Щоденник Заробітчанина. На чехах ч.3. Про те, як роблять бізнес на соломі.

Від роботи в постійній пилюці я став кашляти, як курець із багаторічним стажем, хоч палити кинув ще у восьмирічному віці.

Із записів закарпатського журналіста дізнаємося про роботу наших земляків за кордоном та особливості життя у чеській глибинці. (Продовження. Початок у публікаціях за 15 та 21 06.17 р.)

…Але повернемося до роботи. Як уже зазначалося вище, за часів соціалізму в Лошковіце под Ріпем була чимала ферма, де утримували велику рогату худобу. Та з деградацією системи соціальної рівності деградували і взагалі кудись щезли й корови. Опустілу ферму викупив колишній партійний секретар Вацлав Матурна й відкрив тут переробне підприємство. У нас би це називали колгоспною січкарнею.

Окрім того, новоспечений капіталіст має у володінні півтисячі гектарів землі, на яких вирощує пшеницю, ячмінь та ріпак. Для цього він придбав кілька потужних тракторів американського і японського виробництва , а також чимало інших механізмів для обробітку ріллі.

Суть виробничого процесу на січкарні приблизно така : три потужні металеві агрегати ( «єднічка, двойка і тройка»), їх ще називають «столи», одночасно роздирають кубикові і кулясті балики. Розтирхана порізана солома й сіно пасами подається всередину приміщення до січкарні , відтак до величезної металевої ємності («сіло»), де все перемішується в однорідну масу.

Далі подрібнена речовина потрапляє до двох лісів -палетарень, там з неї через решітки витискають схожі на макарони коричневі палети. Це – готова продукція, гордість і головний засіб доходу фірми. Через такі ж паси палети виходять надвір на кузов (валнічек)трактора, де їх продувають потужним компресором. Потім ще сушать в окремому приміщенні і власною фурою щосуботи відправляють замовникам.

Зима чи літо, Різдво чи Великдень не мають жодного значення, коли діють угоди про постачання продукції. Такий закон капіталізму.

-Цого сме хцелі,- у підкручений вус таємниче посміхається Вацлав Матурна.

Великодньої суботи на фірмі він контролює завантаження транспорту для відправки палет.

Це звична, проте не головна діяльність керівника фірми, який опікується її стратегічними напрямками розвитку, зв’язками з партнерами, пошуком робочого персоналу тощо. Процесом виробництва управляють його два сини – Лашек і Марек. Молоді чоловіки 35-40 років достеменно знають усі тонкощі механізму, що змушує працювати як єдине ціле громіздкі машини. Зранку, ввечері, вдень чи вночі - синів Матурни увесь час бачиш на січкарні. У нас би назвали їх золотим фондом підприємства, на якому держиться виробництво. І це не було би перебільшенням.

А от власне працівників на фермі небагато , їхня роль зводиться переважно до забезпечення безперебійного процесу виробництва, і вчасного реагування на збої в роботі – пасом увесь час повинна йти солома чи сіно, а до кузова трактора - готові палети. У цьому весь секрет.

Зрозуміти його вдалося не зразу. Заважали цьому не лише мої філологічні нахили і мізерні навики механізації, але й недостатнє знання чеської мови. Через це поставили мене карщиком із завданням постачати балики на всі три столи, окрім того стежити за пасом і прибирати пилюку під агрегатами. Тож уже два тижні поспіль по 10-12 годин за зміну я катаюся подвір’ям січкарні на Ештерці , так тут називають японський візок підвищеної маневреності ( по-нашому – кара), подаючи у пащі ненаситних залізних монстрів балики із сіном і соломою.

Працюємо на пару удвох із Маринкою, їй випала роль управляти «двойкою», яка розрізає кулясті балики. Цей агрегат прозвали фукавкою, бо порізане сіно з балика треба під тиском подавати (фукати) у величезний металевий контейнер, який у жодному разі не має бути порожнім.

Робота мотористки на січкарні явно не жіноча. Час від часу від потрапляння мокрого чи загноєного сіна барабан із гострими ножами стопориться і тоді доводиться залізним ломом через грубий карданний вал рушати його з місця або ж руками виривати застрягле сіно з-під барабана. Не завжди це під силу жінці. Спершу Маринці допомагав лісар, але надалі вона навчилася сама справлятися з проблемами або ж кличе мене на поміч.

У хвилини так званої паузи, коли стіл заповнений сіном, Маринка йде слідкувати за пасом і паралельно уклізує ( прибирає) під машинами та довкола них. Тоді я можу підготувати балики для інших столів чи зрізати з них мотузки. Так ми підстраховуємо один одного, аби не прогледіти чогось і щоби виробничий процес не зупинявся.

Вся ця екологічно чиста , на свіжому повітрі діяльність, як по телефону клієнтка малювала нам картину нашої майбутньої роботи, насправді відбувається у страшенному грохоті агрегатів і постійній пилюці. Тому працювати здебільшого доводиться у респіраторах. Але й так ніс забивається чорними згустками, очі сльозяться від порохняви. У перші дні роботи під горлом у мене увесь час застрягала чорна слизь. Я став часто кашляти і харкати, наче курець із багаторічним стажем, хоч палити кинув ще у восьмирічному віці.