Від едельвейсів на скелях до шеврона гірської піхоти: боєць 128-ї бригади з позивним «Чахлик» про війну і дім (ФОТО).

Коли розпочалася повномасштабна війна хлопцю було 19 років і він працював в Чехії, але бачачи той жах, який відбувається хлопець повернувся в Україну та пішов захищати її.

У свої 22 роки Степан, позивний Чахлик, боєць мінометної батареї гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, уже три роки захищає Україну. Родом із високогірного гуцульського села Богдан на Рахівщині, що в Закарпатті, він із дитинства звик до стрімких карпатських схилів і едельвейсів, які тепер носить на шевроні своєї бригади. Його історія — це шлях від юнацької відваги до свідомого вибору воїна, який не вагаючись повернувся з-за кордону, щоб боронити рідну землю.

Доброволець із перших днів

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Степан із двома друзями-земляками працював у Чехії. Новини про вбитих росіянами цивільних — жінок і дітей — не залишали байдужими. «Чеські новини показували жахіття війни, і я не міг на це спокійно дивитися. Мої друзі так само», — згадує Степан. Рішення було швидким і одностайним: «Ну що — ти їдеш?» — «Так». — «Але не дома сидіти, а йдемо в ЗСУ». — «Звичайно».

Вже 1 березня Степан із друзями повернувся в Україну, а наступного дня разом із ще двома знайомими з рідного села вони пішли до військкомату. 3 березня хлопці прибули до Мукачева, де базувалася їхня бригада, а за чотири дні опинилися в зоні бойових дій на Запоріжжі.

На «нулі»: страх, виживання і досвід

Перші місяці війни Степан провів у гірсько-штурмовій роті на передовій.

«Тиждень-два було страшно, — зізнається він. — Росіяни стояли за півтора кілометра, ми бачили їх у бінокль і тепловізор. Нас обстрілювали їхні БМП, час від часу залітали вертольоти, долітали кулеметні черги — усе наче в блокбастері». Одного разу, вийшовши з окопу, щоб розім’яти ноги, Степан почув, як кілька куль просвистіли біля вуха. «Більше такого не робив», — додає він із посмішкою.
Були й по-справжньому небезпечні моменти. Під час обстрілу зі 120-мм міномета міни падали зовсім поруч, але мішки з замерзлою землею врятували позицію від осколків. «Тепер як згадую ті моменти, іноді й сам дивуюся, як ми тоді вижили», — каже Степан.

Від піхоти до мінометів: універсальний солдат

На передовій Степан отримав серйозну травму коліна, після чого пройшов лікування та реабілітацію. Повернувшись у стрій, він приєднався до мінометної батареї свого батальйону.

«Можу працювати з різними мінометами — 82-м, 120-м, американським і українським, за необхідності сідаю за кермо й “літаю” на дроні — словом, універсальний солдат», — розповідає він. За три роки війни Степан навчився багато чому, що, за його словами, «можливо, і не згодиться в цивільному житті, але розуму однозначно набрався».

Втрати, які не забуваються

Війна не обходиться без болю. Серед загиблих бійців 128-ї бригади — земляки Степана.

«Першим із нашого села загинув Рома Грапенюк — під час штурмів на Херсонщині в кінці літа 2022-го. Це був шок для нас… Потім загинули Роман Сапожник, Петро Николайчук… Я знав їх із дитинства, дуже хороші хлопці. Андрій Костик із Ясіня, теж наш земляк, ми воювали в одній роті», — згадує Степан із сумом. Усвідомлення, що війна може забрати і його життя, не покидає, але він намагається дивитися вперед із оптимізмом: «У нас тут дуже хороший колектив, просто офігенний — повне взаєморозуміння. І хоча буває непросто та й стомився вже, але буду воювати далі».

Гори в серці й едельвейс на шевроні

Степан воював на різних напрямках — Запорізькому, Херсонському, Донецькому, але всюди йому бракувало рідних Карпат.

«Моє село всього за 20 кілометрів від Говерли, — розповідає він. — Хоча на самій вершині я був лише раз — там завжди багато туристів, а я не люблю натовпи, — полонини, ліси, гори — усе це в моїй крові з дитинства». У рідному селі він лазив на стрімкі скелі за едельвейсами — рідкісними квітами, які тепер стали символом його бригади. «А ще дуже люблю бриндзю — справжню, овечу, мені присилають її сюди час від часу», — додає Степан із теплом у голосі.

Сьогодні едельвейс для Степана — не лише згадка про дитинство, а й символ його служби.

«В дитинстві лазив за едельвейсами, правда, щоб знайти їх, треба було видряпатися на дуже стрімку скелю. А тепер едельвейс — символ гірської піхоти — ношу на шевроні нашої бригади», — каже він.

Воїн із карпатською душею

Історія Степана — це приклад мужності, самопожертви та любові до рідної землі. Від юнака, який лазив за едельвейсами на карпатських схилах, до бійця, який тримає позиції під ворожими обстрілами, він проніс у серці незламний дух і віру в перемогу. Попри втому й біль втрат, Степан продовжує боротьбу, підтримуючи своїх побратимів і несучи на шевроні символ, який нагадує йому про дім — едельвейс, квітку гір, що стала знаком його бригади.

Читайте також: «Вважаю, що в такий час маю бути тут»: «Фріц» зі 128 бригади про боротьбу з ворогом (ФОТО)

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на«Голос Карпат» у Telegram, або Viber і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!