"Євросоюзівська" Словаччина їздить скуплятися на Закарпаття

Із словаком Даніелом Берендею з окресу Попрад я познайомився на ринку, що на вул. Краснодонців в обласному центрі. Іноземець в оптовому магазині наповнював китайським товаром свої господарські сумки. Брав усе підряд, від батарей живлення до побутової техніки. Мені було надзвичайно цікаво довідатися, як позначилася європейська інтеграція цієї держави на житті простого народу. І, як з’ясувалося, вона має багато позитиву, однак є й мінуси.

«Я живу в гірській місцевості, — розповідає пан Беренда, — маю  чималеньку кошару — 914 овець та 58 баранів. А розпочинав колись цю фермерську діяльність із батьківських 28 голів овечок та кіз. Та ось коли Словаччина вступила до Європейської унії, отримав інвестиційні кошти – 200 євро на кожен гектар землі, яку я взяв у довгострокову оренду. Загалом маю тепер майже 250 гектарів пасовищ. Однак якщо не виконуватиму вимог ЄС, то ці кошти буду змушений повернути у трикратному розмірі».

Основний прибуток словак має від реалізації сиру. Цей продукт у необмеженій кількості беруть підприємства, які переробляють його на бринзу. Непогано платять також за  ягняток. Їх охоче купують італійці перед католицьким Великоднем, бо в цій країні існує звичай мати на свято на столі запеченого баранчика. А ще збуває вовну, яку стриже двічі на рік. За кілограм платять всього 15 центів, однак із такої отари набігає кругленька сума. Фермер наймає на роботу на літні місяці п’ять доярок, а ось два чоловіки доглядають отару цілорічно. Влітку випасають овець на пасовищах, а взимку годують їх та чистять вівчарники.

«Я мав розмову з вашими людьми з гірських районів, — продовжує словацький фермер, — і всі мені скаржилися, що вівчарство зараз в Україні у занепаді, бо держава на розвиток цієї галузі тваринництва виділяє дуже мізерні кошти. Так було й у нас, аж поки Словаччина не вступила в Євросоюз».

Великий позитив від євроінтеграції мають наші сусіди і від використання альтернативних джерел енергії. За словами пана Данієла, у гірських окресах, де є багато лісу, нікому й на думку не спадає обігрівати свої оселі газом. Тут біля кожного будинку стоси дров, господарі стараються придбати фірмові пічки з високим коєфіцінтом корисної дії (від кількох полін обігрівається відразу кілька кімнат). Якщо б приміщення опалювалися газом, то власник такого будинку більше половини своєї місячої зарплатні, яка становить зараз приблизно 500 євро, віддав би за цей енергоносій. Фермер, до речі, придбав і сонячні колектори для роботи у вівчарнику та вдома. Заплатив, каже, 6 тисяч євро, однак третину йому повернули як дотацію за те, що використовує екологічне природне джерело енергії.

Вигідна для словаків євроінтеграція і в тому плані, що їм нікуди не потрібні візи. Зрештою, вони, як і українці, також масово виїжджають на заробітки.

«І у нас сьогодні мало роботи, — каже іноземець, — особливо в гірській місцевості. Чимало нашого люду працює в сусідній Чехії, добра дещиця їде в Італію та Німеччину, однак кожен заробітчанин волів би поїхати в Англію, бо там можна заробити найбільше».

Але, зі слів мого співрозмовника, мають євроінтеграційні процеси наших сусідів і негативні боки. І найперше – це здорожчання майже всіх товарів. Особливо наші сусіди відчули це, коли переходили з корун на євро. Ще й досі чимало словаків старшого покоління нарікають на демократичні перебудови, вони воліли б жити в старій Чехословаччині, де рогалик коштував усього 40 гелерів, а літр молока — тільки 2 коруни. Щоб заощадити кошти, сусіди частенько навідуються в Україну. Дуже великою зручністю для них є відсутність віз. А ще, порівняно з нами, — недорогі бензин та дизельне пальне.

«Приїжджати до вас нам дуже вигідно, — зауважив пан Даніел, — особливо зараз, коли євро зростає в ціні. В Ужгороді повно товару з Китаю, і він надзвичайно дешевий. Звісно, що такі самі вироби, зроблені в Європі, якісніші, однак вони вп’ятеро, а іноді й в більше разів дорожчі. Купуємо у вас навіть фарфор та фаянс із Китаю. Багато беремо ваших цукерок,. Вони – неперевершені. І смачні дуже, і ціна прийнятна. Вигідно нам купувати у вас і швейні вироби, постільну білизну, рушники, шкарпетки, взуття. На всьому цьому ми суттєво економимо. І хоча від Попрада до Ужгорода дорога неблизька, їздимо до вас  кілька разів у році. Здебільшого — перед 1 вересня, коли дітей виряджаємо до школи, і перед Різдвом, коли закуповуємо подарунки для всієї родини».

Віталій ПУМПИНЕЦЬ.
м.Ужгород.

Газета «Новини Закарпаття»

Читайте також:

• Блекаут й електрика "в горах": ще один грізний об'єкт "вріже світлом" у закарпатській громаді (ВІДЕО)
• Уже тричі зафіксовано приліт у Закарпатській області: в Україні укотре - масштабна тривога
• Чому українці не йдуть на фронт? Командир 3-ї штурмової розкриває болючу правду
• Вінницький ракетний завод "Porohtar" презентував новий ОТРК "Ліщина" — мем у дії