Вже кілька років поспіль громадські організації намагаються привернути увагу суспільства до долі сотень тисяч тяжкохворих людей, на яких офіційна медицина...
Вже кілька років поспіль громадські організації намагаються привернути увагу суспільства до долі сотень тисяч тяжкохворих людей, на яких офіційна медицина «поставила хрест». Відверто кажучи, таких людей посилають додому помирати, бо за вироками медиків у стаціонарі їм уже нічим не допоможеш. Саме тоді, на зміну клінічній медицині, має прийти так звана паліативна допомога.
Паліативна та хоспісна медицина - це професійна медична та психологічна допомога пацієнтам з важкими невиліковними хворобами та з обмеженою тривалістю життя. До таких пацієнтів відносяться люди похилого віку та особи з такими невиліковними хворобами як СНІД, туберкульоз, серцево- та церебросудинні захворювання, цукровий діабет, хвороба Альцгеймера тощо. Хоспісна допомога цим пацієнтам надається або на дому, або стаціонарно в медичних закладах.
Вчора в приміщенні ужгородського прес-клубу збиралися для того, щоб обговорити актуальні проблеми розвитку паліативної допомоги в регіоні, про створення виїзної служби паліативної допомоги, а також для того, щоб привернути увагу громадськості до цілого комплексу цих проблем. Серед виступаючих: Володимир Шевчук (голова правління благодійної організації «Спільне об'єднання соціуму»), Леся Брацюн (виконавчий директор Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги), Тетяна Міцьо (заступник начальника управління охорони здоров'я Закарпатської ОДА), Іванна Сабо (голова Закарпатської обласної організації Товариства Червоного Хреста України) – ці люди знають все про те, як зробити паліативну допомогу реально ефективною в Україні загалом та на Закарпатті зокрема.Їх голос має бути почутим...
Давно відомо, що розвинені європейські країни сповідують філософію гуманного ставлення до людей, що страждають на невиліковні хвороби, стараються полегшити той біль, яким сповнений кожен день їхнього життя. Адже всі ми розуміємо, що коли вилікувати неможливо, то є засоби, щоб зменшити біль, зробити життя хворого легшим, комфортнішим.
В Україні, на жаль, стан розвитку паліативної допомоги, м'яко кажучи, такий, що потребує розвитку та вдосконалення. У нас цей напрямок медицини почав розвиватися кілька років тому. Станом на сьогоднішній день в Україні функціонує близько 10 хоспісів, найбільші з яких знаходяться в Івано-Франківську, Харкові, Львові. Також у деяких регіонах при онкологічних диспансерах відкриті відділення паліативної допомоги, в яких розгорнуто ліжка для паліативних хворих.
За словами Володимира Шевчука, на Закарпатті, а саме на Виноградівщині, 29 грудня 2009 року була створена хоспісна палата на базі терапевтичного відділення районної лікарні, на декілька ліжкомісць. Цей проект носить стаціонарний характер, тоді коли необхідним є розвиток виїзної служби, яка б надавала цілий спектр послуг тяжкохворим людям.
«Ментальність закарпатців є досить своєрідною. Далеко не всі пацієнти та члени їхніх родин відносяться до стаціонару однаково. У нас дуже сильні родинні зв'язки та релігійні почуття, тому більшість смертельно хворих пацієнтів, хочуть залишитись доживати вдома», -
наголосив пан Володимир
Це одна з причин для створення та розвитку виїзної служби паліативної допомоги. Цей проект започаткований з 1червня цього ж року на Закарпатті. З часом він має показати, яка система паліативної допомоги буде ефективнішою. На думку В. Шевчука, скоріш за все, це буде комбінована система (виїзна та стаціонарна), щоб кожна людина мала право на гідне завершення свого життя.
Їх голос має бути почутим...Леся Брацюк у свою чергу наголосила про поліаспектність паліативної допомоги та заявила про мету візиту на Закарпаття: «Паліативна допомога - це не медична допомога (знеболення в першу чергу), але це і соціальна допомога, юридична, духовна. На прикладі Закарпаття починає діяти виїзна консультативна служба паліативної допомоги.... Мета нашого приїзду – це шукання консенсусу з представниками місцевої влади у знаходженні підтримки цього проекту».
Тетяна Міцьо та Іванна Сабо доповнили виступи своїх колег. Наголосивши на тому, що розвиток паліативної допомоги – це ще один крок до інтеграції України в сучасне європейське суспільство, бо паліативні пацієнти нашої країни так само, як і жителі європейських країн, мають право закінчити свій земний шлях у фізичному, душевному, безбольному спокої.
Специфіка роботи Червоного Хреста (у якому є одна палата паліативної допомоги), що знаходиться в селі Ракошино на Мукачівщині, полягає в тому, що там перебувають люди переважно соціально одинокі, незахищені, про яких немає кому піклуватися. Товариство Червоного Хреста неодноразово просило партнерські організації, меценатів, донорів та волонтерів завітати до них. На жаль, реальний стан речей такий, що наші волонтери воліють краще допомагати у такого роду закладах за кордоном, ніж у себе вдома.
Проблема нашого суспільства, мабуть, полягає в байдужості. Ми думаємо, що нас це не стосується. Нехай «ними» опікується держава. До чого тут ми...? Гадаємо, що ніколи не опинимося на їхньому місці, ніколи не будемо доживати свій вік хворі, самотні, покинуті і забуті...
Можливо варто задуматися вже сьогодні, що можеш зробити ти, щоб їхній голос був почутий...?!
Крістіна Біклян