1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

«Закарпатські угорці повинні інтегруватися в українське суспільство, а не асимілюватися», - депутат Йосип Борто

20.02.2018 12:29 Влада Думка

Заступник голови облради Йосип Борто й одночасно депутат крайового парламенту від КМКС прокоментував останні події щодо українського закону про освіту та реакції на нього Угорщини.

Приводів поспілкуватися з першим заступником голови облради Йосипом Борто й одночасно депутатом крайового парламенту від КМКС вистачало: минулої середи в Ужгороді Україна й Угорщина на міжурядовому рівні обговорювали проблеми Закону про освіту, котрий збурив нацменшини; напередодні з цього ж приводу в нас побував верховний комісар ОБСЄ. А до всього зовсім недавно Йосип Йосипович відзначив 60-ліття. Тож журналіст і політик поговорили і про суспільне, і про особисте.

«Якщо хочете зробити мені щось добре, то спитайте, чи я радий тому?»

Почнемо із зустрічі заступників міністрів двох країн по Закону про освіту. Ви на ній були?

– Ні, я був на зустрічі з верховним комісаром ОБСЄ у справах нацменшин і висловив із цього приводу думку не тільки тутешніх угорців, а й більшості закарпатців. Там є три групи проблем. Перша – правова. Якщо Україна йде в ЄС і в усіх сферах імплементує європейські норми, то не може порушувати раніше підписані нею закони, міжнародні домовленості. А сьома стаття Закону про освіту, на наш погляд, їх порушує. Другий аспект – політичний. Коли в листопаді 2016-го парламент прийняв у першому читанні цей документ, ми заявляли про порушення прав нацменшин і міжнародних угод та спрямували до столиці відповідне звернення облради: із 64-х крайових депутатів тільки 8 членів КМКС, але «за» проголосували 42.

Та в другому читанні 5 жовтня 2017-го Верховна Рада ухвалила набагато гірший варіант, ніж той, який подало Міносвіти й проти якого ми виступали. Облрада знову звернулася до Президента з проханням ветувати його або надіслати на експертизу до Венеційської комісії. До нас дослухалися тільки щодо останнього, але відправили вже підписаний закон. Комісія оперативно проаналізувала його і винесла вердикт. Писали його дипломати, тому він сформульований так, що дає правду обом сторонам і водночас виносить зауваження. Там зазначено: українську мову як державну слід підтримувати, розвивати й вводити в обіг у всьому суспільстві, з чим ми абсолютно погоджуємося. Але паралельно треба давати нормальні умови й для функціонування мов нацменшин. Баланс між першим і другим слід зберігати.

На жаль, із прийняттям освітнього закону Україна дещо зіпсувала стосунки з Угорщиною, Румунією, Польщею. Хоча саме вони як ніхто інший підтримували нас, у тому числі й у досягненні безвізу. Погіршувати конструктивні взаємини – вкрай небажано для країни, яка через події на сході перебуває в стані нехай і неофіційної, але війни з Росією. Ми цей політичний аспект підкреслювали у зверненні облради до найвищих ешелонів влади, як і те, що документ може спричинити міжнаціональні конфлікти в деяких регіонах і аж ніяк не сприяє консолідації нації.

А який же третій аспект проблеми?

– Педагогічний. У Києві кажуть, що цей закон – у інтересах нацменшин, бо, не знаючи нормально державну мову, вони неконкурентоздатні на ринку праці, при вступі у виші, відтак інтелектуальна еліта в їх середовищі формуватися не може. Втім, якщо ви хочете зробити мені щось добре, то спитайте, чи я справді радий тому? Якщо так – із вдячністю прийму це. Але ж усі представники угорської меншини на Закарпатті виступають проти, за короткий час зібрали 62 тисячі підписів, та в Києві переконані, що це – на їхню користь… Я пропрацював педагогом 25 років і з досвіду знаю: добре, якщо дитина навчається материнською мовою, якою думає, бачить сни й легше зрозуміє такі важкі предмети, як математика, фізика, хімія… Хоча дуже важливо, навіть обов’язково, щоби школярі знали й державну мову та одну іноземну.

Що нам пропонують тепер? Якщо дитина до 5-го класу вчитиметься паралельно українською й мовою нацменшин, а потім їй повністю (хай через певний період, але зрештою закон вимагає саме цього) треба перейти на українську, то невже вона, досі не засвоївши належно державну мову за 11 років, зробить це за 4 і зможе вивчати нею згадані важкі предмети? Я впевнений, що ні. Скоріше, сприйматиме все поверхово, втратить інтерес до наук. І хоч українську однозначно знатиме до кінця школи краще, ніж теперішні випускники шкіл нацменшин, але все інше – ніяк. Тобто знову виявиться неконкурентоздатною як на ринку праці, так і в здобутті вищої освіти.

Вихід за такої ситуації з точки зору думаючих батьків – або посилати дитину на навчання в Угорщину й самим виїхати звідси, або відразу давати чадо в українську школу. Чи в наших інтересах, щоб люди виїжджали звідси? Та й так, на жаль, мільйони тікають із України. Ми зацікавлені, щоб у себе вдома, а не в Португалії, Чехії чи Польщі вони будували Європу. Адже це інтелектуали й фахівці-професіонали. Таких у нас уже не вистачає, попри те, що є купа безробітних. Тих, у кого золоті руки, треба, навпаки, заманювати назад, але як, якщо ми не дамо їм нормальні зарплати, умови праці й можливість почуватися тут добре, в тому числі й нацменшинам?

Освіта в українських школах із першого класу за якістю знань – непоганий варіант, хоч і передбачає значні труднощі на початку. Але тоді втрачається навчання мовою нацменшин, а це вже асиміляція. Ми ж прагнемо інтеграції в українське суспільство. До неї ми готові, бо живемо тут, і Закарпаття є частиною України. Протягом тисячоліття при різних державних утвореннях, в тому числі й за Угорщини, всім національностям на цій території вдалося зберегти свою ідентичність, культуру, віру, мову. Ми й зараз хочемо зберегти це, поважаючи закони, мову й владу країни, в якій живемо. І спільно будуючи краще майбутнє України.

«Ніхто не поступиться стовідсотково, кожен має робити кроки назустріч»

Ваша дружина – вчителька української в Ужгородській ЗОШ №10. Не питали в неї, що треба зробити, аби угорськомовні школярі добре знали українську?

– Що якість засвоєння державної мови нацменшинами треба поліпшувати, ми говоримо вже 20 років і просимо Київ робити кроки в цьому напрямі! Нині на Закарпатті є 118 шкіл для нацменшин, із них 99 – угорські, 14 – румунські, 4 російські й 1 словацька. Ми хотіли би зберегти цю систему. Як при цьому покращити знання української? По-перше, просимо зрозуміти: угорська й румунська належать до іншої сім’ї мов, ніж слов’янські. Українці, котрі пробують вивчати угорську, кажуть, що це одна з найскладніших мов світу. Але для угорських школярів аналогічною є українська! Тому не можна для них викладати її за методикою рідної мови. Нехай нарешті Міністерство освіти визнає, що це неефективно, й перейдімо до вивчення методом іноземної, або, якщо когось це ображає, як у Сербії, – нематеринської мови. І хай фахівці розроблять цю методику. Друге питання – в нас недостатньо педагогів, які б якісно могли навчати нацменшини української.

Потрібен час, щоб їх підготувати. Третє – для нової методики необхідні нова програма, підручники. До їх написання слід долучати педагогів зі стажем. Бо вчені дуже далекі від реалій, із якими освітяни стикаються на практиці. Ще є нестача перекладних словників… Але ми живемо в технологічному світі. І є в нас хоч одна комп’ютерна гра, яка дозволила б нацменшинам ефективніше засвоювати українську? З її допомогою діти щоразу легко запам’ятовували би по 10 – 15 слів. Я це знаю з досвіду доньок, бо вони так вивчали англійську. Словом, потрібно розробити серйозну державну програму. Ми зробимо все, щоб вона втілилася в життя. І тоді за кілька років буде результат.

Так чи інакше, стосунки між нашими державами мають знову налагодитися. В таких ситуаціях золотим правилом є компроміс. Ніхто не поступиться стовідсотково, кожен має робити кроки назустріч. Якість засвоєння державної мови однозначно має покращитися, але освіта мовою нацменшин при цьому – зберегтися. Ми раді, що як МЗС, так і Міністерство освіти України схильні до переговорів, віримо, що й угорська сторона – теж. У цьому процесі братимуть участь і нацменшини. Біда якраз у тому, що їх представників не залучали до підготовки освітнього закону.

Тепер на його основі розробляються галузеві, приміром, про загальну середню освіту, й було б добре, якби цей урок врахували. Бо навряд чи мета України – урізати права нацменшин навіть у порівнянні з тим, що було за тоталітарного Радянського Союзу. А за новим законом де-факто виходить так. Ми віримо, що народиться компроміс, який задовольнить усіх. Тільки так можна зберегти мир і спокій на Закарпатті. Акції проти нацменшин, які мали місце в краї, неприйнятні. Провокації ми не сприймаємо.

Угорщина намагається втримати закарпатців у рідному краї

Ви згадували, що треба утримати краян дома. Угорщина сприяє цьому. З іншого боку, Чехія й Польща збільшили квоти вакансій для українців. Керівництво області намагається залучати інвестиції, але чи не вийде так, що на нових підприємствах нікому буде працювати?

– Проблема є. Насилу нікого не прив’яжеш до місця. Люди їдуть шукати кращого життя. Угорщина, щоб утримати закарпатців у рідному краї, надає соціальну, гуманітарну й економічну допомогу. І якщо підприємець чи фермер узяв її, то зобов’язаний 5 років працювати тут, платити податки, створювати нові робочі місця, інакше отриману суму має повернути. Тому дивно, коли таку допомогу дехто витлумачує з «сепаратистським» підтекстом.

До речі, в 2011-му в Угорщині прийняли новий основний закон держави, за яким турбота про зарубіжних угорців є обов’язком уряду. Україна бере позики, які потрібно віддавати, а це набагато краще, бо дружня допомога безповоротна. Останній випадок: Угорщина надала Закарпаттю 8 тисяч вакцин від кору, трохи пізніше пообіцяла ще 7 тисяч. А чому? Бо з Києва не виділили цих препаратів, а загроза епідемії серйозна. Із приводу аеропорту скільки разів ми зверталися до столиці? Й так і не запустили регулярне авіасполучення. Ясно, що регіональна влада не може опустити руки й нічого не робити, а звертається по допомогу до сусідів.

У цьому не треба вбачати сепаратизм, це намагання вирішити існуючі проблеми. Або ж ми отримали безвізовий режим, та на кордонах – черги. Інфраструктуру треба осучаснити. Угорщина має програму, яка передбачає будівництво та відкриття нових ПП, проте чому Україна не є партнером у цьому? До Лужанки з угорської сторони готова інфраструктура, щоб розвантажити пункт пропуску в Чопі, а з української – ні, хоча гроші на це надавали. Так само в сусідів траса М3 до 2020-го дійде до нашого кордону, щоб ми могли влитися у транспортний європейський кровообіг. Але чи буде готова дорога з українського боку? Якби ці питання передали області, місцева влада би їх швидко вирішила…

Закарпаття – західні ворота України, їх треба «розфарбувати» якомога краще, щоб до нас їхали й залишали тут гроші. Бо маємо надзвичайно гарну природу, дикі незаймані куточки, цікаві звичаї, гастрономію. Є історичний туризм, термальні й лікувальні мінеральні води, які колись возили в європейські столиці. Чому б не їхати сюди? Насправді перешкод три: кордон, дороги й побоювання щодо безпеки. Ми-то знаємо, що гостей у нас зустрінуть із розпростертими обіймами, але недружні акції, які мали місце в краї, через інтернет швидко стають відомими по всьому світу й відлякують туристів.

Розмову вела Мирослава Галас, «Новини Закарпаття».

Нагадаємо, міністр Л.Гриневич заявила, що Переговорний процес з Угорщиною щодо закону про освіту затягують представники угорської громади.

Читайте на ГК:Кращі з кращих: в Ужгороді змагаються 1200 пар танцівників з 27 країн / ФОТО
Читайте на ГК:В Кошіце пройшли Дні Ужгорода / ФОТО
Читайте на ГК:В Ужгороді біля вокзалу 14-річна дівчина обікрала чоловіка
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus