Днями вийшов з друку історико-краєзнавчий нарис «Виноградів – моє місто», авторства закарпатського краєзнавця Івана Біланчука.
У «Виноградів – моє місто» охоплюється історичний період Виноградова з 1262 року і до наших днів. Весь він вмістився на 620-ти сторінках книги.
Для того, щоб краще познайомити пошановувачів історії нашого міста і тих, хто просто любить читати цікаві книжки зі змістом книги, Голос Карпат попросив автора дещо про неї розповісти.
- Іване Івановичу, чим Ваша нова книжка відрізняється від книжок про Виноградів, які були написані раніше?
«Історії Виноградова, як такої, не було. Десь іще в перші роки незалежності України, вийшов «Нарис з історії Виноградова», авторства Ком’яті. Але там описувались події лише до 1945 року. Про наступні роки боялись писати правду. Але то сама найкраща історія, яку я читав. Далі була ще одна - «Історія міст і сіл закарпатської області». Але в ній дуже спотворена дійсність і багато чого перекручено і бік прорадянської пропаганди.
У своїй книзі я, звичайно, намагався бути об’єктивним. Не уникнув, упередженості то ясно, але наскільки міг, то настільки був справедливим і давав ту оцінку, яка мала бути. Читачі нехай судять і дають оцінку.
Можливо комусь не сподобається книга або хтось не погодиться зі мною. Ви знаєте, багато людей до тепер живуть ностальгією за комуністичним ладом. Але лише тому, що були молоді, здорові, не мали потреби ходити до лікаря і в них була велика перспектива попереду – ціле життя. Їх тоді зомбували, що краще життя буде. Але вони так і помирали, не спробувавши цього кращого життя.
Багато тем, які я висвітлив, ніхто не підіймав до мене. Ніхто детально не писав про баронів Перені. У своїй книзі я присвятив їм цілий розділ «Севлюш і барони Перені». Дав детальній їхній родовід. Були між ними різні люди і по-різному вони відносилися до людей. Про це можна прочитати в книжці».
- Іване Івановичу, розкажіть, про які цікаві і раніше невідомі факти можна прочитати в книжці?
«По перше тут є події 1944 року, говорити про які раніше було заборонено. У місті десь два тижні існувало двовладдя. Була створена Чехословацька адміністрація з центром у Хусті і Виноградів попав під її сферу впливу. Тут була створена своя комендатура, міський комітет, районний комітет. Їх створення відбулось значно швидше, ніж це ж саме встигли зробити прокомуністичні сили на чолі з радянськими політвідділами.
Були перестрілки, в яких один дружинник загинув, а інший був поранений. Ви знаєте, росіяни і тоді були розумні та злі генії. Набрали тут добровольців і посилали їх, зовсім не готових, на перестрілки. Тим самим показуючи що, люди виступають проти чеської адміністрації. Так витісняли звідси чехів. Що, в кінці кінців, вдалося зробити.
У книжці я називаю ім’я старшого коменданта, першого голови районного народного комітету, першого міського голови. Всі вони були призначені чехами. Згадані свідки, які йшли скаржитись у чеську адміністрацію на деякі дії радянських солдат і інші схожі факти. Тут же йдеться про військову частину у Виноградові, в якій готували мобілізованих до служби у чеській армії. Але прийшла червона армія і забрала в свої лави майже готових вояків, послала їх на фронт.
Є в книзі, також, про історію русинської футбольної команди «Бескид». Це була велика і потужна команда. Коли у 1939 році угорці анексували Виноградів, то вони боялися її закрити і почали робити дії, щоб знищити «Бескид».
У податковій інспекції провели перевірку і виявили, що, наче, гравці команди випили 70 літрів вина і не заплатили за нього податок. Слідство велось більш як півтора року і прийшло до висновку, що команду потрібно закрити.
І багато таких інших речей, які до цього часу ніхто не публікував. Я намагався розвінчати деякі загальноприйняті міфи і теорії. Знаєте, я не історик, але мені це вдалося зробити. Легше спростовувати щось, коли раніше Вам не вбили в голову, як це має бути».
- Іване Івановичу, кому Ви радите прочитати «Виноградів – моє місто»?
«Всім, хто любить історію, учням старших класів, студентам історичного факультету, історикам, і всім тим, хто не байдужий до свого минулого».
Голос Карпат поспілкувався також з істориком Ярославом Мар’яном, який допомагав шукати історичні факти до цієї книги і вже встиг її прочитати раніше, ніж вона вийшла друком.
«Це не про історію, це про дух Виноградова, - каже Ярослав. – Я історик за фахом і дещо по-іншому уявляю собі історію Виноградова. Але вважаю, що жоден історик не зміг би написати про історію міста краще, ніж це зробив краєзнавець Іван Біланчук. До деяких моментів ми, фахівці, аж занадто прискіпливо ставимось.
Те, що Іван Іванович не історик – була його перевага при написанні книжки. Він не хапався за якісь обставини занадто глибоко, і тому книжка вийшла дуже цікава, там багато класних фактів, які легко читаються.
Я думаю, що «Виноградів – моє місто» будуть використовувати учні в школах при написанні рефератів з краєзнавства. До цих пір ні у них, ні у вчителів не було достатньо матеріалу. А ще вона буде корисна для екскурсоводів», - ділиться враженнями й думками Ярослав.
Вже зараз «Виноградів – моє місто» можна придбати в магазині «Екзотика» по вулиці Миру, який працює щодня з 8.00 до 14.00 години. Також книжку можна замовити онлайн, звернувшись до адміністратора ФБ-пабліка «ВИНОГРАДІВ СЬОГОДНІ - місцеві події, дискусії, ракурси (Валіція)» Віктора Чернікова.
Нагадаємо, раніше в мережі лунала пісня про Виноградів русинською мовою.
Більше за темою
В мережі оприлюднили пісню про Виноградів русинською мовою (ВІДЕО)
Пісня про Виноградів лунала в Угорщині
Закарпатський гурт "Чаламада" записав новий трек про Виноградів
Багатонаціональне містечко: про Виноградів розповіла російсько-українська сім'я з Києва (ВІДЕО)