Сталінський режим засудив до страти Геліодора Піку. А хто був катом? Недавно на шпальтах газети «Голос Карпат.інфо» публікувалася стаття “З Гулагу до...
Сталінський режим засудив до страти Геліодора Піку. А хто був катом?Недавно на шпальтах газети «Голос Карпат.інфо» публікувалася стаття “З Гулагу до Свободи”, в якій ішлося про роль Геліодора Піки у визволенні із сибірських таборів наших земляків і направлення їх в Чехословацький корпус. Багато читачів зацікавилися цією постаттю і обставинами його страти.
Зразу після закінчення війни в Чехословаччині до влади прийшов ліберально-буржуазний уряд Е.Бенеша. Геліодор Піка – одна із самих значних фігур в чеській військовій історії ХХ століття, зайняв подобаюче йому місце – посаду заступника начальника міністерства національної оборони країни. Згідно прийнятому на Кримській конференції рішенню, вона входила до зону впливу Радянського Союзу. Тому тут розпочалися репресії у відношенні до активістів, особливо до тих, хто багато знав.
Міністр закордонних справ Чехословаччини Я.Масарик був викинутий із свого службового кабінету через вікно і помер від отриманих травм. Щоб його участь не розділили З.Фірлінгер і Ф.Нємец, президент Е.Бенеш відправив їх послами відповідно у Францію і Канаду, а сам, не витримавши тиску Москви, подав у відставку в лютому 1948 року.
Президентом Чехословаччини став К.Готвальд, ставленик Кремля. До речі, до влади в соцтаборі комуністи Чехії прийшли останніми. Більшість співробітників посольств, в їх числі З.Фірлінгер і Ф.Нємец, попросили політичного притулку.
Прихід до влади комуністів кінцево вирішив долю генерала Піки. Що ж такого він зробив, що закінчив своє життя в червні 1949 року на шибениці?
Як відомо, Г.Піка, будучи керівником офіційної військової місії чехословацького уряду в Лондоні, одним із найважливіших своїх завдань вважав пошук новобранців для чехословацьких військових частин в СРСР. Він дізнався, що багато чехословацьких громадян утримуються в Гулазі, і, як справжній розвідник, починає “копати”. За час своєї роботи в СРСР він склав карту радянських Гулагів. Докази цього знайшов в одному з затаємничених раніше архівів Військово-історичного інституту Томаш Якл, історик цього закладу.
Це був опис листів підкарпатських русинів із Сороктабору, а також списки осіб з чехословацьким підданством по таборах. Допомагав йому в цьому наш земляк Андрій Патрус, про якого також згадувалося в попередній публікації.
Піка збирав інформацію про табори для того, щоб розпочати з радянськими властями перемовини про звільнення чехословаків. Йому це вдалося: на свободу вийшло декілька тисяч його співгромадян. Правда, із багатьох тисяч русинів, які втекли в СРСР, табори пережили лише половина з них.
Які ж відомості містяться в документах, що їх зібрав Г.Піка? У таборах і тюрмах виявлено в цілому 10000 підкарпатських русинів і 250 чехів і словаків. Крім того, в документах описуються умови життя в таборах, приведена і таблиця смертності на прикладі Печорського табору. В серпні 1941 року в 21-ому відділенні померло 4 чоловіка, у вересні – 35 чоловік, в жовтні – 57, в листопаді — уже 125. Чехословаки були зайняті на лісоповалі і прокладанні залізничних шляхів. Ось дані про їх харчування: 400-700 грамів хліба в залежності від виробітку, штрафний пайок – 300 грам. Для колони з 300 чоловік двічі на день заварювали по 20 кг муки. Виходило по літру баланди на день.
Ув’язнені помирали від тифу і дизентерії, страждали від гострого авітамінозу. Ще вища, ніж у Печтаборі, була смертність у Сорокському, Карголоському, Онежському і Ідельському таборах. Як свідчать безпристрасні цифри в документах Піки, в деяких відділеннях замерзло до 80% ув”язнених. Ці дані підтверджують і записи в медкартах ув’язнених, переведених в амбулаторії чехословацького батальйону в Бузулуці.
І якщо б не Піка, всіх їх чекала б голодна і холодна смерть. Але далеко не всім громадянам Чехословаччини вдалося вийти на волю. В 1942 році в руки генерала Піки потрапив лист із Сороктабору в Архангельській області. Лист в Бузулук привіз доброволець Шлезінгер, один із тих, хто був відпущений на волю на вимогу генерала. Лист був написаний переважно вихідцями з Підкарпатської Русі, які просили прийняти їх у чехословацькі військові частини в СРСР, але отримували відмови.
“Ми вірні діти чеського народу і тому хотіли б ще раз взяти зброю в руки і повоювати за свободу нашого народу і держави. Ми хочемо померти, визволяючи Чехословаччину від нацистів, а не в цьому кошмарі, як помирають наші браття тут, і в трудових таборах. В червні нас було 350, зараз залишилося тільки половина” – писали із Сорокського табору русини.
Більшість істориків вважають, що саме правда про Гулаг вартувала життя Геліодору Піці. Однак у Томаша Якла виникли сумніви, бо він знайшов й інші причини, які могли спричинити до страти. По-перше, він знав як спекулював продовольством під час війни чеський посол в Москві. По-друге, Піці було відомо про те, що Л.Свобода під тиском комуністів відсилав назад у табори “неугодних” чехословаків. Простіше кажучи, Піка бачив радянський уряд наскрізь.
Але крапкою над «і» стало знайдене звернення впливового радянського дипломата Михайла Хазанова до глави чехословацької розвідки з вимогою: “… питання з кримінальною справою проти генерала Піки повинно бути вирішено невідкладно. Піка ні в якому випадку не повинен виявитися на волі і на Заході.”
Прикро, бо коли Піку засудили до смертної кари через повішення, за нього, який урятував тисячі життів закарпатців, майже ніхто не заступився. Проти вироку протестували тільки його сім”я, французький посол в Чехословаччині і декілька його земляків із рідного села Штітін.
Добре, скажуть, що в сталінські часи зробити це було архіскладно, але і тепер абсолютна більшість закарпатців, навіть і не знає про цю благородну людину. Як не вистачає нам, закарпатцям, вдячності.
Добре бачимо, що Піка став жертвою сталінського режиму, а хто ж його кат? Як не прикро, але він зв’язаний також із Закарпаттям – сфабрикував проти нього справу колишній ужгородський адвокат-комуніст Карел Ваш. За іронією долі він був звільнений з Гулагу стараннями Піки.
Історик Павел Палечек декілька років займається справою Карела Ваша. Що це за людина? Доля далася йому не проста. Він сам став жертвою комунізму, але одночасно був і його знаряддям. Сам побував у Гулагу, був засуджений в 1950-х роках, але неможливо навіть порівняти пережите ним з тими стражданнями, на які він прирік інших людей.
Карел Ваш народився в 1916 році в Ужгороді в сім’ї адвоката. В 17-річному віці він вступив до комуністичної партії, і в рік окупації Чехословаччини нацистською Німеччиною закінчує юридичний факультет Карлового університету. Партія направляє його для проведення комуністичної роботи до Ужгорода. Але після окупації Підкарпатської Русі хортистами він змушений втікати в СРСР. Його затримали при перетині кордону і засудили до 3-х років робіт в Гулазі за шпигунство. Але навіть це випробування не змінило його захопленого ставлення до Країни Рад.
“Я був переконаний в одному: серед тих, хто пересікав радянські кордони, була велика кількість шпигунів і людей налаштованих проти комунізму, проти СРСР. Радянський Союз повинен був оборонятися.” Його звільнили з табору “Інтабуд” Гулагу на вимогу його найбільшої жертви — генерала Геліодора Піки.
Зі слів історика Палечека, колишній прокурор до кінця життя бачив світ через призму комуністичного режиму. Геліодора Піку, засудженого до повішення за сфабрикованим ним звинуваченням, вважав зрадником, який отримав кару по заслузі.
“Краще за все суть Карела Вашека передає слово “фанатизм”, саме воно приходить мені в голову, коли мова йде про нього” – пише історик. Правда, на мою думку з’явилося ще одне підходяще слово – “зазомбованість”. Після закінчення війни Ваш працював у військовій розвідці, де боровся з колаборантами і зрадниками. Вершина його кар’єри припала на 1948-1950-ті роки, коли він займав посаду прокурора у Верховній Військовій прокуратурі Чехословаччини, а потім судді Празького Державного суду.
Саме в цей період він виніс десятки смертних вироків, включаючи самий важливий – у справі по державній зраді генерала Піки. Є свідчення про те, що в серпні 1945 року Ваш наказав розстріляти декілька чоловік як шпигунів, навіть не склавши їх поіменного списку.
Ось як говорив сам Карел Ваш, згадуючи ті роки: “Ми підтримували зв’язок з радянськими органами. У них я вчився тонкощів роботи.”
Водночас це була дуже начитана людина, дуже інтелігентна, володар трьох докторських учених ступенів, і в свої 94 роки міг дискутувати про самі неочікувані речі. Безперечно, він володів певною харизмою.
Спроба притягти Ваша до відповідальності за смерть Геліодора Піки була розпочата у 2001 році. Прокуратура засудила його до семи років позбавлення волі, однак вища судова інстанція відмінила вирок, у зв’язку з закінченням строку давності.
У грудні 2012 року у 96-річному віці Ваш помер в одному із празьких будинків для перестарілих. Його жертви залишилися невідомщеними і можуть лише надіятися, що Вищий суд зробить це.
Хотів би звернути увагу читачів і на таке. В усіх райцентрах області є вулиці маршала Жукова. За що? За те що послав закарпатців у м’ясорубку на Дуклі і до кінця війни, не повністю навчених, використовував як гарматне м’ясо. Переконаний, що велика честь увіковічнювати пам’ять ката нашого народу і в той же час майже щезла пам’ять про людину, яка тисячі русинів-закарпатсьців визволила з таборів Гулагу. Якщо ми цього ще не зробили, то необхідно визнати цю помилку і хоча б з запізненням виправити її. Пропоную радам усіх рівнів перейменувати вулиці маршала Жукова на вулиці генерала Піки. Краще пізніше, ніж ніколи.
Дещо з полегшенням зітхнув, коли дізнався, що в рідному селі другого героя попередньої публікації – Андрія Патруса, селі Теребля Тячівського району, його пам’ятають і шанують. На честь А.Патруса названа одна з найбільших вулиць цього прекрасного населеного пункту. Честь і шана його жителям. Але стало трохи сумніше, коли виявилося, що в сусідньому селищі Буштино про нього практично нічого не знають, навіть депутатський актив і керівництво місцевого самоврядування. В моєму рідному Виноградові знайшлося декілька чоловік, які знають про нього, правда, більше як письменника, але в основному це люди старшого покоління. Повірте, що він заслужив на більшу пошану.
Іван Біланчук, Виноградів