9 травня — символічний день для путінської росії. Саме сьогодні кремль планував продемонструвати своїм громадянам успіхи у війні з Україною.
Але, оскільки великої перемоги росіяни не здобули, путіну була потрібна хоча б якась «маленька перемога». Тому в Україні в ці травневі дні чекали на провокації та закликали людей не нехтувати сигналами повітряної тривоги. Багато українців також жили в очікуванні 9 травня — дати, після якої, здавалося, все може змінитися, або ж принаймні стане зрозуміліше, коли закінчиться війна.
Як зараз змінився характер бойових дій, коли й на яких умовах прогнозувати її завершення та як військова допомога партнерів «перетягує» перемогу на бік України? Військові експерти та ексдипломати зі США та Британії діляться з hromadske своїми спостереженнями та прогнозами.
Джон Гербст, посол США в Україні (2003-2006), директор Євразійського центру Atlantic Council
«Станом на 9 травня у путіна нуль здобутків»
Єдине, що зараз можна сказати напевне — це те, що путін захоче продемонструвати хоча б щось подібне на перемогу. Водночас ми розуміємо, що насправді у нього зараз немає можливості здобути бажаний успіх, хіба за винятком Маріуполя. І суботні новини про те, що з «Азовсталі» евакуювали всіх жінок, дітей та літніх людей, можуть свідчити, що росіяни таки зможуть захопити завод 9 травня. Але, гадаю, це єдине, чого путін може досягти.
Битва за Донбас закінчиться для путіна поразкою, проте це не означає, що він цю поразку визнає — навіть радше навпаки. Постає питання: чи визнає взагалі путін, що він неспроможний досягти своїх цілей в Україні за допомогою війни або військовими засобами? Окрім того, навіть якщо путіну не пощастить у другому етапі наступу — поки не зрозуміло, яку територію України росіяни тимчасово контролюватимуть на сході та півдні, адже з 24 лютого вони все-таки встигли захопити частину.
Тут хочу зауважити: якщо США та західні країни якомога швидше нададуть Україні всю зброю, про яку вона просить — шанси Києва повернути під контроль якнайбільше територій зростають.
Ракетні удари по мирних містах в усій Україні — не думаю, що це від розпачу через невдачі рф у війні, радше це є частиною російського військового плану. Те саме росіяни робили в Грозному, в Алеппо, і роблять в Україні з 24 лютого. Це не просто дестабілізація — це свідчення того, що їхньою мішенню є всі українці, не лише військові. Вони намагаються зламати їхню волю. Але все, що вони спромоглися зробити — це переконати українців, що вони борються не лише за свою землю, а й за своє існування як народу.
«США хотіли стабілізації відносин з рф, але зрозуміли, що це погана ідея»
На самому початку в адміністрації Байдена були дещо нереалістичні цілі щодо стосунків з росією: вони прагнули стабілізації стосунків з кремлем, і тільки в січні зрозуміли, що це не надто розумна ідея. Але й після цього США були дуже обережними з постачаннями зброї.
Зараз ми вже надали Україні багато зброї, проте це завжди було із запізненням. Не завжди надавали саме ту зброю, якої найбільше потребувала Україна, та й поставки були не в тому обсязі, який був потрібен.
Нині ситуація поліпшується, утім, ми все ще ніяк не можемо погодити надання літаків та не поставляємо ракетні установки західного виробництва. Ми все ще не забезпечуємо Україну достатньою кількістю протикорабельних і висотних протиповітряних ракет.
«Вторгнення стало катастрофою для росії»
У якийсь момент путіну (чи керівній верхівці) доведеться визнати: ця «спеціальна військова операція» була провальною, з огляду на шкоду, яку завдає війна і їм самим, і росії. Та, на жаль, коли це станеться — це ще не обов’язково означатиме, що росія забереться з усієї території України. Це лише означатиме згоду на припинення вогню та припинення військової операції в тому масштабі, який ми бачимо зараз.
Є ризик, що росія утримає території, які вона окупувала до 24 лютого. Ми всі знаємо, що від підписання «Мінська-2» у лютому 2015-го і до лютого цього року від російських атак все одно загинуло багато українців — хоча, певна річ, це не ті масштаби й не такі військові злочини, як ми побачили протягом останніх двох з половиною місяців.
Є дві найбільш обговорювані опції. Перша, про яку я вже згадував — це просто припинення вогню. Власне, воно настане, де б на той момент не проходила лінія розмежування. Такий варіант не примусить москву визнати, що рації вона не мала, але водночас він, найпевніше, означатиме, що всі санкції, які були запроваджені проти росії, залишаються в силі, і це для рф дуже збитково.
Інший сценарій — реальне закінчення війни, виведення російських військ з території усієї України, ймовірно, хіба що за винятком Криму (вирішення цього питання буде погоджено пізніше) та завершення усіх наступальних операцій. Це, я гадаю, вимагатиме суттєвого пом'якшення — якщо не скасування — більшості санкцій. Від росії ж тоді буде потрібно лише усвідомлення та визнання того, що вторгнення стало катастрофою для рф.
Бен Годжес, колишній командувач сухопутних військ Сполучених Штатів у Європі, провідний експерт вашингтонського Центру аналізу європейської політики
Мільйони українців «звільнені від нацистського панування»
Є три варіанти того, що може статися 9 травня. По-перше, путін може скористатися нагодою та спробувати підвищити мотивацію та підтримку своєї домашньої аудиторії, провівши паралелей між тим, що вони роблять зараз, і тим, що було здійснено 75 років тому. Іншими словами, путін хоче нагадати вигаданий наратив: мовляв, і сьогодні вони борються з тими самими фашизмом і нацизмом.
По-друге, можна очікувати, що вони спробують проголосити якусь перемогу — на Донеччині чи Луганщині, може, про завоювання Херсона чи Маріуполя. Оголосять, що мільйони українців звільнені від нацистського панування.
Третя опція — вони розширять поняття конфлікту й почнуть говорити про реальну війну, не лише якусь спецоперацію. Приплетуть сюди і НАТО, і США, говоритимуть, що це не лише про Україну: усе для того, щоб якось пояснити, чому ж досі не вдалося досягнути бажаного.
Водночас вони, ймовірно, будуть змушені оголосити загальну мобілізацію, чого насправді не хочуть робити. І знову почуватимуться приниженими, бо я не вірю, що процес мобілізації буде вельми успішним. Дасться взнаки корупція: виявиться, що зброї та екіпірування на всіх не стає. І, чесно кажучи, я думаю, що буде величезна кількість тих, хто просто не з’явиться до військкоматів. Тож, власне, мобілізація на те, що відбувається на полі бою, якось разюче не вплине.
Насправді я думаю, що зброї та боєприпасів росіянам стане ще на пару місяців, і після цього їхня спроможність продовжувати воювати вичерпається.
«рф хоче створити якусь ілюзорну перемогу»
Вони в жодному разі не визнають поразку, вони радше намагатимуться створити якусь ілюзорну перемогу: мовляв, вони звільнили такі великі території України від нацистів. путін може продовжити говорити про ядерну зброю, погрожувати нею, але дуже малоймовірно, що він справді вдасться до її застосування. Якщо він таки зважиться це зробити — думаю, він знає, що отримає від заходу потужну неядерну відповідь, яка обнулить усі здобутки росії в Україні.
Що буде після «битви за Донбас»? Імовірно, росіяни спробують змінити динаміку війни шляхом застосування тактичної ядерної зброї. Поки на це не видається, та і якщо путін все ж надумає це зробити — це не дасть йому жодної значної переваги. Гадаю, навіть у його оточенні є люди, які розуміють, що й після путіна в їхній країні має бути якесь життя.
«Як допомогти Україні з розподіленням військової допомоги»
США зараз надають величезну збройну підтримку Україні: президент докладає для цього багатьох зусиль, Конгрес його підтримує, та й інші країни роблять дедалі більше. Нині я перебуваю в Естонії, знаю, що тут є українські солдати — вони вчаться користуватися артилерійським озброєнням, яке їм надають естонці. Тож попереду буде ще багато надходжень.
Мене турбує дистрибуційна мережа всередині України. Чи виходить вчасно передавати техніку в руки бійців? Щодня схеми поставок налагоджуються, але це все ще дуже складно. Тож мені здається, тим, хто надає допомогу, варто зайнятися ще й питанням того, як ми можемо допомогти з розподіленням військової допомоги всередині країни.
«Скоро все це не закінчиться, це точно»
Перемога у війні для України складатиметься з трьох компонентів.
По-перше, повернути загарбників до кордонів, де вони були 23 лютого. Не можна допустити, щоби росіяни зберегли контроль над будь-якою територією України, захопленою після 24 лютого. Тож ми маємо зробити усе можливе, щоби українські Збройні сили були достатньо потужними.
По-друге, ми маємо взяти на себе довгострокове зобов’язання щодо остаточного повного відновлення українського суверенітету — тобто повернення під контроль Києва Криму та Донбасу.
І, по-третє, ми маємо добитися того, щоб десятки тисяч українців, яких викрадають і депортують до росії, негайно повернули додому.
Хтозна, скільки це все ще триватиме. Будь-хто, хто намагається говорити про якісь чіткі часові межі, поняття не має, про що говорить. Якщо ми надамо Україні усю необхідну підтримку — її успіхи будуть помітними у витісненні росіян з її території вже до кінця цього року. Але передбачити щось неможливо, тут грає роль надто багато чинників. Скоро все це не закінчиться, це точно.
«Те, що це не має сенсу, не значить, що путін цього не зробить»
Нові цілі росіяни поставили собі тоді, коли наприкінці березня відійшли від Києва на Донбас. Тоді здавалося, що до 9 травня ще є час, і цілком можна буде встигнути продемонструвати якісь здобутки. Тож вони визначили дату, до якої хотіли показати певні досягнення — скажімо, захопити якусь частину Донбасу. Але далі почали виникати проблеми, і зрештою особливих успіхів у своєму наступі вони не досягли.
Росіяни «застрягли» з цим днем. Він для них важливий з погляду культури Великої вітчизняної війни, але тепер у них виникла проблема: що з цим робити? Не думаю, що якийсь із обговорюваних варіантів має багато сенсу, але навіть те, що сенсу немає, ще не значить, що путін не може вдатися до таких дій.
Головний із обговорюваних сценаріїв для 9 травня — перетворити спецоперацію на справжню війну, яка в будь-якому разі передбачатиме загальнонаціональну мобілізацію. Але, як зауважила низка аналітиків, мине багато тижнів, перш ніж росіяни отримають вигоду від цього, а політичні та економічні втрати тоді вже можуть бути досить високими.
путін може оголосити також про завоювання Маріуполя, проте після стількох зусиль це вже не здаватиметься приголомшливою перемогою. Нині ми чуємо від українських військових, яких втрат вони завдали росіянам. То що вони отримають? Хіба вщент зруйноване місто.
Ще одна з можливостей — це доволі масштабні ракетні атаки на українські міста, і це викликає занепокоєння.
Є й ще одна опція, яку мало хто розглядає серйозно. Якби путін привітав російські війська з їхніми «досягненнями» та оголосив, що настав час для режиму припинення вогню — це було б неочікувано і в стратегічному плані дуже розумно. Ситуація для росіян нині не надто сприятлива, і я поки не бачу, як вона могла б поліпшитися для них. Тим паче з огляду на те, скільки західної техніки зараз надходить українським військовим.
«Вони знають, що зазнали поразки, але як вони це подають?»
Погодитися на режим припинення вогню мало би для путіна більше сенсу, аніж шукати нові форми ескалації чи вдаватися до погроз тією ж ядерною чи хімічною зброєю. Це жодним чином йому не допоможе, лише зробить гірше. Це все не вирішує політичних та військових проблем росії, тільки створює нові, дуже великі.
Відхід від Києва росіяни виправдовували таким собі жестом миру, підтримкою мирних переговорів. Вони знають, що зазнали поразки, але як вони це подають — інше питання. Водночас зараз вони вже явно не можуть перемогти, принаймні, геть не так, як вони хотіли 24 лютого. Нині я не бачу умов для мирної угоди, але оголошення припинення вогню має для путіна зараз більше сенсу, аніж пошук нових способів ескалації.
«росіяни зможуть витримувати такі темпи хіба ще пару тижнів»
Для обох сторін війна може закінчитися глухим кутом: складно підтримувати таку високу інтенсивність бойових дій. Така ймовірність є. Ми ж бачимо, як багато ресурсів війна вимагає від обох сторін щоденно. Це дуже виснажує. Я не думаю, що росіяни зможуть витримувати такі темпи довше за ще пару тижнів. Вони втрачають дуже багато військової техніки.
Наступний етап війни, який я бачу, — це контрнаступ українських Збройних сил. Це означає, що на деяких ділянках фронту ви виступатимете проти російських сил, які мають оборонні переваги, і це може бути складно. Інший погляд на ситуацію полягає в тому, що російська армія нині доволі недисциплінована, принижена, деморалізована.
Гадаю, найближчі тижні вирішать, чи зможуть українці перейти до атаки й витіснити росіян із районів, які ті окупували, або ж, навпаки, чи зможуть росіяни утриматися, щоб розширити підконтрольні їм території.
«Армії, які зазнають поразки, деколи розвалюються досить швидко»
Чи може Україна відновити свою владу над тимчасово окупованими територіями, зокрема Донецьком та Луганськом? Я гадаю, це можливо. З Кримом буде дуже складно, але все можливо. Нині Україна стає сильнішою, отримує справді дуже хорошу артилерійську зброю від західних партнерів, і це вже дає свої плоди. Вороги це розуміють і, думаю, це одна з причин, чому вони так квапляться досягнути бодай якихось успіхів на Донбасі — поки нове озброєння не дало про себе знати.
Власне, з часом перевага неминуче опиняється на боці України. Ми наразі не бачимо динамічних змін на полі бою (за винятком відведення російських військ з півночі, що, як вони кажуть, вони тримали під контролем). А втім, зараз зміни можуть статися завдяки українському контрнаступу, і статися дуже стрімко. Армії, які зазнають поразки, деколи розвалюються досить швидко.
Читайте також:
- Поділитись:
- Twitter(X)
- Telegram
- Viber