Свою оцінку ситуації навколо площі Народної дав Борис Кузьма.

<p>Пристрасті за Народною не вщухають. Громадськість, творчі кола та фахівці з охорони архітектурно-культурної спадщини і містобудування скептично налаштовані...

Пристрасті за Народною не вщухають. Громадськість, творчі кола та фахівці з охорони архітектурно-культурної спадщини і містобудування скептично налаштовані щодо проекту її реконструкції, ба більше – неодноразово висловлювалися щодо неприпустимості втілення такого в кварталі Галагов, надзвичайно цінного для міста комплексу.

Тим не менше, автор проекту Володимир Павлей уперто просуває своє бачення, не слухаючи нікого, а голова Закарпатської ОДА, якому, як відомо, і належить ідея змінити вигляд з вікна свого кабінету, недвозначно заявив: хоч би що там казали, а «він рішення прийняв». Минулого тижня відбулося засідання обласної містобудівельної ради, який не лише журналісти, яких просто вигнали із засідання, а і її члени назвали фарсом, що мав на меті єдине – усіма можливими способами проштовхнути проект. Відтак голоси фахівців «проти» не переважили позицію чиновників «за».

І проект нібито дістав «схвалення». Кілька принципових членів ради сказали, що такого зухвальства ще не бачили, а дехто навіть оголосив про свій вихід з цього органу.Як от Борис Кузьма. Голова Закарпатської організації Національної спілки художників, заслужений художник України, графік. архітектор за освітою, який певний час пропрацював заступником головного архітектора міста, ніколи не приховував свою позицію – проект, представлений Володимиром Павлеєм і який так подобається Олесандрові Ледиді, у «чеському кварталі» втілювати не можна. Про свою оцінку ситуації він розповів uzhgorod.in.

— Борисе, кажуть, що Ти ледь не «грюкнув дверима» і на повному серйозі сказав, що залишаєш містобудівельну раду. Це так? І чому?

— Мені набридла ця свистопляска і гра у «праведних» і «неправедних». Чекай – якщо були проведені попереднім керівництвом обласної архітектури дві архітектурно-містобудівельної ради, і були вказані не те що недоліки, а наголошено на неприпустимості цього проекту?! Почнім з того, що неправильно було складене АПЗ – архітектурно-планувальне завдання, в АПЗ ставляться задачі, які треба виконати. Далі: видавати реконструкцію за благоустрій – то «дві великі різниці», там навіть інші статті фінансування. І це викликає ряд запитань — по якій статті йде фінансування, чому це робиться, і так далі. Ну і просто є поняття речей, яких не треба робити. Я пропонував дешевий варіант – давайте просто зробимо озеленення! І готовий зробити безкоштовно проект зі своїми студентами, я ж цим займаюся у Художньому інституті. Розставити рослини гарно… Зрозуміло, що це не одразу буде, хоча зараз є уже й швидкорослі кущі… Відтворимо ту форму, яка була, або й зробимо нову, обговоривши це… І виконати це можна мінімальними зусиллями! А гроші – спрямувати на справжній благоустрій: перебрати ту коцку, мощення все, яке вже позападало, зливоприймачі замінити і так далі. Треба до цього структурно підійти й зробити так, як належить, привести в порядок ті сквери, що навколо – той, де була дошка пошани, а тепер… Та той же розарій! Як це – ми зробимо оцю цяцьку одну, а інше все так і залишиться? Має бути пояснений комплексний підхід, чи розбити це на етапи. Тобто, є ряд питань… Якщо ж уже роблять ту площу (припустимо, мене переконали, що її треба робити) – то нехай буде конкурс і переможе кращий, грамотніший і розумніший. Якщо вже є три мільйони на це, то й гроші на справжній конкурс знайдуться… Це по-перше.

— А по-друге?..

— По-друге – відчувається, що «як не миттям, то катанням» є бажання добитися мети, незважаючи на жодні громадські думки, бачення фахівців. Чомусь не дослухаються ні до кого і дуже яскравим є бажання «продавити» проект попри все. Я впевнений, що розправляються поступово з тими людьми, які висловлювали свою принципову позицію щодо цього. Невипадковими є й рухи навколо посади Олександра Шеби, головного архітектора міста, який наголошував, що є нагальніші питання, ніж реконструкція площі… Незрозумілим є раптове виключення кількох архітекторів зі складу містобудівельної ради, як от Гецка, Клиси, Лезу, Джумурата… Я не бачу в складі ради Небесника, Приймича, Скакандія, Романа, Мічку, Микиту врешті… Де вони, чому їх нема і їхня думка не враховується?! Перед тим як почалося засідання ради, нам навіть не зачитали, чи є новий наказ, чи є новий склад, ким і чому він підписаний, нас ніхто не ознайомив, перепрошую, як баранів посадили, мовляв – от питання, голосуйте. Порядок денний складався з трьох пунктів і всі про одне – той проект Павлея. Нашвидку «скомкали» всі виступи і давай голосувати. Не визначено форму голосування, і, врешті, є таке поняття як право кожного на таємне голосування. Можливо, ті люди, які представляли управління, мають свою думку, але бояться її висловити, бо переживають за свою посаду – бо вони теж хочуть отримувати зарплату і годувати дітей… От усе це і змусило мене залишити раду, аби не брати участь у цьому балагані, який відбувається однобоко, у цьому «одобрямсі», така моя позиція. Я маю свої задачі і проблеми, так, переживаю за місто, але, певно, шукатиму інші способи впливати, але перебувати у тому середовищі маргіналів, які сьогодні намагаються вести свою політику, я не хочу. Це не є якесь «грюкання дверима», я завжди готовий піти на компромісні розумні рішення, які принаймні сприятимуть розвитку міста, я не є ортодокс й вважаю, що треба колегіально це вирішувати. Але… І дивна мені позиція губернатора, який, попри все і незважаючи ні на кого, так прагне протягнути саме цей проект і так тисне. Але, знаєш, я взагалі б ширше на це подивився…

— Як саме?

— Ну не є площа Народна зараз тим питанням, якому треба терміново приділяти увагу! У нас взагалі біда з комплексним розвитком міста, і часом воно схоже на хворий організм. А от цей проект щодо Народної… Це подібно на те, коли організм хворіє і нищиться раковою пухлиною, замість того, аби його лікувати й робити терміново операцію, ми б займалися пломбуванням зубів і шліфували усмішку… Нам треба рятувати весь організм міста, а не займатися Народною і показувати, як у нас «все гарно» і які «ми молодці». Щось я не бачу, аби хтось опікувався саме комплексним розвитком міста й області – інфраструктурними моментами, стратегією, про це навіть нема ніде серйозної розмови. Розвиваємося «самі по собі»: і обласний центр, і села… А що буде далі? Є дуже багато серйозних містобудівельних проблем: транспорт, виділення землі, злиття сіл, будівництво житла… Я вже не кажу про те, що в місті застарілі мережі – і стічні, і електричні, нема благоустрою. Усе поступово занепадає, а тут нам пропонують зробити «цукерочку». Хлопці, озирніться навколо!

— Під тиском громадськості міська влада таки оголосила 2013-й рік Роком збереження і відновлення архітектурної спадщини. Ти, як людина-фахівець і як особа, що має своє бачення, на що б звернув увагу?

— Зараз час дуже швидкоплинний й не тільки я особисто, але й, думаю, органи охорони культурної спадщини й архітектури не встигають спостерігати, наскільки швидко в місті все змінюється, нищиться… Щось зламалося у цьому механізмі, він не працює як треба. Прийшов час безконтрольності, безвідповідальності. Порушників не карають, а це породжує вседозволеність – люди починають вважати, що можна все, що завгодно, мовляв, раптом що – потім за дріб’язок відкуплюся… Це так не лише в архітектурі, це взагалі по життю, навіть стосунках між людьми. Місто… Я думав, що оці художні, містобудівельні ради відіграють роль координатора, бо ж там збираються непогані фахівці, люди поважні, і з ними варто консультуватися. Це дорадчий орган, але він мав би впливати, мати функції, які б справляли враження. Я не знаю, чи бере на себе депутатський корпус відповідальність за такі рішення і як він мав би її брати, бо ж там у масі своїй не фахівці, а часто й люди (перепрошую!), які вийшли з базару… Такі речі, таке ставлення до ради насторожує. Ми втрачаємо людей, які б могли брати в тому участь. Втрачаєш бажання бути у це залученим, а певні люди «втікають» і від конфліктів, і бережуть свої нерви, й так суспільство втрачає можливість реагувати на ці речі. Не працюють вже і статті в газетах… Мабуть, варто шукати інші методи реакції й упливу. Важливо, що й саме суспільство таке – мляве, ніби «розмазане», і поставивши будь-кого на то місце та подивившись, які діятиме – побачиш, що, мабуть, так само, аналогічно… Така ситуація у суспільстві і диктує оцю вседозволеність влади. Бо ми й самі собі дозволяємо успішно паскудити у своєму місті, не відчувається бажання жити у чистому Ужгороді, гарному, правильному…

— Що можна сьогодні вдіяти з архітектурою в місті?

— Треба повернутися до фіксування кордонів історичного центру. Ясно, що ми не можемо зберегти усього, але центр… До речі, він має форму серця – я колись дивився на Генплані, дійсно нагадує. І оце би серце постаратися зберегти…

— Мистецтвознавець Михайло Сирохман каже, що вже перейдена точка неповернення…

— Я з ним згідний, ми вже втратили… Такі об’єкти, як біля першої школи – отой телеграф – приватизували, вліпили туди якийсь дах металічний незрозумілий, який поламав всю лінію. І це у Галагові, на найгарнішій набережній! А поруч же прекрасна історична будівля стоматологічної поліклініки… Той будинок, де «Пінгвін»: там зроблена верхня тераса недолуго, як курник якийсь, це такий «силует» створює… Біля драмтеатру інтенсивно забудова триває, у напрямку, що на Петефі замикається, жах, що там робиться… Корятовича… Боже ж мій, які там монстри повиростали! Спотворюється лице забудови. Уже втрачено, вже! Хто за це відповість?! Не дай Боже, щоби сюди залізли – лишився самісінький центр: вулиці Духновича, Капітульна, ну і що – Корзо?.. Ну і оця гора, де Жупанатська…

— Натомість певні архітектори як мантру повторюють слова про «теорію реновації історичних міст»…

— Є така теорія, але не всім містам вона підходить. Вона не для Ужгорода. Так, нема питань — йдіть у район Заньковецької, до універмагу «Україна», і творіть! От оці проекти, про які говорить громадськість… Та добре, молодці архітектори, що показали, що так вміють. Але не для історичного центру! Чому не хочете там, де є простір? Чого йдете у серце, саме тут хочете залишити свій слід?! Абсолютне нерозуміння, і мені дивно бачити таке від людей нашої генерації…

— До речі, Ти говорив із губернатором про Народну площу?

— Ні. За час його каденції я з ним лише один раз зустрічався, коли тут були наші академіки – говорили про Ерделівські читання, про Інститут. Але про творчі питання, про проблемі міста – ні. Я дивувався… Він узяв на роботу головним архітектором Андрія Жигу, який дійсно хотів щось зробити, але коли почав піднімати серйозні питання… По-перше, він виступив проти каскаду ГЕС, який планувався по всій області. Потім почав відстоювати деякі історичні об’єкти, у тому числі по площі Народній… І йому сказали… Він пішов, при чому по-джентельменськи: просто написав заяву на звільнення.

— А що саме Ти б сказав голові ОДА, якби говорив з ним на тему Народної?

— Я думаю, що у мене б вистачило аргументів, аби йому пояснити. Не йде мова про якість претензії абощо. Просто людині варто розказати про певні речі, яких він, мабуть, не знає. І таким чином привернути його на ту сторону що, врешті, фахівці мають вирішувати такі питання. Я все розумію – має бути якась стратегічна лінія, прерогативи економічні, але коли це стосується таких деталей, це мають вирішувати фахівці…

— До речі, автор проекту, який наразився на спротив громади, наголошує – тут розбиратися саме фахівцям…

— Хм…Я б розумів такі слова, якби Павлея підтримав би хтось із архітекторів. Але цього нема. А один у полі не воїн. Йому ж, як у нас кажуть, «про розум» говорили – не чіпай партер! Ну ти ж розрізаєш його на клаптики як піцу, розбиваєш його! Добре, в останньому проекті лишився вже один фонтанчик, але партер все одно пошматований, а це зіб'є масштаб площі, її цілісність. Невже не розуміє?!

— Гаразд, центр міста: «пацієнт більше мертвий, ніж живий», чи не так все сумно?

— Так, тут уже йдеться про реанімацію, такі штучні речі, підключення електродів до майже мертвого тіла, коли треба повертати до життя пацієнта. Це вже дуже важко робити. Але у старому місті кожен камінь важливий, і якщо він збережеться – то вже цінно! В нашому місті важливе ще й планування, у тому числі і внутрішнє. Уже Бог із тими фасадами, але сама форма вуличок, вільно трактована, яка склалася так, бо там було русло старого Ужа, і так далі… То є такі прерогативи. А сьогодні ж тобі крім проспектів нічого не побудують. Нині іще ніхто не запропонував, не показав сучасний мікрорайон щільної забудови. Не бачу, все таке строкате, негармонійне, страшний кіч, така еклектика недолуга… Як от в «Епіцентр» зайдеш і побачиш – фарби для фасадів усіх кольорів, дахи усіх кольорів… А це нам непритаманне. У нас забули про традиційні матеріали, про традиційне фарбування фасадів, що ми маємо свою природну зону і їй теж має відповідати забудова. Речі, яким ніхто не приділяє уваги…

— Який куточок для міста для Тебе особисто найбільше нагадує той Ужгород, яким він мав би бути?

— Мені подобаються камерні куточки, як от вулиця Віннична, район 4-ї школи… Ця пластика доріжок з перепадами висоти, з опорними стінками, ошатні будиночки і озеленені… Там іще залишається «отой» Ужгород. Звісно, хотілося б зберегти «Совине гніздо», аби його привели до ладу — це один із найгарніших містобудівельних об’єктів, він сформований цікаво, фантастична архітектура… І не дай Бог його просто «красиво заштукатурити» і повісити якісь цяцьки. Його треба дуже бережно відреставрувати і там можуть знайтися речі, що нам іще невідомі. Взагалі ж, це дуже серйозна справа, це наука, власне. І якщо проект з відродження «Совиного гнізда» втілять, це буде візитна карточка Ужгорода. І ця гора, звісно, мені до душі, де Жупанатська. Ми ж пропонувати зробити її заповідником і, треба розуміти, про що йдеться – сюди входить і протестантська церква, й інший бік вулиці, адже усе входить у комплекс цього місця. І не треба для того, аби мати таку окрасу, аж так багато – просто не дозволяти речі, яких не можна робити.

— Що ж робити, аби зберегти Ужгород як Місто?

— По-перше, думаю, важливо, аби керівництво відповідало вимогам фаховості. З цим організмом — містом — треба вміти працювати. Я вважаю, що останнім нормальним мером Ужгорода був Попович. Нехай це «комуністичні часи» і так далі… Але ця людина була вихована для того, аби керувати містом, він за нього переживав, ним їздив, і кожна ямка була на обліку… Тоді теж були ями – не було все так райдужно, тоді не мали з чого будувати і зводили оці панельні будинки, це була вказівка партії, були інші проблеми… Але Ужгород був тоді Ужгородом, його центральна частина… А, по-друге, ми, мешканці. Можна і потрібно щось змінити, не варто здаватися. Ми ж хочемо тут жити, не всі поїдуть до Словаччини, Угорщини чи Іспанії. Хоча, звісно, багато наших вихідців, живучи далеко, більше цікавляться містом, ніж його жителі… Яким буде місто – залежить від нас усіх. Треба мати перед собою образ того романтичного Ужгорода, берегти його і — працювати для міста.

Алла Хаятова

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber