Чому спинив свою роботу ПАТ «Затисянський хімзавод» на Виноградівщині?

У невеличкому селі Горбки, що на Виноградівщині, нагло спинив роботу ПАТ «Затисянський хімзавод». 120 працівників не лише втратили можливість заробітку, але й не отримали зароблену раніше платню. Тим часом подія майже не викликала якогось резонансу в районі, попри втрати для бюджету і соціальні «мінуси».

Депутат районної ради, колишній керівник підприємства Микола Гріга, який фактично представляє інтереси цього регіону Виноградівщини, підтверджує, що завод справді має проблеми, а його земляки втратили робочі місця. А детальніше про заводські справи порадив розпитати в райдержадміністрації або безпосередньо від нинішного керівництва підприємства.

Аж виявилося, що детальнішу інформацію не так  просто отримати – підприємство на замку, нинішний директор Дмитро Важницький більше часу перебуває за межами Закарпаття. Свою інформацію щодо заводу мають продавці виноградівських зоомагазинів. Тут допродують рештки гігієнічних наповнювачів з місцевого підприємства. Роздрібна ціна – 13 гривень за 5-кілограмовий мішечок. Тим часом київські дистриб’ютори вже силують на­повнювачі від конкурентів за 26 гривень. Продавці зі знанням справи запевняють, що хімзавод збанкрутував, і його вже нібито викупили «донецькі».

З боку ж районної влади відчувається певна апатія щодо проблеми. Хоча дивуватися є чому.

Річ у тім, що ПАТ «Затисянський хімзавод» ось уже 10 років є лідером у своїй галузі, відомим виробником гігієнічних наповнювачів для домашніх кішок. Причому його продукцію активно купують (тепер уже купували) в тому числі й за межами України — в Польщі, Білорусі, Словаччині, країнах Прибалтики… Фірма «Санімакс» співпрацювала ексклюзивно тільки з закарпатським підприємством, реалізуючи наповнювачі «для охайних котів». Свого часу «Новини Закарпаття» вже писали про історію затисянського заводу, який врятувався від банкрутства завдяки вдалому рішенню – орієнтуватися на котячі потреби. Вона у затисянців майже типова для всіх радянських підприємств.

Нагадаємо, у 1950 роцi було створено Затисянське шахтоуправлiння, яке займалося видобутком бурого вугiлля пiдземним способом. 1962 року на базi мiсцевого родовища бентонiтової глини запрацювала технологiчна лiнiя з виробництва бентонiтового порошку, а 1967-го  тут почалося виробництво сурика залiзного. В 1972 роцi став виробляти продукцію лако-фарбовий цех.

Ще трьома роками пізніше Затисянське шахтоуправлiння перейменували в Затисянський хiмзавод, який у 1979—1980 рр. зазнав масштабної реконструкцiї виробництва — бентонiтового порошку на підприємстві стали вробляти до 150 тис. тонн у рiк. А рівно два десятиліття тому Затисянський хiмзавод шляхом корпоратизацiї перетворили на ВАТ «Затисянський хiмзавод». Відтак завод освоїв випуск нових видiв продукцiї — кормодобавки на основi цеолiтової продукцiї, гiгiєнiчного наповнювача для поглинання видiлень життєдiяльностi домашнiх тварин на основi бентонiтової та цеолiтової крихти «Санiмакс».

За останнi два роки асортимент продукцiї розширився до 23 видiв гiгiєнiчних наповнювачiв («Макс», «Аро», «Хiт-продукт», «Премiя», «Клевер», «Унiверсал», «Епу», «Офер»). Завдяки цьому 2012 рік завод завершив, виробивши товарів майже на 10 мільйонів гривень. Від роботи підприємства виграли всі — 120 працівників отримували пристойну зарплату, а щедро наповнюваний сільський бюджет міг собі дозволити ремонтувати й будувати соціальні об’єкти, спрямовувати кошти на дороги, водогін, медицину. Мало того – сільська рада виділяла дотації для районного бюджету. Не кажучи вже про те, що завод давав заробити й місцевим підприємствам...

Так-от, при всьому тому з початку 2013 року завод на замку. Голова Веряцької сільської ради Петро Староста по телефону повідомив, що приходити сюди нема сенсу, бо тут нема нікого, крім сторожа. А новий директор більше пропадає в Києві. А тим часом підприємство нарощує борги – в тому числі податкові, зарплати своїм працівникам, виплати в соціальні фонди.

З директором заводу Дмитром Важницьким вдалося поговорити по телефону. На всі питання він давав докладні відповіді. Дмитро Борисович прийшов на підприємство влітку 2011 року, маючи за плечима чималий послужний список — він дипломований управлінець, чиїм завданням є витягати з кризи «проблемні» підприємства. Саме зараз, каже, і займається пошуком інвестора для того, щоб змінити ситуацію на закарпатському підприємстві.

Відверто кажучи, почуте викликало ще більше питань. Цікаво, зокрема, чому зупинка заводу відбулася саме тепер, коли новий, успішний директор пропрацював півтора року? Додало їх і те, що незалежний аудитор в 2012-му, перевіряючи фінансовий стан підприємства, зробив цікавий висновок: «Упродовж 2011 року в товариствi вiдбулися наступнi дiї, якi можуть вплинути на фiнансово-господарський стан емiтента та призвести до значної змiни вартостi його цiнних паперiв, визначених частиною першою статтi 41 Закону України «Про цiннi папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 року за № 3480-IV зi змiнами та доповненнями: 16.06.2011 та 22.06.2011 — змiна складу посадових осiб». Іншими словами, саме зміна керівництва може вплинути на стан підприємства.

Чи можна назвати кризу на підприємстві очікуваною? А може, хтось довів до цього навмисне? Особисто в мене склалося враження, що кризу на заводі створено штучно.

Натомість Дмитро Важницький запевняє, що криза почалася до його приходу, відколи піднялися ціни на енергоносії, зокрема на газ, який у великій кількості використовується на виробництві. Ще у 2005 роцi другу технологiчну лiнiю, опалення побутових примiщень автотранспортного господарства та заводоуправлiння тут перевели на природний газ. У 2006-му закiнчили газифiкацiю третьої технологiчної лiнiї та переобладнали, орієнтуючись на «голубе паливо», систему опалення дiльницi з виготовлення гiгiєнiчних наповнювачiв,  побутових примiщень СПЦ та лакофарбової дiльницi.

Таким чином, перехід підприємства на газ збігся у часі з серйозним його подорожчанням. Так і вийшло, що собівартість продукції виросла, а ринкова ціна залишається на попередньому рівні. Ціну, за словами Дмитра Важницького, підняти неможливо, оскільки бентоніт у великій кількості завозиться нині в Україну конкурентами з Греції й Туреччини.

Там його переробляють без застосування газу, клімат дозволяє використовувати сонячне тепло. Навіть після транспортування імпортована сировина обходиться дешевше, ніж закарпатський бентоніт, висушений газом. За словами директора, єдина причина, яка довго не дозволяла закривати завод, – соціальна. Адже йшлося в першу чергу про робочі місця.

Розмова по телефону має свої недоліки. Не все вдається обговорити, тож залишилися нез’ясованими деякі питання. Наприклад, чи має завод чітку програму виходу з кризи? Чи не доцільно б і справді повернутися до альтернативних видів палива? Враховуючи, що роздрібна ціна (в магазинах) на горбківські наповнювачі на порядок нижча за оптові ціни конкурентів, варто скоригувати і цінову політику. Адже попит на котячі абсорбенти є й буде. А якщо завод «сидить» на сировині, яка має стовідсоткову затребуваність, значить, він приречений працювати. Чи не так?

Читайте також:

• Увага, зміни в правилах перетину кордону: який ДОДАТКОВИЙ документ тепер вимагатимуть від українців
• Атака "ПриватБанку" й "тисяча Вови": що коїться в Україні й куди спішать люди?
• "Одна повістка вам чи дві наступному?" — новий мем із Зеленським підірвав мережу
• "Небесні яйця" впарили жару: в яку ціну дефіцитний продукт й чи беруть українці?