"Тема" на Закарпатті про будні та свята ЛГБТ-спільноти краю.

Уже кілька років на Закарпатті працює громадська організація «Тема», яка об’єднує представників ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні особи)...

Суспільство: Тема на Закарпатті про будні та свята ЛГБТ-спільноти краю

Уже кілька років на Закарпатті працює громадська організація «Тема», яка об’єднує представників ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні особи) краю. За даними цієї організації, лише в Ужгороді мешкає близько тисячі геїв і приблизно стільки ж лесбійок. Чим вони живуть, де збираються й чи готові заявити про себе, – «Замку» погодився розповісти голова «Теми» Юрій Пуста.

Наші геї їздять на вечірки до Львова і Києва

– Юрію, для чого ви створили організацію геїв і лесбійок? Чим вона займається?

– У 2011 році, коли я приїхав із навчання в Києві до Ужгорода, у мене виникла ідея консолідувати представників ЛГБТ-спільноти. Я не позиціоную себе як гомосексуал, але я є гей-активістом. Працював із представниками спільноти ще в Києві, тоді й побачив, наскільки утискають у нашій країні представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Вони ж не вимагають нічого надмірного, просто хочуть, аби до них ставилися, як до звичайних людей. Бо в нас, щойно дізнаються, що ти гей, одразу починають з роботи виживати, на вулицях бити. Бувало, навіть лікарі відмовлялися надавати допомогу геям.

– Як ви знаходите гомосексуалістів? Як залучали їх до організації?

– Через соціальні мережі зв’язувалися, знайомі знайомих приводили. В єдиному в Україні журналі для геїв «Один з нас» ми опублікували свої контакти – і на нас вийшов один із наших активістів. Спільнота є поки що досить закритою: діє так званий синдром малого міста. Хлопці й дівчата бояться публічно заявляти про свою орієнтацію, тому якщо ми організовуємо якісь заходи, то вони наразі закриті. Інформація про вечірки, пікніки та збори передається через «своїх». Часто закарпатські геї їздять на вечірки до Львова, Києва – там почуваються вільніше.

Ще один напрямок роботи – соціальний. З січня ми разом із благодійним фондом «Заради життя» реалізуємо проект з профілактики ВІЛ/СНІДу серед гомосексуалістів.

– Кого більше: гомосексуалістів чи лесбійок?

– Поки що гомосексуалісті активніші. Лесбійки на контакт із нами йдуть рідше, але з часом, гадаю, теж «підтягнуться».

– Який середній вік членів організації?

– 20–25 років. Наймолодшим – по 18, найстаршому активісту – 40. Старші геї до нас звертаються нечасто. Ми розуміємо, що в них уже є усталене коло спілкування, тож не бажають його відкривати. А можливо, про нас ще просто не знають.

– Часто стикаєтеся з образами, побиттями?

– Жодного побиття через сексуальну орієнтацію зафіксовано не було. Але це радше тому, що ніхто з наших активістів не заявляв відкрито про свою гомосексуальність. Негатив серед населення значний, причому найбільше нетрадиційно орієнтованих ненавидять ті, хто з ними ніколи не спілкувався й не має таких серед знайомих. Бо ті, хто стикається з геями (чи підозрює про те, що ця людина є такою), бачать, що це звичайні адекватні люди.

– Розкажіть про когось із закарпатських геїв. Коли він відчув, що має потяг до чоловіків?

– Ну, розкажу про Сергія (ім’я змінене. – Авт.). Він ріс у повноцінній дружній родині, його ніхто не ґвалтував, не бив. Просто у період статевого дозрівання помітив, що його більше приваблюють чоловіки, ніж жінки. Намагався в собі це придушити, змушував себе зустрічатися з дівчатами, але потягу до них зовсім не відчував. Тоді зізнався сам собі в гомосексуальності й спробував знайти пару серед хлопців. Нині живе з партнером. Батькам так і не зізнався.

У деяких ужгородських барах геї можуть обнятися

– Ці хлопці можуть публічно виявити свої почуття? Наприклад, пройтися вулицями Ужгорода, тримаючись за руки?

– Вони ніколи не пробували цього робити. Хоча я переконаний, що, якби наважилися, нічого страшного не сталося б. На Закарпатті живуть люди, які століттями виховували в собі толерантність. Якщо досі не пересварилися й не перебилися всі національності, які тут проживають, то, отже, місцевий люд здатен адекватно поставитися й до вияву нетрадиційних стосунків.

Наразі наші хлопці можуть вільно почуватися хіба що в кількох барах, пабах і нічних клубах Ужгорода, де адміністрація й обслуга лояльні до ЛГБТ. Не буду оприлюднювати назв цих закладів, аби не привертати до них зайвої уваги, але такі є. Хлопці там можуть потриматися за руки чи обнятися, але не більше. З боку інших клієнтів ніяких образ чи «наїздів» не було – і це вже позитивна практика.

– Є думка, що психотерапевт може «вилікувати» людину з нетрадиційною сексуальною орієнтацією…

– Коли в когось зі знайомих геїв виникає така ідея, я завжди від неї відмовляю. Згідно з Міжнародним класифікатором хвороб, гомосексуальність не є захворюванням і не підлягає лікуванню. Світові медики ще 1994 року визнали це, а в нас досі деякі спеціалісти вважають себе розумнішими. Колись у США проводили експерименти, але вони нічим хорошим для пацієнтів не закінчувалися. Доведено, що «вилікувати» гомосексуальність неможливо. Психотерапевт може допомогти це прийняти, не відчувати від цього тиску, але не більше.

– А є серед активістів такі, що ведуть подвійне життя: мають сім’ю, дітей і ще коханця чи коханку своєї статі?

– Таких історій і випадків досить багато. Дехто одружується, сподіваючись, що сім’я допоможе побороти нетрадиційний потяг. Але, як правило, природа потім однаково бере своє, й через кілька років шлюб розпадається. А трапляється, що людина багато років живе у шлюбі, а потім, уже в зрілому віці, раптом розуміє, що це не те, чого вона все життя прагнула, що її насправді приваблюють представники її статі. Якщо в такій родині є діти, людина може жити, як кажете, подвійним життям. Є такі, хто зізнається своїм подружнім парам, але багато хто тримає правду за сімома замками.

«Наші українські геї нормальні!»

– А як у закарпатських геїв з релігією? Вони наважуються ходити до церкви?

– Церква в остання роки почала толерантніше ставитися до одностатевих контактів, навіть Папа Римський нещодавно заявив, що переслідувати людей за їхню сексуальну орієнтацію неприпустимо. Тому наші активісти, якщо мають таке бажання, ходять до церкви. Навіть більше: ми знаємо, що багато монахів і священиків на Закарпатті практикують гомосексуальні стосунки. Вони відверто нам про це кажуть, хоча, звісно, від пастви криються.

– Розкажіть про ваші вечірки. Як часто влаштовуєте, що там відбувається?

– Останню вечірку ми провели кілька тижнів тому в одному з нічних клубів. На неї прийшло кілька десятків наших друзів. Була дискотека, чоловічий і жіночий стриптиз. Нічого шокуючого – просто весела вечірка для невеликої компанії. Відкрито ми про неї не заявляли, афіш по місту не розклеювали. Може, якби наважилися, народу прийшло би більше. Однак наші активісти поки що проти того, аби відверто заявити про свою орієнтацію.

– А чи не плануєте якось згодом про себе гучно заявити? Наприклад, провести в Ужгороді гей-парад?

– Ні, жодного гей-параду в Україні в найближчі роки не буде. Я працював одним із організаторів минулорічного Маршу рівності в Києві. Це не було карнавальне дійство – просто хода. У ній брали участь не тільки представники нетрадиційної сексуальної орієнтації, а й усі ті, хто негативно відреагував на гомофобні законопроекти, які депутати хотіли проголосувати у Верховній Раді.

Після того Маршу кількох наших активістів жорстоко побили. Зробили це представники націоналістичних організацій. Що цікаво: на Євромайдані, активним учасником якого всі ці місяці є українська ЛГБТ-спільнота, ті ж націоналісти вже тиснули нам руки й казали: «Молодці, хлопці! От які наші українські геї нормальні!»

Розмовляла Тетяна ЛІТЕРАТІ, Старий Замок

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber