Свавілля у школі на Виноградівщині: 2900 гривень хабара - і ніяких гарантій!

<p>У прокуратурі Виноградівського району розглядається заява жительки села Великі Ком’яти, що на Виноградівщині, Олени Бурча. Жінка відкрито розповідає про...

У прокуратурі Виноградівського району розглядається заява жительки села Великі Ком’яти, що на Виноградівщині, Олени Бурча. Жінка відкрито розповідає про свавілля та корупційні зловживання у сільській школі на Закарпатті. Марта Терпак на сайті "Нове Закарпаття" розповіла про поневіряння жінки, яка, сама того не бажаючи, стала наперекір «системі». Подаємо текст без змін та запрошуємо іншу сторону до висвітлення їх позиції.

… Про корупцію у державних установах краєм вуха я чула вже давно. Для того, щоб отримати місце роботи на державній службі, люди платять начальникам і директорам великі гроші. Натомість, отримують копійчані зарплати і постійні знущання. Ясна річ, люди готові заплатити за тепленький кабінет і м’яке крісло, думала я. Проте реальність виявилася більш жорстокою. Нещодавно до мене звернулася жителька села Великі Ком’яти (Виноградівщина) Олена Михайлівна Бурча.

Я приїхала до жінки додому, щоб побесідувати. Ще з порогу вона почала розповідати із сльозами на очах про історію її трудових поневірянь. Говорила вона майже без упину. І от про що:

— Моя історія почалася давно. Декілька років тому я просилася на роботу до Великоком’ятівської школи, але її директор Надія Андріївна Копча сказала, що вільних робочих місць нема. Я вже і перестала надіятися на роботу в школі, коли взимку 2010 року до мене прийшла знайома і сказала, що у школі звільнилася вакансія техробітниці, і Надія Андріївна запрошує мене на роботу. Я пішла працевлаштовуватися. Мені повідомили, що працювати потрібно буде щодня, але така робота мені не зовсім підходила, адже я живу в селі, і вдома роботи теж хоч відбавляй. Тоді директорка пообіцяла, що ця робота тимчасова — на час декретної відпустки іншої працівниці, а коли мине 3 роки, то вона переведе мене на постійне місце роботи з більш зручним графіком, на місце однієї із двох пенсіонерок, котрі і досі працювали в школі. До слова, за своє робоче місце директорці я заплатила 2 900 гривень.
Працювала я техробітницею в шкільній їдальні. Ця робота мені була дуже потрібна, і тому виконувала я її сумлінно. Мила підлогу, посуд, наводила скрізь лад, і не раз чуда похвалу за роботу від директорки. Минуло рівно півроку з часу мого працевлаштування, коли почалися шкільні канікули. Тоді кухар їдальні Ірина Чигіль мені сказала, що в липні на роботу ми не виходитимемо. А оскільки працювати не будемо, то зарплату потрібно повернути директорці. При цьому додала, що саме так вони роблять щороку. Я не стала іти проти всіх, і пристала на їхню пропозицію. Отримавши 905 гривень зарплати, я віднесла 900 гривень директорці, а 5 гривень залишила собі.
Минуло 2 дні, коли кухарка сказала, що коли я отримаю відпускні, їх теж потрібно повернути директорці. Я сказала, що відпускні не віддам. Ті гроші, що я не заробила – віддала, але відпускні мені передбачені законом, і їх я віддавати не збираюся. Після цього інциденту у мене почалися проблеми. Якщо до того вона казала, що я виконую роботу ідеально, то після конфлікту почала нарікати на мене, і казати, що працюю я менш якісно.
Трохи згодом я звернулася до неї із проханням перевести мене із їдальні на інше місце роботи, адже терпіти ті неподобства, що відбувалися там, мені було не сила, та і спільної мови із тією кухаркою я знайти не змогла. Ми закінчували роботу одночасно, проте додому вони йшли пізніше. Очевидно для того, щоб я не бачила як, а головне з чим, вони ідуть. А виносили звідти продукти не кілограмами, а ящиками! Одного разу мені все ж вдалося побачити, як печиво, соки та інші продукти ідуть не дітям, а комусь додому. А те, що не забрали – на тому економили. Навіть сік, котрий вони згодом давали дітям, розводили кип’яченою водою. Страви, котрі там готували, навіть їжею назвати тяжко, адже діти відмовлялися її їсти. Кухарі їжу навіть не солили, як слід. В результаті, всі відходи відносили собі додому – худобу годувати. Ось такі нюанси роботи шкільної їдальні.
Одного разу, весною 2012 року, я прихворіла і пішла до лікаря за лікарняним. Звернулася я не до чоловіка директорки Ігоря Копчі, який працює у нашій лікарні, а до іншого фахівця. Він мене оглянув і вирішив відправити на стаціонарне лікування. Проте я відмовилася і вирішила провести лікування вдома. Тоді лікар наказав принести мою медичну картку. Хоч я і пропрацювала все життя, проте на лікарняний жодного разу не виходила і тонкощів його видачі не знала, тому картку вирішила занести вже по завершенні лікування. Коли пішла до лікаря по лікарняний, отримати його не змогла, адже лікар його не відкрив, оскільки подумав, що я видужала, бо ж картки я йому не віднесла. Із цією проблемою я пішла до свого керівника Надії Андріївни. Я роз’яснила їй ситуацію і сподівалася на те, що мене зрозуміють. Я сказала, що віддам гроші за 9 робочих днів, котрі була відсутня, жінці, що мене заміняла, проте директорка мене навіть слухати не стала. У грубій формі вона сказала, що знати нічого не хоче і вигнала мене із кабінету. Та і з школи теж.
Про те, що мене незаконно звільнили, я написала в заяві до прокуратури. Головний прокурор району Валерій Черничко, прочитавши заяву, у якості доказу попросив мою трудову книжку. Я йому відповіла, що моя книжка ще у школі. Як виявилося – це грубе порушення, і при звільненні роботодавець зобов’язаний віддати працівнику трудову книжку, але про це я дізналася вже у прокуратурі. Коли ж я повернулася додому, то директорка дала мені знати, що чекає на мене в школі. Туди я пішла 6 червня. Тоді ж мені віддали і трудову книжку. При тому, що звільнили мене 2 травня, тобто місяцем раніше. Окрім цього, мені потрібно було ще 3 документи: наказ про прийняття на роботу, наказ про звільнення і мою заяву, у якій зазначалося, що на роботу мене беруть строком на 3 роки. До слова, пропрацювала я тільки півтора. Для того, щоб отримати ці документи, я не один день оббивала пороги школи. Проте в результаті всіх документів я так і не отримала. Наказ про прийняття та звільнення я отримала на трьох листках, а своєї заяви я не бачила і по цей день. Очевидно, директорка мала мене за дурня, і вважала, що проста селянка не відрізнить трьох документів від двох, але роздрукованих на трьох листках.
Подала я заяву і до суду. Але і там правди не знайшла. Адже рішенням суду моє прохання про повернення робочого місця відхилили».

Ось така історія про те, як легко можна звільнити із посади, котру людина собі «придбала». Залишається питання – чому суд і прокуратура, маючи на руках свідчення про дачу хабара посадовцю, залишили «злощасну» директорку на своєму місці, а нещасна прибиральниця залишилася без «купленого» заробітку.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber