Перестало битися сердце поета Володимира Танчинця.

23 березня після тривалої хвороби помер Володимир Танчинець – талановитий русинський поет та людина високих моральних якостей.

Доля відміряла йому неповні шістдесят років. Це, якщо судити мовою статистики. Насправді, поети – невмирущі. Вони живуть стільки, скільки залишаються цікавими своїм сучасникам та наступним поколінням. І якщо у Великому Космосі відміряно жити ще тисячі років карпаторусинському народу, стільки ж часу буде живитися народ з цілющих поетичних джерел, створених Божим провидінням. Поети та письменники відходять за межу, але джерел духовності стає все більше.

Володимир Танчинець прийшов у літературу в зрілому віці, як й інші русинські літератори тієї генерації, яка зазнала на собі негативи сталінської національної політики невизнання русинського народу в Радянському Союзі та радянській Україні. Від того часу в Україні нічого не змінилося; і лише нові європейські ініціативи привчають це посттоталітарне суспільство так-сяк поважати та визнавати карпаторусинський народ.

В. Танчинець залишив по собі дві поетичні збірки – «Тямте нас!» (2002) та «Русине, віруй!» (2010); він вже думав про свою третю книгу – збірку поезії та малої прози, однак через хворобу не судилося довести цю справу до логічного завершення і відтепер це стає справою честі русинської спільноти.

Володимир Танчинець народився 31 жовтня 1956 року в чудовому русинському селі Широкий Луг на Мароморощині (Тячівський р-н), й хоча рано пішов у широкий світ, із рідним селом ніколи не поривав зв’язків. Після закінчення восьмирічки у рідному селі продовжив здобувати середню освіту в районному центрі – м. Тячеві. Далі була строкова військова служба, перший трудовий стаж, а з 1978 року – служба у міліції. Здобув вищу освіту – закінчив Вищу школу міліції у м. Нижній Новгород (Горький). Служив у Чопі, далі – в Ужгороді. Тут передчасно вийшов у відставку в званні майора міліції (1995). Міг би й далі служити, але не стерпів корупції в органах міліції. Щоб не марнувати час, заснував приватне автобусне сполучення «Ужгород – Широкий Луг». Виявив неабиякі здібності в автомобілебудуванні – сконструював та зібрав експериментальний зразок амфібії – автомобіля-усюдихода. Між тим, багато часу приділяв самоосвіті. Став читати книжки з історії карпатських русинів, твори русинських літераторів, мемуаристику.

Відтак поринув у світ поезії. Як людина з проникливим складом мислення швидко усвідомив драматизм історії русинів. Поезія для нього стала однією з форм боротьби за правдиву історію свого народу. Відданий патріот своєї землі, у творах він відобразив народну правду про події на Красному Полі, про сталінську анексію Підкарпатської Русі, про етноцид карпатських русинів та заборону національності «русин», про НКВД-істські методи застрашування місцевого населення тощо. Відшуковуючи для поезій оригінальні форми, поет оспівав рідну батьківщину та її вірних захисників:

Чужі на своюй – не чужуй земли,

Вы выжывали гурько, як могли,

За віру предкув розпинали наш народ,

За имня своє скоріняли род.

Тко одрікався, была честь тому и слава

Плекала файно їх тогды держава,

А тко прадідув род не предавав,

Тот денно й нощно тяжко бідовав.

Вун бідовав, но душу сокотив,

Надію мав, из нив у серцю жив.

Язык, обычай, віру нам оддав –

Д народови чужому не пристав!

(«Прадідам-русинам»)

Серед зразків творчості Володимира Танчинця чимало філософських чи ліричних поезій та поетичних замальовок карпатської природи, зразків поезії для дітей. Він також спробував себе в амплуа перекладача; відтак русинською мовою з’явилися поезії Сергія Єсеніна, Володимира Висоцького, Расула Гамзатова. Припали до душі читача також його перші прозові твори, надруковані у збірці «Русине, віруй!»: «Баба Цилиха», «Снаряд», «Йван-кашовар», «Переправа». Твори Володимира Танчинця написані талановито; їх відразу вподобали редактори русинських періодичних видань та шкільних підручників. Підбірки поезій В.Танчинця також увійшли до ряду антологій сучасної русинської поезії, виданих як в Україні (2012), так й в Угорщині (2008). На його вірші складені пісні; нині вони у репертуарі народних русинських співачок Віри Баганич та Ольги Прокоп. А у 2010 році Закарпатська облтелерадіокомпанія «Тиса-1» зняла півгодинний фільм «Колесо життя Володимира Танчинця» (режисер Віра Кобулей).

Сумом огортає серце звістка про передчасну смерть Володимира Танчинця. Поета талановитого, яскравого та неповторного. Вічная тобі пам’ять, русинський будителю!

Валерій Падяк