Відколи його пам'ятаю, він піднімався. Ми топталися, дріботіли, озираючись навсібіч, на все і на всіх. А він піднімався. При цьому заглибившись у...
Відколи його пам'ятаю, він піднімався. Ми топталися, дріботіли, озираючись навсібіч, на все і на всіх. А він піднімався. При цьому заглибившись у дикий марамороський закутень. Мабуть, як і трави, – існують і луйтри Господні. До небесних ваг, де зважує твій доробок сам Майстер. Бо не все можуть поцінувати люди, не все своє приймаєш ти сам.
Він завжди тягнувся д'горі, чіпкий і твердий, як нагірна ожина. І колючий, як зовні, так і зсередини. Але то лише для тих, хто радше звик бачити колючки, а не цвіт і ягоди. Є жовтоока косиця – мідянка. І є мідянка-змія. Усе як приписано нам знадгори. Як день і ніч. Як кров і вино. Як папір і чорнило. І все, що самі собі допишемо на низині духу.
Петро Мідянка не просто екзотист найзахіднішого терену української поезії, що накидав у неї жмені несподіваних смачно-пахучих метафор. Він системний міфологіст краю, який сфокусував нашу регіональну подрібнину в струнку і дзвінку міфологічну євангелію. Це він робить, наче новітній Сковорода, прошкуючи образними путівцями Потисся, Марамороша, Закарпаття і ув'язуючи їх у всеєвропейську, всепланетарну сув'язь. «О, Руська Крайна. Файна. Обітована, свячена, свята». Це образна світобудова Петра Мідянки, його циклічне світобачення, в якому всі сучасні події мають свій празразок у минулому і через те набувають нового сенсу (за Габором Кернером).
«З Карпат знову подув свіжий літературний вітер», – чув я недавно в Києві. Україна сильна окраїною. Від білої хати до білого палацу тягнеться горизонталь і вертикаль націєтворення. Плоть, інтелект і дух сильніші і здоровіші тут, біля кореневища. Петро Мідянка тут знайшов настільки тверде опертя, щоб головою піднестися до столиці, щоб обернути її очі й вуха до живих потоків слова.
Його луйтра, оперта на Мараморош, пересягає срібні овиди Срібної Землі, чорні землі й білий світ і впирається в Небесні Стовпи. Про них колись снив і малий Тарас. Либонь, це дорога кожного Поета.
За матеріалами статті М. Дочинця "Луйтра в небо - до самого себе" ЛітАкцент