Кожен по-своєму уявляє вислів «романтична професія». Для когось це ще з радянських часів – популярний космонавт, для інших – моряк чи каскадер. Проте є й не такі...
Здавалося б, що незвичного у такому доволі спокійному, можна навіть сказати “нудному” занятті, як вимірювання температури повітря, тиску, хмарності, кількості опадів і тощо? Цікаво усе, якщо ці процедури проробляти на високогірній метеостанції, далеко від цивілізації. На Закарпатті така – всього одна – метеостанція “Плай” на Воловеччині, а загалом в Україні – три. Дві інші розташовані на Франківщині (Чорногірський хребет) та у Криму (Ангарський перевал).
Дістатися високогірної метеостанції “Плай” не так уже й легко. Адже розташована станція на висоті 1330 метрів у північній частині однойменної гори. Скельних виходів на боржавських полонинах дуже мало, лінії хребта доволі плавні, хоча перепади висот тут відчутні. Тож зморені спусками-підйомами туристи радіють, натрапивши на цей шматочок цивілізації серед гір, біля якого можна перепочити й поповнити запаси води.Високогірний об’єкт тут відкрили ще у липні 1968 року як метеостанцію. 10 років по тому, у листопаді 1978-го, його перепрофілювали у сніголавинну станцію “Плай”. Після цього вона, окрім традиційних зведень про останню метеорологічну ситуацію, у зимовий період ще й повинна була передавати інформацію про стан сніжного покриву. До речі, цікаво, що у 1969-1970 роках тут начальником загону працював… В’ячеслав Чорновіл.
Метеостанція «Плай» – погляд в минуле
— Чорновіл працював у нас декілька місяців, розказує Петро Петрович Куцик. Його привів на метеостанцію начальник Львівської обсерваторії Юрій Ліберовський. Знайомлячи нас, сказав про мене: «Це надійний чоловік». Тому Вячеслав Максимович довіряв мені найбільше. Він неодноразово в мене ночував. Про його політичну діяльність працівники метеостанції нічого не знали. Про політику він не говорив. Майже увесь час сидів на горі, інколи на тиждень виїжджав до Львова. Свій кабінет замикав і нікого туди не пускав, крім мене, продовжує Петро. Після Нового року сказав мені, що він журналіст і що перекладає книжку з сербськохорватської, а тут має для цього достатньо вільного часу. Мав друкарську машинку.
Був дуже привітною і порядною людиною. Просив, щоб його називали тільки по-імені. Мав пишну чорну бороду, якою скидався на Карла Маркса. Коли працював, завжди замикався. Я прийду, постукаю: «Славку, обід». – «Хвильку, я зараз прийду». Тримався з нами по-товариськи, ніколи не вивищувався. Був життєрадісний, веселий. Ми, певна річ, ні про що не здогадувалися. Якось прийшов до нього на тиждень Богдан, неймовірний здоровило. Поколов усі наші сучковаті дрова. Дві сокири зламав. Я тепер думаю: може, це був його охоронець. Також навідалася на кілька днів жінка. Але трималися вони як товариші.
— Як його арештували? – Два кагебісти піднялися на тягачі нагору (була якраз перезмінка), а два залишилися у Волівці. Прийшли на метеостанцію. – «Ви товариш Чорновіл?». – «Так». – «Нам треба переговорити». Потім представили нового начальника станції. Через годину Чорновіл з дипломатом і рюкзаком, наша зміна і кагебісти спустилися вниз. – А ви знали, що трапилось? – Де там. Думали, що це до нього якісь представники зі Львова приїхали. Адже все було тихо, спокійно. Коли спустилися в селище, Чорновіл сказав, що хоче поїсти. Я, Вячеслав Максимович і два безпекарі пішли в ресторан «Верховина». Там він замовив собі і мені по сто грам коньяку. До того Чорновіл в помірних дозах пив лишень сухе вино. Він взагалі не палив і алкоголем не зловживав. Кагебісти замовили тільки салат. У ресторані я запідозрив щось неладне. Кажу: «Славку, ти коли повернешся?». А він: «О! Не скоро!». Потім сіли на київський поїзд і поїхали. А в березні всю нашу метеостанцію почали тягати в Ужгород на допит в КГБ. «Що робив Чорновіл? Що друкував? Чи мав радіостанцію?». Через тиждень знову допит. Потім ще один. Запитання одні й ті ж самі. Через три місяці я отримав записку від Чорновола, щоб я передав йому речі, які Вячеслав Максимович залишив у мене перед арештом. Згодом я по радіо почув, що його засудили.— Що ви про нього тоді думали? – Нагорі ми його постійно згадували незлим, тихим словом. «Ех, нема Чорновола, той би приніс масла». Коли Чорновіл балотувався на Президента України в 1991 році, то був у Волівці. На зустрічі з виборцями його запитали, чи правда, що він тут працював на метеостанції і кого він пам’ятає. Першим прізвищем він назвав моє, – Петро Петрович піднімає палець вгору. – А потім ми зустрілися. Обійняв мене, каже: «А ти постарів». Я відказую: «Ви теж не помолоділи», – метеоролог з 30-річним стажем мне в руках незапалену цигарку і витирає непрошену сльозу. – Наші полонинські всі до єдиного голосували за Чорновола. Ми трохи мовчимо, згадуючи безглузду смерть Вячеслава Максимовича. «Я якраз був на метеостанції в той час. Це замовне вбивство. Ми всі так вважаємо», – каже на прощання Петро Петрович.
15 вересня 2007р. на вершині гори Плай було урочисто відкрито та освячено пам’ятний знак Вячеславу Чорноволу. На меморіальній дошці із зображенням обличчя Чорновола викарбувано текст: «На метеостанції «Плай» в 1969-1970 рр. працював полум’яний борець за вільну соборну Україну Герой України, Голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Слава Україні! Героям Слава! Встановлено Народним Рухом України вересень 2007».
Реальне життя реальних людей
Площа метеостанції – 676 квадратних метрів. Вона обладнана різноманітними приладами, які відповідають об’єктам 2 категорії (перша – у всіх “звичайних”, невисотних метеостанцій). Проте здалеку туристи ідентифікують цей високогірний об’єкт зовсім не за площадкою для спостережень, а за купою антен розміщеної поряд телевишки та радіорелейної дільниці №15 ВАТ “Укртелекому”. Неподалік ще один стовп – це вже мобільні оператори облаштували свої передавачі. Навідуватися на майданчик для спостережень працівникам станції доводиться по 7 разів на добу, кожні 3 години. “Мусимо прокидатися і вночі, і за будь-яких погодних умов”, – кажуть метеорологи. Зібрані дані оперативно передають на Ужгород та Київ. “Влітку тут добре – природа, краса, а от взимку, коли все позамітає…”, – не без сумної іронії хитає головою керівник вахти.Начальник метеостанції “Плай” Іван Реблян пояснює, якими, часом вкрай важкими для роботи метеорологів, бувають погодні умови на горі Плай. “Наприклад, у багатосніжну зиму, здається, це було у 1998 році, протягом місяця працівників станції гелікоптером спускали на робоче місце. Сніг тоді сягав двометрової висоти, тож іншими видами транспорту туди дістатися було неможливо. В останні роки зими не такі сніжні, тож зазвичай половину шляху до станції метеорологи долають транспортом, половину – пішки на снігоступах”. Проте й це не так просто. “Буває, що невеликий “піший” відтинок шляху взимку після снігопаду доводиться долати й по дві-три години”, – нарікають. Пригадують незвичний випадок десятирічної давнини, коли вже першого вересня на горі Плай випало 40 сантиметрів снігу!
Екстремальна метеорологія
Тиждень серед гір, хмар і полонин, а два – внизу, у Воловці, – такий графік роботи у працівників станції. У зимову пору на високогір’ї доводиться проводити й по два тижні поспіль. Там зустрічають різдвяні свята й Новий рік. Традиційно прикрашають ялинку і навіть запевняють, що сюди також навідується Дід Мороз. Усього на “Плаю” працює 9 метеорологів. Щотижня на вахті чергують по двоє чоловіків, а взимку – по троє: двоє йдуть досліджувати снігозбори, лавинні ділянки, а один залишається на станції для передачі стандартних метеопоказників. У разі надзвичайних погодних умов, штормових попереджень, лавинонебезпечних ситуацій дані про них потрібно передавати ще частіше й оперативніше (часом навіть щодесять хвилин!). Для визначення ймовірності лавини працівникам станції необхідно виходити і в гори – до снігозбірників. Непоодинокими є небезпечні ситуації, коли ймовірність підрізати лавину на крутосхилах Боржавського хребта є дуже високою. Тож морально працівники гірської станції мусять бути готовими до всього.Людяні відлюдники
Що ж до людського ставлення, то в закарпатських гірських метеорологів із цим проблем і справді немає: підказати дорогу й час відправлення електрички, пригостити втомлених туристів гарячим чаєм чи кавою, допомогти з дровами та водою для готування обіду або й навіть у разі складних погодних умов пустити переночувати – співробітники станції навряд чи відмовлять вам у таких незначних у долині, але вкрай важливих у горах послугах. Сидячи за дерев’яним столиком біля приміщення “Плаю”, смакуємо гарячий, свіжозаварений м’ятний чай. Просто перед очима краєвид неймовірно мальовничого Боржавського хребта з вершинами Великий Верх та Стій. До першої, ближчої, гори 4 кілометри, проте з подвір’я станції можна розрізнити людські фігурки, які рухаються на самій її верхівці. Сприйняття відстаней і масштабів раптом якось збивається. Тут, на затишному подвір’ї “Плаю”, милуючись крутими схилами Боржави, неквапом вдивляючись, як хмари чіпляються животами за нерівності хребта, як здіймаються в небо парапланеристи, а мандрівники снують мурашками по гірських стежках, подумки переставляю “метеоролог” у списку романтичних професій на перше місце…Ігор МЕЛІКА, igormelika.com.ua