Центр Хуста і Виноградова: журналісти порівняли міста / ФОТО.

Привабити до Хуста масово гостей не допомогла навіть перемога на конкурсі» «Сім чудес України».

Звісно, середмістя після реконструкції стало гарним, відремонтовано кілька центральних вулиць, відреставровано і оновлено парк відпочинку. Але все одно Хусту не вистачає туристичних родзинок для того, аби мандрівники сюди приїздили не лише в пору цвітіння нарцисів, повідомив МедіаХуст.

Хустяни не люблять, коли їх порівнюють із ужгородцями, а аналогія із Мукачевом взагалі у багатьох викликає неабияке роздратування. Отже, не будемо проводити паралелі з більшими містами. Там більше, що інфраструктура у них розвинена набагато краще і потік туристів не припиняється впродовж цілого року.

Візьмемо для прикладу сусіднє Виноградово. За площею воно навіть менше за Хуст, тай чисельність населення не сильно різниться.

Саме туди найбільше хустян їздять на покупки. Адже ціни там розумні, немає такої монополії, як у Хусті.

І продукти там можна придбати набагато дешевше, одяг знайти за помірнішою вартістю, і вибір набагато ширший.

І магазинів там дійсно багато, при чому хороших.

Хуст же, у свою чергу, здебільшого заполонили секонд-хенди… навіть у колишній «Верховині», яка є визітивкою міста працює не ресторан, не готель, як за чехів, а магазин вживаного одягу.

Складається враження, що «беушок» у нас навіть ніж продуктових магазинів. Про супермакети навіть згадувати не варто.

Вибір їх у місті над Тисою дуже малий.

Але поговоримо про інше. Про центр.

Коли в Хуст приїхала Ольга Фреймут, їй усі розповідали про легендарний Майдан Незалежності, із лавицями та із фонтаном. Центр у Хусті дійсно гарний, але не тільки Хусті.

У тому ж таки Виноградові у середмісті також є на що подивитись. Чудова архітектура, гарні зелені зони, лавиці і клумби.

При чому квіти там висаджують правильно – так, аби глину не було видно, щільно, як у Європі. У середмісті встановлено ліхтарні стовпи, оздоблені кованими прикрасами – виноградом, символом Виноградова. У Хусті на центральних вулицях також нові світильники (на жаль, деякі вже розбиті), але якби їх причепурювали нарциси, які є гордістю Хуста. Вони були б ще кращими.

У той же час варто віддати належне нашим сміттєвим урнам. Кращих у Закарпатті дійсно ніде немає. І хочеться похвалити комунальників за прибирання середмістя. Хто б що не казав, а свою роботу вони виконують на совість.

Але повернемось до Виноградова. Парк відпочинку там не такий новий, як у Хусті, навпаки – старовинній, але також затишний і гарний. У ньому є багато великих старих дерев, затінок і затишок. Знаходиться він неподалік однієї з родзинок міста палацу Перені, що теж приваблює до себе туристів.

Але ще важливішим здобутком Виноградова є скульптури. Їх там багато і вони справді цікаві, незвичні. Біля таких туристи дійсно хочуть сфотографуватися, закарбувати цікавинки у вічності.

Навіть фонтан там зі скульптурними елементами. Його увінчує дівчина, що топче виноград. Крім того, у місті є пам’ятник виноробу в людський зріст, пам’ятник ліхтарю, велосипеду, Ангелу міста. Навіть меморіальний комплекс воїнам, що померли під час Другої світової війни є цікавим, невимушеним і там ніщо не нагадує про комуністичну тоталітарну добу.

Що ж має у цьому плані Хуст?

Кілька радянських погрудь – Вакарову, Духновичу та Маркушу, крилатого Шевченка перед адмінбудинком районної ради і захаращеного «совєцького» монстра, що займає чи не половину центральної площі – Монумент Слави. Незважаючи на закон про декомунізацію,з нього досі ніхто не спромігся навіть зняти зірку.

Дійсно, чого-чого, а скульптур у Хусті хронічно бракує. Це й є однією з причин, чому до міста не поспішають туристи. Але ж у нас теж є що увічнити у камені чи металі… Нехай навіть ті ж нарциси. Пам’ятник нарцису є лише в Кірешах (і то не надто привабливий), а в самому Хусті навіть натяку на диво-квітку немає. А чому б не зробити пам’ятник капелюху? Адже місто над Тисою здавен славиться чудовими кресанями… Або, приміром, чому б не встановити скульптуру дереву, річці, метелику… чомусь такому, чого немає ніде… що б вабило до нас інших… аби подивитись, сфотографувати. У місті має бути щось унікальне, незабутнє, видовищне.

А що зараз можемо гостям показати, крім руїн замку?

Старовинні церкви є і в інших куточках держави та світу.

Та й останки знищеної цитаделі є і в тому ж таки Виноградові. А в 10 кілометрах від нього ще один понівечений замок – Королівський.

Щоправда, хустська фортеця збереглася краще, волонтери дійсно переймаються її долею, розчищають, вивчають, прагнуть відновити, а те, що руїни підсвічено, звісно, додає величним мурам привабливості навіть уночі.

Але тим часом у Хусті не вистачає розважальних, сучасних торгових центрів, як у Виноградові, басейнів… про які містяни мріють десятиліттями. Щоправда, є надія, що той єдиний басейн-довгобуд при виїзді з міста врешті-решт запрацює… хоча б до наступного літа. Адже навіть Велятино має басейни, а Хуст ніяк не може спромогтися на таку «розкіш», яка б також могла приваблювати туристів.

Дивно, але виноградівці не кричать на всю область про свій гарний центр, як робить це багато хто з мешканців нашого міста, взагалі вони – люди скромні і тихі, працюють і мовчать, хустського гонору в них немає.

Звичайно, кожному наймиліший той куточок, де людина народилася. Тому Хуст ми любимо навіть таким, яким він є. Більше того, захоплюємося й пишаємося ним… але в той же час хочеться, аби він був ще кращим.