Дива трьох районів на Закарпатті: архітектурні споруди, що і сьогодні вражають неабиякою автентичністю (ФОТО).

На Закарпатті є чимало сучасних храмів, аби помолитись. Однак, дедалі частіше людей цікавлять архітектурні споруди минулого – дерев’яні святині.

«Голос Карпат» підібрав для читачів топ цікавих архітектурних об’єктів із трьох районів на Закарпатті.

Першу позицію щодо унікальності та збереженого автентичного вигляду, займає храм в селі Ужок на Березнянщині.

Його віднесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Від 1994 року рішенням закарпатської обласної ради дерев’яна святиня є власністю церковної громади. Саме вона й опікується історичною пам’яткою. А от утримують церкву виключно селяни. Сама церква унікальна. Бойківський стиль, у якому збудовано храм, ще століття тому був поширений на Закарпатті та Львівщині.

Нині таких церков зосталося кілька. Причому більшість із них поверх дерев’яного ґонту вкриті бляхою. Церква святого Михайла в Ужку залишилася автентичною. Без сумніву, одним із давніх архітектурних шедеврів на Березнянщині є дерев’яна споруда у селі Вишка. Неймовірну святиню архангела Михайла у цьому селі, як відзначають, збудували у 1700 році. Приблизну дату визначили краєзнавці.

Більш точних документальних даних про цю святиню нема. За словами людей, дерев’яну споруду у розібраному вигляді по частинах, попередньо промаркованих, перевозили у свій час на волах. До 1944 року церква належала греко-католицькій громаді, після приходу на Закарпаття радянської влади – передали православній. У середині 90-х внутрішні стіни оббили фанерою, а наприкінці ХХ століття дах, що був покритий ґонтом, накрили бляхою.

Цим і спотворили унікальний архітектурний ансамбль, кажуть дослідники дерев’яної архітектури Закарпаття. Замінили й старі автентичні вхідні двері. У самій церкві зберігають старі ікони та видання, зокрема Євангеліє XVII століття.

Одна із найдовершеніших архітектурних пам’яток національного значення - Свято-Миколаївська церква збереглась у Чорноголовій на Закарпатті. Споруда є одним із найкращих зразків закарпатської народної архітектури XVII століття. Розташована пам’ятка віддалено від головної дороги. Спочатку церква була бойківського типу з трьома верхами, але перебудова надала їй сучасний вигляду, характерний для великої групи закарпатських церков кінця XVIII століття.

Пам’ятка збудована з ялинових брусів. Конструкції башти і даху дубові. Дахи, вежа і завершення спору найперше були пофарбовані у червоний колір. Після перебудови архітектурна споруда отримала двосхилий дах. Усередині збережено первісні шатрові перекриття у бойківському стилі. Особливу увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням: підсябиття з фігурно обробленими кінцями дощок і захисним дашком згори, аркада голосниць, чотирисхиле шатро з приплюснутою банею і ліхтарем.

Бездоганним архітектурним елементом є галерея, утворена опасанням, що підтримується довкола бабинця і нави різьбленими стовпчиками. Подібна галерея є притаманною лемківським церквам Закарпаття.

Сучасного «барокового» вигляду церква набула після перебудови у 1794 році за священика Василя Івашковича. Розповідають, перебудову храму здійснив майстер Матій Химич із села Лучки, завершивши роботу 2 червня 1794 року. У храмі збережено іконостас XVIII сторіччя.

Його зібрано із з двох частин, які відрізняються одна від одної різьбленням колонок та обрамленням. За словами охочих відвідувачів, можна годинами ходити навколо споруди, зацікавлено роздивляючись, фотографуючи із різних боків, маючи на меті роздивитися кожну деталь вражаючої пам’ятки із минулого, у якій і сьогодні ще правлять службу. На Перечинщині у туристичних Лікіцарах є збережена і досі архітектурна пам’ятка 17 століття – дерев’яий храм Святого Василія.

Її внесено до топ-найоригінальніших і найстаріших дерев’яних споруд у лемківському стилі на Закарпатті. Храм є єдиною дерев’яною святинею у Перечинському районі. За словами мистецтвознавства Михайла Сирохмана, двозрубну тридільну церкву було збудовано із ялини у 17 столітті триверхою, бойківського стилю. Сучасного вигляду набула під час перебудови 1748 року.

Відтоді дерев’яний храм є тризрубним і тридільним, з ялинових брусів. Кутові з’єднання зроблені врубками у простий замок з двобічним вирізом з потайним прямим шипом. П’ятистінний зруб нави і бабинця, а також вівтарна частина, покриті одним високим дахом м’яких обрисів. Над бабинцем підіймається невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Схожа невелика баня розташована над східним зрубом.

Будівлю оперізує піддашшя, яке спирається на випуски вінців зрубу. По периметру піддашшя й даху проходить профільований карниз із цільного брусу. Підлога викладена з рваних плит пісковика. Донедавна завершення церкви було вкрито бляхою, але коштами місцевої громади її зняли і поклали ґонтове покриття. Муровано-дерев’яна дзвіниця збудована у XIX – XX ст. Дзвони було встановлено у різний період. Менший виготовлено у Словаччині у 1820 році, а великий відлито відомим закарпатським ливарником Ференцом Егрі у 1924 році.

Наступний архітектурний об’єкт без єдиного цвяха очікує на Свалявщині. Саме тут, в мікорайоні Бистрий, є унікальна архітектурна пам’ятка – храм Архистратига Михаїла . За свідченням місцевих, цю унікальну дерев’яну святиню на Закарпатській Свалявщині, яка є архітектурною пам’яткою національного значення, зведено майстрами без єдиного цвяха. Дерев’яний храм, який датується ХVІ–ХVІІІ століттям, розташований при дорозі, на невеличкому пагорбі, в мікрорайоні Бистрий.

Колись він був окремим селом, яке згодом приєднали до міста. Побудовано сьогоднішню пам’ятку ще у далекому 1588 році. Тутешні розповідають, що на той час храм стояв трохи вище від теперішнього місця розташування і був названий у честь святого Миколая Чудотворця. У 1759 році дерев’яний храм перебудовано та освячено заново уже під титулом святого Архистратига Михаїла.

Храм є яскравим представником лемківського типу церков. Усередині храму збережено різьблений іконостас XVІІІ століття, більшу частину інтер’єру модернізовано. Увагу дослідників привертають унікальні розписи на стінах святині, старовинні ікони та храмові рушники із лемківською вишивкою. Історію храму вивчав і закарпатський дослідник М. Сирохман, автор книг про церкви України та деревяні храми на Закарпатті.

Розповідають, що у кінці 1940-х років, храм був не діючим і тільки із настанням незалежності, відновлено богослужіння у церкві. Ще у радянські часи дерев’яний храм Архистратига Михаїла зареєстровано, як пам’ятник архітектури. Святиню збудовано із дубового дерева, фундамент кладений з каменю на глиняному розчині.

Із північно-західної сторони церкви стоїть невеличка одноярусна дзвіниця стовпової конструкції, покрита чотиригранним наметовим дахом. У Михайлівській церкві і по сьогодні зберігаються найдорожчі факти минулого – реєстраційні книги про народження, хрещення, вінчання, одруження і смерть місцевих жителів. Неабиякою цінністю та оберегом є старовинні книги церковнослов’янською.

Віряни і зараз ще моляться у духовній святині. Рідкісним архітектурним скарбом на Закарпатті є дерев’яний храм святих Петра й Павла 18 ст, який розташований теж на Свалявщині в селі Уклин. Споруда є нині найменшою з усіх дерев’яних святинь області. При спорудженні храму використано дерево зі старої розібраної церкви.

У XIX ст. храмом захоплювався відомий вчений Т. Легоцький. Розповідають, що подібні малі споруди колись були поширеними у віддалених селах краю, де не було змоги побудувати велику церкву. Подібного типу деревяні церкви можна побачити у Костринській Розтоці (Березнянщина) і Тарасівці, що на Тячівщині. Фото автора та з мережі.

Нагадаємо, Уряд розширить коло одержувачів субсидій.

Читайте також: