Почалося безпрецедентне переформатування закарпатського політикуму - Сергій Федака

На Закарпатті відбувається переформатування усього політикуму. У більшості рад, включаючи обласну, склалася коаліція “Солідарності” із “Відродженням” і «Опозиційним блоком”.

Причому схоже, що саме дві останні партії є ведучими у цій трійці, їхня же молода партнерка поки виконує роль пристяжної сили.

Певна логіка у цьому є. Обидві партії (опозиційні на всеукраїнському рівні і владні на Закарпатті) складаються із людей, які починали свою політичну діяльність ще на самому початку цього століття або й наприкінці минулого. Тоді головною проблемою для закарпатців було протистояти всевладдю В.Медведчука, який буквально поїдав область без солі і цибулі. Частина нашого політикуму (“мукачівські”) спершу трохи прогнулися під володаря області, а потім почали формувати власну потужну структуру, котра врешті-решт посіла його місце. Інша частина активних діячів зробила ставку на Партію регіонів і пішла під її дах. У результаті діяльності цих двох груп всевладдя одного олігарха в області було призупинене. Далі цілком природно, що шляхи обох угруповань розійшлися, але до їх честі аж надто грубих зіткнень між ними на Закарпатті не було. Тепер же на їхньому потенційному протистоянні зіграла команда Г.Москаля (не виключено, втім, що режисерами були безпосередньо люди П.Порошенка з Києва) і перевели їхнє зіткнення із можливого у реальне.

“Єдиний Центр” суттєво зменшив свою впливовість (фактично контролює Мукачево і Мукачівщину з Іршавщиною) і мусив заявити про власну опозиційність. Як сказав багато років тому сам П.Порошенко, в опозицію не йдуть, у ній опиняються. Владній партії цементуватися легше, перебувати у ній вигідніше. Опозиціонерам значно тяжче зберігати єдність, тому тепер ця партія по-справжньому перевірятиметься на міцність.

Водночас і «Солідарність” не стала поки повнокровною партією влади. Її політичне обличчя так і лишається невизначеним. Якщо судити з депутатів, котрі склали відповідні фракції у різних наших радах, то це максимально різношерста публіка. Серед них багато людей, які свого часу починали діяльність у командах В.Балоги або О.Ледиди. Є і новіші кадри із дрібніших угруповань. Практично немає активістів нещодавньої революції, але ніхто і не чекав, що їх допустять до реальної влади чи бодай до депутатського корпусу. Усередині закарпатської парторганізації чітко видно групи Г.Москаля, В.Пацкана і В.Лунченка, не кажучи вже про кілька дрібніших районних групок. Саме ці внутрішні протистояння призвели до суттєвого недобору голосів на останніх виборах. Не виключено, що подібні тертя створюватимуть партії проблеми і надалі.

Угорська партія КМКС наразі вдало розіграла свою золоту акцію, але навряд чи нею вдасться користуватися аж надто довго. Натомість на користь цієї партії гратиме поглиблення євроінтеграції України, адже КМКС є природним містком між закарпатським і будапештським політикумами.

Намічене загальне переформатування пов’язане у кінцевому підсумку зі зміною економічної ситуації в області, пере направленням фінансових потоків. Якщо гроші взагалі люблять тишу, то контрабандні гроші – ідеальну тишу. Такої тиші на Закарпатті немає вже півроку. Тому приплив грошей сюди скорочується. Усе нагадує дитячу гру в останній стілець: коли діти кружляють навколо стільців, котрих на один менше, ніж гравців, і з закінченням музики кожний намагається швидше сісти. Хтось вилітає, потім забирають ще один стілець, і все повторюється по новій. Так зараз і з закарпатськими елітами. Від них забрали якісь можливості для транскордонного бізнесу (не всі, звичайно, а тільки якісь - найпростіші), тому хтось мав обов’язково вилетіти. Нове кружляння навколо поріділих стільців почнеться після 1 січня, коли вступить у дію режим вільної торгівлі з Європою. Далі буде ще щось, і поступово лишиться один-єдиний стілець – легальний бізнес за європейським взірцем. Зрозуміло, що цей стілець зможе посісти партія влади, але якою вона буде тоді (через рік-другий) на Закарпатті, поки не знає ніхто.

Те, що ми бачимо зараз, це тільки проміжний варіант переформатування. З часом політикум ставатиме усе менш пізнаваним порівняно з тим, до чого ми звикли за останні п’ять – десять років.

Сергій Федака.