Щоденник заробітчанина: на чехах, ч8. Агентура.

Часто заробітчани позбавлені будь-якого соціального захисту та цілковито залежать від волі і порядності клієнта.

(Закінчення. Попередні публікації в ч 1-7)

… Останній тиждень на фермі ми працювали з дембельським настроєм: мили і складали одяг, поїдали запаси харчів, щоб не нести їх додому, купували гостинці для внучат. Робочі зміни проходили спокійно, без якихось пригод, якщо не рахувати, що одного разу вночі я несподівано загубив кузов трактора, коли тягнув його карою під погрузку палет. Керована мною Ештерка послушно звернула на подвір’я січкарні, а валнічек чомусь поїхав прямо і застряв у солом’яних баликах. Я й не помітив цієї оказії і спершу не зрозумів, чому Маринка аж присідає від сміху, а Роберт відчайдушно махає руками над головою. Але з такої пригоди ми тільки посміялися і швидко виправили помилку, яку самі й допустили в нічній темряві, невдало причепивши кузов до кари.

За день до нашого від’їзду Ірина привезла на ферму чотирьох нових заробітчан, також закарпатців, і провела повний розрахунок з нами. І роботодавець, і клієнт виявилися порядними людьми , згідно наших розрахунків заплатили усе, що ми заробили.

Таке буває не всюди і не завжди. Знайомі заробітчани розповідали, як минулого року в Пардубіце люди побили автомобілі клієнта, котрий не розрахувався з ними за виконану роботу. Конфлікт вдалося врегулювати. На зміну бунтарям приїхали нові остарбайтери з України, але їм також затримували виплату зарплат. За цей час чеська поліція арештувала клієнта , за махінації він сидить у в’язниці. Адміністрація підприємства розірвала угоду з цією агентурою, однак частина людей все ще не отримала коштів, зароблених у минулому році.

Варто зазначити, що агентура офіційно дозволена у Чеській Республіці, вона дає змогу залучати на підприємства працівників із - за кордону, особливо на роботу, яку не хочуть виконувати чехи. Цій темі у квітні був присвячений окремий випуск однієї з центральних чеських газет. Така система влаштовує передусім керівників заводів, які, уклавши відповідну угоду, порівняно легко вирішують проблему нестачі робочої сили.

Вигідна вона й агентурі. За інформацією чеської преси, за кожного робітника клієнт щомісяця отримує від двох до п’яти тисяч корун. Частина з цих коштів іде на оплату за проживання, довіз на роботу працівників, інші витрати. Але й залишається немало. Клієнти, як правило, – не бідні люди, вони можуть дозволити собі відпочинок на дорогих курортах, купувати нерухомість, машини, деякі відкривають власні виробничі цехи і навіть займаються благодійництвом на батьківщині.

Партнерами агентури в багатьох випадках виступають водії-перевізники. Робота в них нелегка, дуже відповідальна - у сніг, у дощ, у спеку крутити баранку доводиться по 10 і більше годин поспіль. Зате й заробляють добре, платять їм не лише заробітчани за перевезення, але й клієнти, яким вони знаходять працівників.

Є і зворотній бік агентурної справи. Закордонні заробітчани часто позбавлені будь-якого соціального захисту та цілковито залежать від волі і порядності клієнта. Їх робота не зараховується до трудового стажу, їм не виплачують лікарняні. Ці люди, коли захворіють, не можуть навіть придбати ліки, які в Чехії видаються в аптеках за рецептами, тому змушені терпіти болі на роботі або ж їхати на лікування додому.

Ми переконалися в цьому на власному прикладі. Останні два тижні на фермі моя дружина мучилася від нестерпних болів у животі. Не допомагали й знеболювальні пігулки та пакетики урологічного чаю, які з дому приносив наш лісар Роберт. Уже при поверненні на Закарпаття Маринка змушена була пройти тривалий і доволі дорогий курс лікування із застосуванням антибіотиків. Як з’ясувалося, вона на ногах перенесла загострення дуже неприємної хвороби через проходження камінця з нирки. Такого нікому не побажаєш.

Синдром заробітчанства

То чи варто ризикувати здоров’ям заради тимчасових заробітків за сотні кілометрів від родини і свого дому? Риторичність цього запитання очевидна. Потік трудових мігрантів з України, на жаль, не зменшується, а навпаки з роками зростає і вже вимірюється мільйонами душ. У кожного заробітчанина своя правда і свій мотив, який жене його на чужину.

Степан Ташкар поїхав на чехи, щоб заробити на випускні бали синові й дочці, сім’я горян, які прийшли на заміну нам на ферму, збирає гроші на ремонт будинку. У моєму ж випадку це було бажання після багатьох років писарської діяльності змінити спосіб життя, стряхнути організм енергією трудового навантаження і на власному досвіді пізнати плюси і мінуси заробітчанського життя.

Загалом же за гроші, зароблені за кордоном, наші земляки будують вдома будинки, навчають дітей в інститутах, рідше - їздять на відпочинок чи започатковують якийсь невеликий бізнес.

У черзі на кордоні я став випадковим свідком розповіді водія-перевізника, що хвалився пасажирам, як побудував два величезні будинки для сина й дочки. Щоправда, чоловік змовчав про те, що доки працював на чужині, діти роками були без батька. Коли ж підросли, син став наркоманом, дочка – проституткою з трьома нагуляними дітьми. А дружина з горя повісилася.

Таких історій немало. Та не варто сподіватися, що вони зупинять заробітчанські потоки. Із чужих країв наші земляки приносять додому не тільки гроші для утримання сімей, але й досвід, набутий ними у більш розвинених, цивілізованих країнах. А ще – неспокій, який рано чи пізно знову покличе їх у дорогу. Доки сили є. І доки у своїй державі заробітчани – зайві люди…

Раніше ми повідомляли про втечу із солом’яного рабства.