«Ми православні, а не християни», - закарпатський капелан Іван Ісаєвич про жителів Дебальцево

На «Голосі Карпат» - розмова з людиною, про яку писали майже всі закарпатські видання і не тільки. Отець Іван Ісаєвич - капелан, котрий шість місяців провів в окопах під Дебальцевим, підтримуючи моральний дух воїнів та виводячи з пітьми духовного рабства мирне населення.

Третього січня під Дебальцевим духівника було поранено осколком. Після поранення він приїхав у смт. Королево у заснований ним духовний центр на реабілітацію. Стан здоров’я у отця більш-менш нормальний. Ще не зовсім рани зажили, але тримається він впевнено і мужньо. Його висока духовність просто вражає. «ГК» ділиться враженнями капелана про побачене й пережите на сході.

Місія капелана на сході - не тільки підтримувати бійця, але й тихенько виводити з пітьми духовного рабства мирне населення.

Щоб говорити про тамтешню атмосферу, треба розуміти про початки того, що там зароджено. Те, що там є - не тільки наслідки радянського режиму як такого, це наслідки ще й царського імперії, заселення туди людей з тих чи інших територій: хтось йшов на заробітки, когось силоміць засилали в шахти, інші були ув`язнені чи депортовані. І коли ти приходиш туди, щоб спілкуватися з місцевим населенням, треба в першу чергу запастися терпінням і ніколи не спішити з відповіддю. Потрібно добре вислухати, аби зрозуміти, з ким ти говориш і що від тебе хочуть.

По-друге, це наша земля, і це не підлягає навіть обговоренню.  Є  заповідь: «Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого». Якщо ти прийшов на чужу землю, то ти злодій. І той, хто виганяє тебе, то він є воїном, захисником, ангелом-охоронцем для своєї сім’ї.  І власне потрібно підтримати того воїна, який згідно навіть Божих заповідей, захищає свій народ, свою Батьківщину, щоб на даній мені Богом землі я жив спокійно і мирно.

По-третє, мусимо розуміти логіку тамтешніх людей, особливо тих, які не по їхній вині, але з часом через власне смирення їх зробили залежними від шлунку. Їх накормили ідеологією Радянського Союзу, комуністичної партії, які десятиліттями твердили: «Ви є з мавпи. Бога нема. Ви народилися, аби померти...» Ось це, власне, і присутнє там.  Тож місія капелана на сході - не тільки підтримувати бійця, але й тихенько виводити з пітьми духовного рабства мирне населення.

Збудована каплиця врятувала не тільки духовний стан багатьох, але змінила думку більшості солдатів про церкву, Бога і релігію

Облаштувати каплицю в штабі було нагальною необхідністю насамперед для солдатів, які потребували молитви. У мене було чимало військовослужбовців із Запоріжжя, Кривого Рогу (закарпатці становили лише десяту частину), які потребували пояснення, що таке храм, чому хрестимося, для чого палимо свічки, чому віримо в Бога... На війні багато людей змінюються, починають вірити в Бога, шукати в Нього заступництва. Наш імпровізований, маленький, катакомбний храм приймав кожного дня безліч людей. Цікаво, що хлопці не стільки говорили про війну у бесідах зі мною, наскільки їх цікавили родинні теми. Вони шукали відповіді на запитання: чому батьки не мають часу на них, чому близькі люди віддаляються і т.д.

У Дебальцевому ми самі ходили до людей по підвалах, зруйнованих будинках, допомагали їм і спілкувалися з ними. Мене дуже дивувало, що вони мене називали пастором. Пізніше я зрозумів, що це пов`язано з тим, що я їм приніс не просто Слово Боже, а щось нове: приміром, міг першим потиснути руку і  їм не потрібно було просити благословення, як зазвичай, у тамтешніх батюшків... Справжнім шоком було чути їхнє твердження, що вони православні, а не християни. Тобто людям десятиліттями псували свідомість.

Продовження розмови з о. Іваном читайте вже завтра на «Голосі Карпат».

Довідка «ГК»: Отець Іван – судовий вікарій, очолює єпархійний трибунал Мукачівської греко-католицької єпархії. Працює з молоддю, опікується сиротами, є засновником дитячого садка «Назарет» та будинку сімейного типу в селищі Королево.