Закарпаття як стартовий майданчик Великої України.

Яким побачив наш край англійський публіцист на початку 1939 року.

На своїх шпальтах Голос Карпат уже розміщував рецензію письменника Василя Горвата про публіцистичне видання Майкла Вінча «Одноденна держава». Надруковані у київському видавництві «Темпора» свідчення англійського журналіста про події в Карпатській Україні викликали жвавий інтерес у читацької публіки.

Нагадаємо, в основу книжки лягли записи Майкла Вінча про побачене і пережите ним на Закарпатті в січні-на початку березня 1939 року, коли журналіст з Англії перебував у відрядженні в нашому краї. Цікаві і неупереджені спостереження закордонного репортера дають змогу по-іншому бачити події, ніж досі нам їх представляли. Передусім, ідеться про ідею Великої України, що мала реалізуватися зі стартового майданчика в Підкарпатській Русі.

Головними носіями цієї ідеї були українські націоналісти. Вони втікали в наш край від переслідувань з Галичини та інших польських земель, де їх мали за терористів. У демократичній Чехословаччині втікачі не лише почувалися в безпеці, але й зуміли запалити націоналістичними ідеями частину місцевого населення, передусім, молоді, для якої слугували проводирями. Сприяла цьому й політика чехословацького уряду, він уміло грав на русофільських і українофільських настроях та навіть запрошував галичан для просвіти малограмотних русинів.

Книжка Майкла Вінча висвітлює діяльність уряду Августина Волошина, як такого, що будував свою політику на надіях на Німеччину. Стрімке наближення Другої Світової війни з окупацією Судетів та проголошенням Словацької Республіки привели до краху цих надій, а з ними й новоутвореної Карпатської України. Та цього заключного моменту з проголошенням одноденної держави й кривавими подіями на Красному Полі вже не побачив автор книжки «Одноденна держава». З тривожного Хуста через Севлюш якраз напередодні він покидає Закарпаття.

… Як не дивно, але нещодавні події в Україні, потужний сплеск патріотизму як за зовнішніми ознаками так і за внутрішньою силою дуже нагадують описані Майклом Вінчом часи перед Карпатською Україною. Так само фарбували в синьо-жовті кольори мости і паркани, створювали загони самооборони і таврували всіх інакомислячих. А крім вітання «Слава Україні» у тогочасній школі Майкл Вінч не раз чув … «Хайль Гітлер!». Тоді це не означало нічого поганого.

Далі подаємо кілька красномовних уривків з книжки Майкла Вінча «Одноденна держава».

Старий гуцул в Ясіні:

« Історія цєї землі дуже мінлива. До війни угорці нас мали за худобу. Тоді була війна, і після неї ми двадцять років жили за чехів. То були гарні роки, і всі ми мали роботу і хліб»…

«Я русин! - вигукнув він. - Ця українська ідея – цілковита дурня! Ми всі тут – русини. Українська ідея – це штучний вибір кількох людей. Уся ця затія – просто роздута. Колись постане вільна Україна, і це буде багата країна. Так, неодмінно, вільна Україна буде.., але до Києва далеко, дуже далеко».

Мовний плебісцит:

У 1936 році відбувся мовний плебісцит, в якому перед батьками ставилося питання про мову навчання у школах. Альтернативними тут були українська і російська мови. За результатами голосування перевагу віддали російській мові. Однак вважалося, що ці результати не відображали справжнього бажання населення. Більшість селян були неписьменними, голосували за «руський» ( російську мову), думаючи, що вони голосують за «руську» ( русинську) мову.

Вибори:

Цілий світ з’їжджався до Хуста на вибори, що мали відбутися в неділю (12 лютого). У вестибюлі я надибав шведа, американця, англійця з дружиною – всі вони були журналістами. У великій окремій кімнаті перебувала група німецьких кореспондентів та кінооператорів. Біля готелю були припарковані дві автівки з берлінськими реєстраційними номерами… Приїжджих німців, серед яких, крім журналістів, були консул із цілим штатом, доповнювала делегація лісничих, очолювана першим заступником генерала Герінга….

Вибори були далеко не вільними, тож вся ця подія була, звичайно, безглуздою. По-перше, можна було голосувати за уряд або висловити йому своє незадоволення; не було можливості голосувати за іншу партію, бо існував лише один урядовий список. ( Всі інші партії на той час були заборонені урядом – ред.) Якщо виборець не йшов голосувати, на нього накладався штраф.

Генерал Прхала про Карпатську Україну:

Зрозуміло одне – Карпатська Україна може дихати як частина Великої України, але сама вона не виживе. Щодо найближчого майбутнього, то є три альтернативи: союз із чехами, поляками або угорцями.

Говорять, що Карпатська Україна може стати другою Швейцарією. Але коли її оточують бідні сусіди – це неможливо. Вона може стати другою Швейцарією, якби була оточена такими багатими сусідами як Франція, Німеччина та Італія, які забезпечували б наплив туристів. Зараз сюди ніхто не приїжджає, окрім авантюристів і диваків.

Головна проблема Карпатської України, сказав генерал Прхала, полягає в тому, що люди тут більше воліють говорити про високу політику, ніж працювати. А також в тому, що більшість лідерів приїхали з різних куточків сусідніх країн і жодного безпосереднього відношення до цього краю вони не мають.