам приносили кавун зі словами «Сынки, попробуйте, это с нашего огорода». Після тих частувань хлопців ледве відкачали. Тобто ті місцеві жителі, що так чинять, не розуміють, що таке християнство, але добре знають, що таке брехня. Важко про це говорити, але це факт.
Хочу бути вільним у своїй кошарі
Українцям бажаю великої віри в Бога, але не до міфічного, а реального, який живе у серцях. Любові до ближнього, до своєї землі, не до своєї ділянки в 10 соток чи гектар, любові не до свого гаманця, а до своєї Батьківщини. Бути правдивими батьками і дітьми свого народу, не нарікати на владу, бо ми владу вибираємо, не бути байдужими, не продаватися. Бути свідомими і боротися за незалежність, яку показував Христос: я не хочу чужого, але й моє не чіпай, це моя кошара, не заходь до неї, я можу бути з тобою братом, але залиш мене в спокої, я хочу бути вільним у своїй кошарі. Найголовніше, ми повинні бути християнами, не прикриватися брехнею, а добрими справами, які приведуть до Царства Небесного.
Початок розмови з капеланом читайте на «ГК» у публікації «Ми православні, а не християни», - військовий капелан Іван Ісаєвич про жителів Дебальцево.
Більше за темою
«Ми православні, а не християни», - закарпатський капелан Іван Ісаєвич про жителів Дебальцево