1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Втрачений Виноградів: краєзнавець розповів про зниклі визначні об'єкти

17.04.2019 14:51 Культура ВАЖЛИВО

Місцевий краєзнавець Іван Біланчук розповів про цікавинки міста над Тисою

У дорадянський час Севлюш, як і належало комітатському центру, розбудовувався хоч і не дуже швидко, але і до сьогодні  залишилося чимало визначних пам'ятників старовини і архітектури, що мають свою неповторну історію, повідомили на сторінці в мережі Фейсбук.

До них слід віднести руїни замку Канков, римо-католицький костьол, монастир францисканців, палац Перені з парком, будову комітатського будинку (тепер школа № 3), дитбудинок № 3, декілька будов по вул. Тюльпанів, які належали родовитим сім’ям, які займали провідну роль у житті комітатського центру. Жити по вул. Тюльпанів було престижно і дозволити собі це міг не кожний.

Ще й досі зберігся родовий будинок Йожефа Гліка, поблизу колишнього цегельного заводу. В доброму стані знаходяться достопам'ятні будівлі, зведені в чехословацький період - хірургічний корпус лікарні, елеватор (який в народі називають "Футура", будови тютюново-ферментаційного заводу (які переобладнані у військові казарми), міська управа (тепер Будинок культури). Важливі за своїм значенням для виноградівчан залишаються муровані культові споруди: реформатська церква, греко-католицька церква, єврейська синагога, римо-католицька каплиця Святої Цецілії.

Виділяються серед інших споруд своїми особливостями колишнє приміщення банку, готелю-казино "Рояль". Добрий слід у місті злишили адвокати Бела Кун (однофамілець керівника соціалістичної Угорщини), Габор Сабо,  які побудували свої родові помістя, що стали прикрасою Севлюша. Свій внесок у цей список внесли і євреї, в основному лікарі, які мали свої «особняки» по Центральній вулиці – теперішнє приміщення СБУ, архітектури, санепідемстанціїРазом з  тим, на жаль, місто втратило деякі будови, гідні того, щоб про них згадати.

Насамперед це стосується готелю "Європа", що був розташований безпосередньо з лівого боку вокзалу. Володів ним Мойзер Маркович. Готель мав досить добру репутацію, бо люди, які приїжджали в Севлюш залізницею,зразу ж могли поселитися неподалік вокзалу. Відзначався комфортом і гостинністю.  У 1946 році місцева влада передала будівлю готелю дитбудинку № 3, його переобладнали під клуб, школу, а також 2 учбові класи та спальні кімнати для дітей з обмеженими можливостями. В .....році згорів, досі в парку можна побачити залишки бетонних фундаментів. На жаль, поки що не вдалося знайти фотознімків даного об'єкту.

В місті дуже добре було розвинуто млинарство. В дорадянський час було декілька млинів: на вул. Станційній (мукомольний і олійниця), біля цегельного заводу, а також по вул. Ардовецькій. Зараз діє тільки один із них біля цегельного заводу. Найбільшим був млин по вул. Станційній. Його побудували ще в XIX столітті, а в 1918 році у нього з’явилися два власники:  Йокоб Коган і Давід Віртебергер.

Про роботу цього закладу згадує Шандор Мілован, що це було найсучасніше в плані механізації підприємство в місті. Тут ремінні передачі крутили вальці мельниці з підлоги до самої стелі все рухалося з шумом і гулом. Для людей, які вперше попадали сюди і були призвичаєні до спокійного ритму життя все було дуже вражаючеВ радянський час млини були об'єднані в окрему галузь - мукомольну, а заготівля і збереження в систему "Заготзерно". В лютому 1968 року обидві галузі були об'єднані в комбінат хлібопродуктів. В цей час потужність млина складала 70 тонн муки за добу, забезпечувався випуск муки двох сортів. Перевагою млина було й те, що після нескладних маніпуляцій можна було перейти на помол кукурудзи і випускати з неї муку і кашу.

Діяла при млині і олійниця.Сталося так, що 28 серпня 1976 року після проведення зварювальних робіт млин загорівся. Це була складна пожежа, бо рядом була олійниця, яка просочилася соняшниковою олією і при загоранні могла бути і вибухонебезпечною. Пожежникам її вдалося врятувати від загоряння, але млин згорів дотла. Наші вогнеборці не мали досвіду гасіння пожеж багатоповерхових будов.

Запам'яталося, як на на пожежу приїхав тодішній начальник міліції Віктор Пилипович Сержанов, який не знайшов нічого кращого, як врятувати величезний портрет Леніна, яким був прикрашений фасад млина. До речі, це був непоганий керівник, але політична складова тоді переважала в думках і діях наших очільників. Все таки не дали пропасти портрету вождя, а млин якщо згорить, то це й не так страшно. Хоч олійниця і не згоріла, але керівництво комбінату хлібопродуктів, щоб уникнути нових неприємностей порахувало за краще  продати обладнання олійниці, а її споруду знести. Так ми втратили цю промислову споруду в центрі міста.

Заслуговує на увагу і відома всім старшим виноградівчанам споруда колишнього ресторану "Гроно". Виявляється це був житловий будинок (швидше палац) дуже одіозного Домокоша Айклера. Вперше, ми з ним зустрічаємося в 1913 році в якості директора електростанції, яку відкрили в місті. Він мав службову хату, яка збереглася до тепер (вул. Тюльпанів,   ) поблизу приміщення електростанції. Невідомо про його походження, але як згадують старші люди, зокрема Федір Крайнер він мав дуже великий  авторитет у місті: у римо-католицькій церкві у нього було своє крісло біля амвона, що підкреслювало його неординарність. Невідомо, яким чином він заробив гроші, можливо їх принесла в спільну касу його друга дружина - Карола Шродерний, на які він купляє солідну винницю на Чорній Горі, де починає будувати чудовий приватний будинок. Ще дещо про Домокоша Айклера.

Попп М. Жужа написала книжку про кохання сина жінки Айклера від першого шлюбу Габора і єврейської дівчини Гейді Вайс під назвою "Заперечуючи" (Megtagatva). В цій книзі вона широко описує життя Д. Айклера, але її дані в багатьох випадках не співпадають із тими фрагментами, що їх наводить у своїх мемуарах "Багато пропало" Елеонор Перені.

Та це й не дивно, бо перша авторка живучи в Канаді, ніколи не будучи у Виноградові зі слів своїх родичів написала напівдокументальний роман, маючи право на авторські домисли. Але їх не можна серйозно брати до уваги.

Насправді Айклер, прикриваючись посадою директора електростанції був фаховим контррозвідником (співробітником відділу боротьби з шпигунами (Kemelharito osztaly).

В кримінальній справі Петра Дем'яновича - греко-католицького священника з Рахова, депутата верхньої палати угорського парламенту в звинуваченні в шпигунській і зрадницькій діяльності проти свого народу знаходимо прізвище Айклера, як такого, що завербував отця Петра. Тому немає сумнівів, що він жив двійним життям. І хоч отець Петро,будучи завербованим, не проводив ніякої підривної роботи, його засудили до розстрілу. У Великодну п'ятницю 23 квітня 1945 року засудженого до страти 76 річного старого, щоб не помер своєю смертю, було розстріляно у ліжку.

Про належність Д. Айклера до контррозвідки свідчить і той факт, що коли в 1938 році частина Підкарпатської Русі була приєднана до Угорщини, його військова комендатура насильно влаштувала начальником служби безпеки і охорони Ужгородської електростанції (ДА30 фонд 1206 – опис 1 справа 20). Недарма, коли радянські війська ввійшли в Севлюш, співробітники СМЕРШу з фотографіями шукали Домороша Айклера, який успішно втік в Австрію, де помер у віці 63 роки.

Але мова йде про його будинок, після його втечі в перші роки радянської влади використовувався як гуртожиток для спеціалістів. Потрібно сказати, що це був розкішний будинок, який перший в місті був комплексно електрифікований (це й не дивина, адже будували для директора електростанції). Згодом його передали райспоживспілці, де було відкрито шикарний ресторан "Гроно". Це було улюбленим місцем проведення дозвілля жителів міста, відвідати його було модно і престижно, адже це було трохи незвичним - ресторан серед винограду, в саду. Під час незалежності його викупили Андрій Поличко і Іван Черепко. Але на фоні галопуючої інфляції і масового зубожіння людей ця галузь з процвітаючої перетворилася в таку, що не зводила кінці з кінцями. Безгосподарністю на об'єкті зразу скористалися містяни, які розтягнули на будматеріали колись знаменитий ресторан "Гроно". Тепер уже немає і слідів його руїн, на його місці підприємсво "Джентерм" побудувало котеджне містечко для своїх робітників. На щастя вдалося знайти декілька знімків, які дають можливість не зникнути з пам'яті цьому об'єкту.

(Продовження буде)

Нагадаємо, краєзнавець розповів, як впливає Чорна гора на виноградівців та гостей міста.

Читайте на ГК:У Виноградові відкрили виставку древніх іграшок (ВІДЕО)
Читайте на ГК:У селі Мала Копаня на Виноградівщині спалахнув КаМАЗ
Читайте на ГК:Як у Виноградові комунальники чистили каналізацію і що там знайшли (ФОТО)
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus