1. Головна
  2. >
  3. Аналітика

Фізична смерть була раптовою, політична розтяглася на ціле століття – закарпатський політолог

504
Аналітика Закарпаття

21 листопада виповнилося сто років від смерті австрійського цісарі Франца Йосипа, що на той час був найстарішим монархом Європи (правив 68 років) й уособлював собою усі суперечності ХІХ століття.

Фізична смерть була раптовою, політична розтяглася на ціле століття – закарпатський політолог

Власне, це століття і завершилося по-справжньому саме з його смертю, яка й досі лишається багато в чому загадковою – попри формально банальний діагноз: чергова осіння простуда на фоні старечої немочі. Проте смерть ця виявилася на диво вчасною для Антанти. Заміна старого консерватора на його мало готового до корони внучатого племінника Карла остаточно доконала імперію. Свого часу Карл був лише п’ятим у черзі спадкоємців престолу. Але після того, як загинули його попередники, мусив таки посісти трон, який вже більше нагадував електричний стілець.

Це практично єдине, чим Карл нагадував свого попередника. Франц Йосип теж став цісарем, зовсім не будучи готовим до цього – в умовах революції 1848 року. Дядько зрікся престолу, батько теж відмовився від влади на користь сина. Та й молодий цісар не мав аж надто великих шансів утриматися. Його врятувала допомога з боку російської армїї Ф.Паскевича. Проте надалі зла недоля вже тільки переслідувала цісаря. У Мексиці застрелили його брата Максиміліана. Єдиний син Рудольф загинув за дуже темних обставин. Припускають, що це могло бути політичне вбивство. Ще через десятиліття загинула кохана дружина від рук італійського анархіста. Загибель чергового наступника Франца Фердинанда взагалі призвела до світової війни. Існування Дунайської монархії з її багатими ресурсами муляло очі багатьом у сусідам. Французький, англійський, американський капітали давно мріяли про самовільне порядкування у цих краях, аби під ногами не плуталися чиновники із Відня чи Будапешта. Так і сталося в результаті великої війни.

Зберегти державу за таких екстремальних умов міг тільки геніальний політик, яким цісар аж ніяк не був. Він був поганим дипломатом і ще гіршим воєначальником. Практично всі війни ним програно, Австрія стала молодшим партнером Німеччини. Водночас цісар якимсь дивом підтримував функціонування бюрократичної машини, примушував її коліщатка обертатися, заганяв усі проблеми досередини, замітав сміття під килим у надії, що згодом всі проблеми вирішаться якось самі собою. Чесно кажучи, цим він страшенно нагадував нинішню українську владу.

Світова війна призвела Австро-Угорщину до краю прірви, лишалося тільки підштовхнути її ще на крок уперед. Це і сталося в результаті цісаревої смерті – все-таки він був символом держави, персоніфікацією старих добрих порядків. Ця незбагненно своєчасна для його противників смерть неначе запустила цілу серію подій, сприятливих для Антанти. Менше, ніж через місяць у Петрограді вбито впливового фаворита Г.Распутіна, який нібито схиляв царя до виходу із війни (для Росії, схоже, то був останній шанс). Наступного дня після цього вбивства німці припинили давно вже безнадійний свій наступ рід Верденом. Відтак почалися вуличні заворушення у Петрограді, які швидко переросли у революцію. Восени 1918-го революційна хвиля докотилася і до Австро-Угорщини.

Антанта перемогла не так в результаті військової звитяги (хоча її теж не бракувало), як завдяки вчасним смертям своїх противників, просування на їх місце ще слабших фігур і подальшим революційним спалахам. Тобто тактики гібридної війни відпрацьовувалися ще тоді. Цісар, який значно пережив адекватну йому епоху, був неспроможним відповісти на виклики часу, повести контргру і підготувати гідного спадкоємця. На цих нотах майстерно зіграли.

Україна, звісно, виграла від усіх тих інтриг 1916-1918 р., здобула шанс на власну державність, хоча і використала його не найкращим способом. Нині багато проблем, що стояли перед старим цісарем (перш за все розбудова ефективної держави, здатної відповідати на виклики часу), стоять вже перед нашими політиками. Це актуалізує пам'ять про нього. На двох закарпатських курортах відкрито присвячені йому садово-паркові скульптури, у Чернівцях й Івано-Франківську – пам’ятники. Воно й логічно, бо невиконані свого часу уроки все ще лишаються домашнім завданням на майбутнє.

Сергій Федака.

Читайте також:

Поділитись:
Facebook
Twitter(X)
Whatsapp
Telegram
Viber