«Стільки крові я ще не бачив» - закарпатці, які повернулися з Майдану.

Трагічні події на майдані Незалежності в Києві призвели до майже сотні смертей, кілька сотень українців у лікарнях досі борються за життя і здоров’я. Як це було,...

Трагічні події на майдані Незалежності в Києві призвели до майже сотні смертей, кілька сотень українців у лікарнях досі борються за життя і здоров’я. Як це було, «Замок» попросив розповісти очевидців тих страшних і водночас героїчних подій – закарпатців, котрі були в ті дні на Євромайдані.

Снайпер стріляв у пах

Одним із таких краян є голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Куцин. Інтернетом гуляє відеоролик, де видно, як Олег Іванович без будь-якого захисного спорядження виносить з Інститутської поранених чоловіків. Нині він каже: тоді, через свою кремезність, міг легко стати жертвою снайпера, однак Бог допоміг.

«Наша закарпатська сотня була на Майдані з перших днів протестів. Від 20 до 90 хлопців постійно чергували на барикадах, а потім виконували іншу допоміжну роботу: підносили колеса, бруківку, допомагали пораненим. Шоломи й бронежилети були не в усіх – ми ж їхали на мирний протест. Та й шахтарські каски розраховані хіба на захист від удару кийком, але аж ніяк не від куль. Те, що вдалося відібрати в «силовиків», роздавали молодим членам сотні – аби вберегти.

20 лютого, коли «силовики» почали раптом відступати, а наші хлопці спонтанно кинулися їх відтісняти на Інститутську, я зрозумів, що будуть жертви. Хлопцям не треба було йти аж до першої барикади на Інститутській – могли зупинитися на тому, що взяли Жовтневий палац. Їхня атака виявилася неспланованою, ніхто ними не керував, не опинилося й медиків позаду, як це мало б бути.

Тому, коли я побачив, що хлопці падають від куль, побіг їм допомагати. Ми принесли до готелю «Україна» 8 поранених. У холі нікого не було, медики ще не підбігли. Двоє поранених померли в нас на руках… Стільки крові я не бачив ніколи в житті. Снайпер стріляв у пах – місце, куди важко накласти джгут, щоб зупинити кровотечу. У декого з хлопців, доки ми їх несли, кров фонтаном била з прострелених штанів. Причому ті звірі спочатку стріляли в одного, чекали, доки до нього підбіжать, аби врятувати, а тоді відстрілювали всіх.

Потім, коли ми зрозуміли, що снайпери так працюють, за пораненими на передову відправляли лише добре екіпірованих. Ми підхоплювали поранених нижче, а тоді вже несли їх до готелю «Україна». У нашій сотні втрат не було. Декількох хлопців легко поранили, когось силовики взяли в полон, але побити не встигли – ми їх витягли. Про страх тоді не думалося, хоча потім багато хто з товаришів виявився психологічно надламаним. Що відчуваю я? Злість, яку намагаюся придушити. На тих, хто керував цією операцією. Вони мають відповідати. А Янукович хай вічно гниє у в’язниці».

«Дівчата в шубках передавали бруківку»

Колишня ужгородська журналістка Айна Бадалова, котра вже 10 років живе в Києві, на майдані Незалежності теж із першого дня протестів. У день розстрілів, 20 лютого, каже, дістатися центру було дуже важко: метро не працювало, таксисти «дерли» втридорога.

«Того дня я не планувала йти на Майдан, але, коли увімкнула «Громадське телебачення», побачила, як у прямому ефірі якась старенька бабця й дід з ціпком відбивають у «Беркута» побитого хлопця. Коли з десятого разу мені вдалося додзвонитися в службу таксі й викликати машину до центру, на Майдані вже не стріляли, але повсюди витало відчуття жаху. Самоорганізація киян і всіх присутніх вражала: дівчата на каблуках і в шубках стали в довгі шеренги й передавали на барикади бруківку. Чоловіки в дорогих пальтах і черевиках ходили з битками. Всі були зайняті роботою. Повз нас проносили час від часу ноші із закривавленими тілами, але ми не знали, чи ці люди мертві чи поранені, скільки їх. Тоді ще трималися, відчаю не було, всі чітко розуміли, що мають робити. Говорити про це важко…

Тепер Київ став спокійніший, дуже допомагають загони самооборони, котрі патрулюють спальні райони. Іноді серед ночі прокидаємось від крику «Слава Україні!» і розуміємо, що все добре, це «наші» на варту заступили».

«Побачили в Межигір’ї чек на 80 тисяч євро за штори»

Власкор «Нового каналу» на Закарпатті Віталій Глагола теж був у ці буремні дні в столиці. Каже: керівництво каналу вирішило дівчат-журналісток не пускати в гарячі точки, тому з регіонів викликали журналістів-чоловіків.

«На кожну зйомку ми обов’язково вдягали захисне спорядження. Спочатку було дуже страшно, коли під ногами рвалися світлошумові гранати, але потім до цього звикаєш, та й робота відвертає увагу. 20-го лютого ми знімали на початку Інститутської. Ближче до епіцентру подій не підходили, бо нас попередили, що там працюють снайпери, які без розбору цілять у мітингувальників, медиків, журналістів.

«Силовики» стріляли відверто, не крилися – ми це теж зняли. Потім, коли вийшли на місце, де вони стояли, побачили під ногами цілі купи гільз. Як вилітали з автомата – так і падали всі в одне місце.

Перше, що відчув, коли побачив померлих на Майдані, – вдячність. За те, що не пошкодували власного життя, аби нам усім жилося краще. Потім таке повне переосмислення всього відбулося. Хочеться зробити все, аби ці смерті не були марними… Аби їх виправдати й змінити країну, насамперед слід почати з себе. Я дав собі слово, що нікому ніколи не дам хабара, не порушу закону навіть у дрібниці – наприклад, у паркуванні.

Нині я ще в Києві. Відчуття, що Майдан слабне, у мене немає. Тут людей навіть більше, ніж досі. Вдалося побувати і в резиденції Януковича. Коли дізнався, що доступ до Межигір’я відкритий, одразу поїхав із засідання Верховної Ради на зйомку. Ми були в числі перших знімальних груп, яким дозволили зайти всередину. З побаченого зробив три висновки: колишній президент дуже любив золото, зброю та елітний алкоголь. Недопиті пляшки з дорогими напоями стояли чи не в кожній кімнаті. Було там і шампанське «Кристал» за тисячу доларів, і ціла мармурова діжка коньяку з написом «Янукович новогодний». Знайшли ми рахунок на 80 тисяч євро за штори. Побачили автопарк, якому позаздрять найбагатші люди світу. Більшість машин у колекції – радянські. Там і ексклюзивна «Чайка»-кабріолет, яких було випущено всього 11 екземплярів, і «горбаті» «Запорожці», і військові автомобілі, і «Бентлі» 1950-го року…»

Тетяна ЛІТЕРАТІ, Старий Замок

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber