«Діти мають відчувати, що їх люблять», - старший футбольний тренер Виноградівської ДЮСШ Іван Білак про своїх вихованців-чемпіонів (ФОТО, ВІДЕО)

Цьогоріч юні футболісти з Виноградівської ДЮСШ 2006-2007 року народження, стали переможцями дитячо-юнацької футбольної ліги Закарпаття сезону 2020-2021.

Востаннє виноградівські юнаки в аналогічній віковій групі здобували перемогу аж 18 років тому – у 2003-ому. Тож нагородження чемпіонів стало для міста символічною подією і відбулось 1 червня у парку Перені, на святкуваннях приурочених до Дня захисту дітей.

Голос Карпат поспілкувався із головним тренером виноградівських чемпіонів, старшим футбольним тренером ДЮСШ – Іваном Білаком. Що Іван Іванович розповів про своїх вихованців, їхній спільний шлях до перемоги, мотивацію, а також командні плани на найближче майбутнє - читайте нижче.

 - Іван Іванович, розкажіть, як команда йшла до цієї перемоги?

Чемпіонат проходив осінь-весна: восени розпочали перше коло, весною догравали друге коло. Хотів би подякувати дітям, особливо за осінній чемпіонат, про підтримку форми в той непростий час, коли були карантини. Через карантинні обмеження ми розділювали дітей на дві групи - одні займались в одній, інші в другій. Підтримувати спортивну форму – це було найважливішим. У нас не було ні одного тренування, на яке б діти не приходили. Це обов’язково у футболі. Звісно, було дуже важко, але діти з цим справились. Навесні ситуація покращилась і діти пішли займатись в загальній групі. Я думаю, що це посприяло результату. Хочу наголосити, бо мало хто знає, що востаннє наша спортивна школа займала перше місце у чемпіонаті області у 2003 році. Так само, тоді перемогу отримали однолітки сьогоднішніх переможців, юнаки 1986-87 року народження. Це, практично, 18 років пройшло і ДЮСШ знову стало чемпіоном області.

Трохи розкажу, чому так важко в останні роки. В області успішно продовжують функціонувати, або відкрились нові спеціалізовані футбольні школи. Є СДЮШОР в Ужгороді, де діти навчаються і займаються. З’явилася нова команда «Минай», яка приймала участь у Чемпіонаті України. З’явилася дуже сильна академія і, наразі, одна із самих сильних у Закарпатті – Мукачівська футбольна академія. З цими командами важко дуже було взагалі вести конкуренцію у зв’язку з тим, що вони грають у чемпіонаті України і діти готуються з топ-командами. Мукачево взагалі попало в еліт-лігу із «Шахтар» та «Динамо». Але, наші діти вистояли. Дякую їм, вони молодці.

Далось взнаки і те, що ми займаємося з цими дітьми із 2013 року. Все-таки восьмий рік занять, дуже багато покладено роботи і з боку тренерів, і з боку дітей, і з боку батьків. З цією групою ми їздили на багато турнірів по Україні, були у Польщі, в Румунії. Для Виноградова зібрати таку боєздатну команду було не так і просто, але у нас це вийшло за певний період часу.

 - Іван Іванович, чи є в команді майбутні чемпіони і які плани на наступний сезон?

Звісно. Є дуже непогані гравці. Наприклад, один хлопчик з команди рік навчався у «Динамо». Запрошують дітей у Мукачево, зараз ведемо з ними перемовини. Ми не затримуємо талановитих дітей у професійному рості. Якщо вони дійсно бачать себе у футболі, то можливість розвиватися дає їм великий поштовх. Мені, як тренеру, звісно не хочеться відпускати цих дітей. На наступний рік вони ще можуть приймати участь у чемпіонаті області. Тож ще рік у нас є запасу, а у подальшому, я думаю, треба цих дітей зберігати і одній команді. Будемо якось обговорювати ці всі питання, щоб зберегти цей дитячий колектив. Не менш важливий перехід із дитячого футболу в дорослий. Я думаю, що ця команда може далі успішно грати і вигравати, навіть, у області. Окреме тут питання – це фінансування. Дітям би ще підвищуватись у класі. Але, наразі, я не бачу можливості щоби вони приймали участь хоча б в Першій лізі Чемпіонату України. Це величезні розтрати.

Про плани, то хотілося б закріпити чемпіонство. Бо, кажуть, чемпіоном легко стати, а закріпити чемпіонство в два рази важче. Інші команди всі налаштовуються що «Виноградів - вже чемпіон». Але, я думаю, що з цими дітьми, якщо вони не роз’їдуться і якщо зберегти цю всю команду, то є надія повторити успіх і на наступний рік. Просто, я ж кажу, кращих дітей вже починають продивляти. Ведуться перемовини з Мукачевом. Але я буду тільки за, якщо діти вирішать туди переходити. Все-таки рівень там на багато вищий, ніж у області.

 - Тож що для цього бракує в першу чергу?

Коштів. По області ми спроможні виїжджати - Мукачево, Ужгород, Свалява, Тячів. Ці виїзди в нас спортивна школа може забезпечити. Є також постійні спонсори. Купують дітям форму, м'ячі. Але участь у великих турнірах, якби таке було в планах, то це, навіть, ми б і з батьками не змогли реалізували. То колосальні розтрати. Наскільки мені відомо один чемпіонат, з виїздами і всім іншим – близько 500 тисяч гривень на рік. Нам це буде дуже важко.

Турнір у Польщі, 2019 рік. З архіву Івана Білака

 - Іван Іванович, а у Вас були пропозиції перейти працювати тренером десь-інде?

Є багато пропозицій. Але зараз тут є все для того, щоб продовжувати працювати з дітьми: бажання, результат. Тож я у найближчих планах не збираюсь покидати Виноградів. Купа дітей, взагалі, приходить. Вже, навіть, так у нас пішло, що із садка починають дітей водити на тренування. Є в мене таких біля 7-8 дітей. Вже стараюся підлаштовуватись і під батьків, бо розумію, є і садок, і буду вже якось графік так складати, аби не відривати їх. Так на другу годину в нас по плану стадіон вільний саме на цю молодшу групу. Будемо якось узгоджувати, щоби батьки спокійно забирали дітей з садка і приводили на тренування.

 - А скільки зараз дітей у школі займається футболом?

Дуже багато дітей зараз. Батьки хочуть, щоб діти займалися спортом. Інтерес повернувся знову, раніше ми менше це помічали. А зараз кількість дітей з кожним роком зростає. Це лише нас радує, адже є вибір, є конкуренція. Для них стоїть так питання і ми про то зразу говоримо: хто кращий наразі - той їздить. Молодша група грає тільки маленьку площадку. На змагання стараємося возити більше дітей, але всі грати не можуть. Вони теж це розуміють, що грають на даному етапі хто кращий. У кого краще виходить, тренується, через півроку, наприклад, виходить на певний рівень. Тоді ми передивляємось і їдуть другі. Так що робота йде досить цікава.

Тренуємось на штучному полі, на стадіоні «Пластмасовик» за графіком тренувань. Там тренується багато різних команд, ми склали графік і в конкретні години виходимо туди на тренування.

 - Іван Іванович, а взагалі важко тренувати дітей? Чи цікаво?

Мені, наприклад, цікаво. То треба любити. Є батьки різні, підходять, кажуть: «Я би не зміг. Не терпів би - п’ять разів йому пояснюєш, а він і так не слухає». Але, специфіка в чому? Саме в такому віці, як ця група що стала чемпіонами, я їх також набирав, практично шестирічних дітей. Треба за руку водити, пояснювати, а вони дивиться такими очима, ще не дуже розуміють… Але сенс в тому, що для мене це цікаво. Жінка каже, що вже мені скоро палатку на стадіоні поставить.

В першу чергу - це любов до цих дітей, і, справді, колосальна робота. Діти мають відчувати, що їх люблять. Саме в такому віці, 6-7 років, якби щось було не так, вони би залишали і, я думаю, казали що більше не йдуть. І все. А вони приходять. У першу чергу треба любити свою роботу. Думаю, тому є результат і, як би правильно висловитись, не репутація… а довіра. Це пояснює, що «Іван Іванович, якщо хтось інший, то ми не йдемо тоді на футбол, а саме до Вас».

 - То Ви так багато часу проводите на стадіоні?

Кожен день. З другої години і до вечора. То не просто тренувальний процес, то дуже цікава робота. Треба дітей посадити, пояснити. Чисто такі побутові питання. Зараз з дітьми 2011 року народження вже їздимо по області. Часто необхідно пояснити, що я з вами їду один. Так, батьки їдуть, по можливості, і також допомагають. Я їм за це вдячний. Але порядок має бути. Щоб нікого не забути, нікуди без слова. І про школу теж: нема навчання – нема футболу. Цьому всьому треба обучити дитину.

 - Іван Іванович, а що Вас мотивує і що б Ви побажали батькам, у яких росте футболіст?

Батькам - терпіння. Лише терпіння. Бо є в нас дуже хороші вихованці. А мотивує те одне, що приємно коли тобі телефонують із Будапешту і питають: «То твій?». «Так, - кажу. - Мій». А мені: «Таких футболістів мало». Це і мотивує. То радість, як для тренера, коли з «Академії Пушкаша», чи з Мукачева телефонують і цікавляться «а хто там тренер був?». Діти виховані.

Від тренера багато що залежить, але і від батьків теж. Батьки, які прислуховуються, сприяють процесу. Тому, наголошую: просто терпіння. Чекати. Кожна дитина, якщо буде віддаватися футболу, то вона буде рости і перед нею відкриється майбутнє. А хто вирішить грати у великий футбол, то зможе зробити собі кар’єру.

Попри початок літніх канікул, малі чемпіони з Виноградівської ДЮСШ відпочивати не збираються. Наступного місяця на них чекає міжнародний турнір у болгарському місті Варна. Там виноградівці змагатимуться у числі 24-ох команд із Хорватії, Австрії, Румунії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Білорусі та інших.

Нагадаємо, наприкінці 2020 року ці ж футболісти вибороли перемогу у міжнародному турнірі «Кубок футбольних надій» у Тячеві.