Хранитель історії і душа Закарпаття: пішов у вічність відомий краєзнавець Іван Біланчук (ФОТО).

Іван Біланчук залишив нам скарби пам’яті — і пішов, як справжній дослідник, з архіву.

Сьогодні вранці стало відомо про смерть відомого закарпатця - краєзнавця та письменника, який написав чимало цінних творів і книг про мальовничий Виноградів і навколишні села.

Іван Біланчук на 77-му році життя пішов у засвіти перебуваючи в архіві.

Цю людину добре знає і старше покоління виноградівців, і молодша генерація, особливо ті, хто цікавиться історією краю. Справа в тому, що й сама історія має стосунок до життя його родини.

Редакція "Голосу Карпат" висловлює щирі співчуття рідним.

Нагадаємо, у 2020 році вийшов з друку історико-краєзнавчий нарис «Виноградів – моє місто», авторства закарпатського краєзнавця Івана Біланчука.

У «Виноградів – моє місто» охоплюється історичний період Виноградова з 1262 року і до наших днів. Весь він вмістився на 620-ти сторінках книги.

Пішов із життя за місяць до дня народження

Раніше Василь ГОРВАТ публікував біографію діяча.

9 травня для Івана Біланчука – це не лише святкування дня народження і перемоги над нацизмом. Була в роки війни, можна сказати, найдраматичніша сторінка Виноградова – розстріл його тітки Олени Гандери та інших партизан, які перебували у складі підпільної групи Ференца Патакі. Це сталося 17 червня 1944-го. Досі живі очевидці, яких знайшов Іван Іванович і від яких почув розповідь про той день. До будівлі колишньої гімназії у центрі Севлюша зігнали людей, у тому числі й маленьких дітей. Приїхала машина, кузов якої був накритий брезентом. Коли його відкрили, по натовпу пройшло перше схвильоване зітхання – присутні побачили виноградівців, яких знали з дитинства. У натовпі – родичі, сусіди. На щастя, не бачила цього дочка О. Гандери, яка їхала поїздом додому й навіть не знала, що там відбувається. Партизан із пов’язками на очах поставили обличчям до стіни, потім повернули в протилежний бік. Вдруге зітхнув натовп, коли один із солдатів відкинув автомат і заявив, що відмовляється стріляти. Той, хто це зробив, теж був виноградівцем, його звали Андрій Бровдій. В умовах війни за такий вчинок чекало найжорстокіше покарання, і Андрій це розумів. Його відразу заарештували.

Утретє зітхнув Севлюш, коли пролунав залп. (Діти заплющили очі й далі не дивилися). Вбили відразу всіх, крім Олени Гандери. Можливо, кожен із солдатів намагався не цілитися в жінку. Поранена партизанка впала на коліна й чи то спробувала, чи то зірвала пов’язку з очей. Тоді підійшов офіцер і дострелив її. Досі в цій історії багато нез’ясованого, й у першу чергу незрозуміло, куди зникли судові матеріали – суд відбувався в Сату-Маре. Іван Біланчук не втрачає надію, що з’ясує для себе й людей таємниці, які викликають запитання.

Кінопрокат став прибутковим…

Історія життя самого Івана Біланчука розпочалася вже після – адже народився він через 4 роки в родині виноградівських робітників. По закінченні школи отримав спеціальність кіномеханіка, пішов служити в армію. А потім здобув вищу освіту у Львівському політеху. Отримавши диплом, повернувся додому.

Біланчука призначили керувати Виноградівською райкіномережею. Ця галузь була хронічно збитковою, але молодий спеціаліст блискуче впорався із завданням. У кожному селі навів порядок із обліком відвідувачів, попрацював із кіномеханіками й завідувачами клубів, зайнявся відбором найпопулярніших фільмів – і вже за рік не лише перевиконав план прибутків, а й витяг із «мінусів» показники всієї п’ятирічки.

Стрімкий результат не могло не помітити керівництво району. Тодішні партійні очільники відразу ж запросили працювати у відділі промисловості й транспорту Виноградівщини. Цій роботі Іван Іванович віддав багато років, аж поки не настали ринкові «капіталістичні» часи. Фахові знання Біланчука виявилися цікавими для чеських капіталістів, і невдовзі перше в районі іноземне підприємство ТОВ «Ортекс» очолив саме він. Пропри непрості часи, які переживала економіка України, товариство зуміло вистояти й закріпитися на ринку як унікальне з випуску ортопедичної продукції.

Церква згоріла, а Євангеліє вціліло

У 2008-му керівництво фабрикою перейшло до молодшого колеги, й на перший план вийшли давні інтереси до історії свого роду, краю. І. Біланчук побував у кожному селі, переговорив зі старожилами, підняв архівні матеріали, й у підсумку навколишня давня й недавня історія засвітилася в новому, цікавому для сучасників світлі. Як розповідає Іван Іванович, траплялися відкриття, які просто вражали. Наприклад, випадок, коли дослідник спробував потрапити в село Вербове. Цей населений пункт є в енциклопедичних виданнях, зафіксований на сайті Верховної Ради, є в переліку сіл, що належать до майбутньої тергромади. Вербове спочатку появилося на «папері» у 1950-х. І тільки Іван Біланчук першим за десятки років вийшов на місце, де воно мало бути, і виявив, що його не існує!

Або ж не менш вражаюча історія про «солдатське Євангеліє». Його всю першу світову війну проносив із собою житель села Пушкіно Бобер. Згодом, після повернення з війни живим і неушкодженим, замовив для книжки дорогу оправу й подарував місцевій церкві. Дерев’яна будівля храму у 1994 році згоріла вщент. Проте після пожежі пушкінівців чекав справжній шок – під шаром попелу вони знайшли практично неушкоджене Євангеліє! При тому, що від високої температури плавилися металеві елементи, згоріло все. Є незвичайні факти щодо Текова, Шаланок, Перехрестя, Нового Села тощо.

Поєднання документальних фактів, церковних записів, живих спогадів, переказів, легенд зробило дослідження Івана Біланчука надзвичайно популярним. Істориків, екскурсоводів, журналістів зацікавили й самі факти, й методика їх збирання.

Історія, яка нас оточує, так чи інакше впливає на нас, навіть якщо ми її не знаємо. І тільки відкривши для себе таємниці минулого, починаємо розуміти, чому живемо так, а не інакше. Саме тому Іван Біланчук пропонує зрозуміти живу історію, зв’язок поколінь, і на цій основі виробити самооцінку й повагу до себе, свого роду. 70-річчя він зустрічає не лише у вузькому колі рідних людей – дружини, дітей, онуків, родичів, а й у ширшому товаристві всіх, хто оцінив його справді важливий дослідницький доробок.

Читайте також: