Новоселиця - село під Фрасином.

У цьому нарисі краєзнавець Іван Біланчук розповідає про Новоселицю – гірське село на рівнинній Виноградівщині, де побутують давні волоські традиції.

Розташоване село на гористій місцевості в південно-східній частині Гутинського хребта, за 22км від районного центру і за 8 км від найближчої залізничної станції Королево.

На території села знаходиться найвища гора району – Фрасин (821м). У різні часи село називалося по різному: Шовшфолу, Думбрава. Це було нове поселення серед лісів, тому і назвали його Новоселиця. В селі дотримуються думки, що назва Новоселиця походить від слів «нові поселенці». Це були втікачі-серби, які ховалися від переслідувань. Можливо, це і так. Але це могли бути не втікачі, а будівельники королівського замку Нялаб, одна із веж якого називається « Не бойса», що свідчить про сербський слід.

Перша письмова згадка про Новоселицю зустрічається в записках, датованих 1619 роком. Але є відомості, що у письмових джерелах село згадується і раніше – 1388 рік (Щур В.І. «Нариси історії Севлющини», с. 160) і 1351 рік (Сергій Федака «Населені пункти і райони Закарпаття», с. 154.).

Протягом ХУ-ХІХ століть село належало родині Перені. Жителі села відробляли панщину, платили оброк. У 1848 році було скасоване кріпацтво, але всі кращі землі, пасовища, ліси залишилися в руках Перені.

До 1867 року Новоселиця перебувала в складі королівської Угорщини, а потім, до 1918 року – Австро-Угорщини. Після Першої світової війни село перейшло під юрисдикцію боярської Румунії, а потім з 1920-го до 1939 року під владою Чехословаччини.

У лютому 1921 року був проведений перепис населення, згідно якого встановлено слідуюче: за селом було закріплено 1893га землі, на яких розташовані 142 хати, проживало 628 чоловік, з них 327 чоловіків і 301 жінка (тут на відміну від інших сіл чоловіки були в більшості). За національністю 2 чехословаки, 558 русинів, 68 євреїв. За віросповіданням 552 греко-католики, 6 православних, 6 іудеїв.

Чехословацький період характеризувався підвищенням соціально-економічних стандартів, зокрема, шкільництва. В Новоселиці школа була організована ще в 70-80-х роках ХІХ століття. ЇЇ приміщення знаходилося в урочищі «Дякурня». Це була звичайна селянська хата, вкрита соломою. На початку ХХ століття збудували нову церковно-парафіяльну школу. І лише під час Чехословаччини відкрили шестирічну народну школу, в якій навчання велося рідною мовою. Обов’язковим було вивчення релігії, яку викладали греко-католицький та православний священики.

Тоді ж у селі був заснований осередок «Просвіти» з центром у хаті-читальні Лукача І.І. В цей період в селі була створена партійна організація комуністичної партії Чехословаччини, першим її секретарем був Жолдош Михайло Дмитрович. В 1939 році розгорнулися бурхливі події, була проголошена молода держава – Карпатська Україна, на її захист на Красному Полі стали жителі села Богаш М.І. та Кочіш М.І. На щастя, їм вдалося врятуватися, але потім вони довго переховувалися від угорських жандармів. У той час у школі вчителем працював Михайло Леньо, 1911 року народження. Він розповідав, що з Новоселиці на Красне Поле було відправлено загін місцевих жителів. Але дійшли вони лише до Королева, тому що бій на Красному Полі вже закінчився і хлопці повернулися додому.

Під час угорсько-фашистської окупації 78 жителів села було відправлено на каторжні роботи.

Після визволення села 24 жовтня 1944 року 32-х юнаків призвали в частини Червоної армії, 8 чоловік не повернулося з фронтів. Сільська рада створена в 1946 році – першим її головою був обраний Жолдош Михайло Дмитрович.

В 1949 році в селі створили колгосп ім. Горького. Перший його голова -Чічіна Петро Михайлович. В 1960 році колгосп реорганізований і влився до складу радгоспу ім. Шевченка, який спеціалізувався на вирощуванні фруктів та винограду. В селі знаходився відділок №3 радгоспу, тут було закладено 202 га садів, 83 га виноградників.

У цей період в Новоселиці здійснювалися позитивні зміни: в 1963 році збудовано восьмирічну школу, в 1966 році закінчено електрифікацію, 300 хат радіофіковано, в 1977 році збудований дитячий садок на 90 місць, наступного року реконструйовано продтоварний і промисловий магазини, в 1980 році споруджено перший в районі типовий фельдшерсько-акушерський пункт. В 1986 році відкрито поштове відділення. За роки незалежності, в 2005 році , село суцільно газифіковано. Тепер в Новоселиці є близько півтисячі дворогосподарств, проживає 1465 чоловік.

Окрасою села є старовинна Успенська церква –одна з найдавніших пам’яток церковного будівництва – дерев’яна церква бездоганних пропорцій, чудово вписана в панораму села. Сьогодні, більше, ніж через три століття, церква викликає захоплення і зачарування майстерністю стародавніх зодчих, довершеністю ліній та форм. Навіть зараз, маючи науково дослідні та проектні інститути, сучасну техніку, нові технології, навряд чи змогли б повторити цей шедевр, не те щоб зробити кращий за нього.

Опис унікальної новоселицької церкви і легенд, пов’язаних з нею, потребують окремої статті.

В 1927 році в греко-католицькій церкві стався розкол. Є дві версії. Згідно першої, священик вимагав від вірників сплатити йому борги, а селяни, через бідність, не могли цього зробити. Тому частина перейшла у православ’я. Згідно другої версії, виникли протиріччя між священиком і дяком, що привело до відокремлення частини вірян. В 1928 році спорудили православну Юріївську каплицю, а в 1929 році її перенесли на інше місце. Свої богослужіння православні здійснювали в ній, а в 1930-1933-х роках спорудили дерев’яну Успенську Церкву. У ніч на Великдень 10 квітня 1977 року церква згоріла. Була в короткі строки відбудована і розширена мурована церква. В ній православну громаду обслуговує о. Михайло Голубка.

В старовинній греко-католицькій церкві, перед її забороною, служив священик о. Іван Матейко, який в 1949 році був засуджений на 25 років каторги за відмову перейти в православ’я. Греко-католицька дерев’яна церква не використовувалася, а з 1988 року їй надано статус музею архітектури і живопису. У 1990 році споруда була удостоєна звання «Народного музею».

В 2006 році в селі зареєстрована греко-католицька громада, яка мала намір молитися в старій дерев’яній церкві. Але їм в цьому відмовили, мотивуючи тим, що церква має статус музею. Зараз вони проводять богослужіння в приватних будинках. Колишній депутатський корпус безпідставно відмовляв греко-католицькій громаді у виділенні земельної ділянки для будівництва нового храму. Беззубість і позицію сторонніх спостерігачів у цій ситуації виявили і районна рада, і прокуратура. Є надія, що новий склад сільських депутатів проявить толерантність і зваженість, прийнявши рішення, яке не суперечитиме законодавству про свободу совісті. Обслуговує громаду о. Тарас Бурлака.

Населення Новоселиці з покоління в покоління наділене особливими здібностями і талантами. Жили в ньому і казкарі, і співаки, і музиканти, і танцюристи. І до сьогодні пам’ятають оповідачів-казкарів Богаша І., Кочіша І., запальні народні мелодії музиканта-скрипаля Жолдоша І.В., бубнаша Сугая П.М., сопілкаря Густі М.М., а співаків, що жили в Новоселиці, не перелічити.

І сьогодні збереглися і побутують у народі місцеві волоські традиції та звичаї. Вони передаються із покоління в покоління в побуті, особливостях кулінарії, одягу, пісенній творчості. Відомі у всьому краї новоселицькі коломийки, тематика їх дуже різноманітна: і весільні, і рекрутські, і жниварські, і побутові та інші пісні ліричні, жартівливі. В селі вміють берегти і розвивати традиції. В ньому відкрито ще один музей – етнографії і народного побуту. Мало яке село може похвалитися двома музеями.

Потрібно сказати, що сучасне життя не дається легко жителям села. Як і в сусідніх селах, щоб вижити, більшість людей на заробітках. Як влучно сказав один священик: «В селі залишаються учні, старші люди і матері, які кормлять грудьми.» Але разом з тим частина людей зайнята роботою в лісгоспі, інша частина виживає також за рахунок лісу.

У Виноградові найкращі гриби продають новоселицькі жінки, кизил також звідти, дикоростучі здають заготівельникам. Особливо добрі заробітки у збирачів кореню калгану, який застосовується у фармацевтиці, косметиці та при виробництві елітних сортів горілки. Декілька сімей займаються щепленням різних екзотичних кущів і дерев, добрий збут мають саджанці сакури і магнолії.

Нещодавно з сім’єю в селі став жити письменник Алекс Штрай. Він знайшов у місцевому лісі легендарний камінь опришка Григорія Пинті. Тут планують організовувати фестивалі силачів та збудувати рекреаційний комплекс міжнародного значення. Наміри креативного письменника активно підтримують місцеві жителі, вони сподіваються, що це допоможе зробити Новоселицю туристичною родзинкою краю.