1. Головна
  2. >
  3. Суспільство

«Це був патріотичний порив, бажання допомогти своїй країні»: два брати з Виноградівщини у перші дні війни пішли у військкомат (ФОТО)

1405
Суспільство Новини Виноградова

Після повномасштабного вторгнення хлопці не роздумуючи стали до лав ЗСУ та попросилися до бойового підрозділу, хоча один з них взагалі не знав що таке служба.

«Це був патріотичний порив, бажання допомогти своїй країні»: два брати з Виноградівщини у перші дні війни пішли у військкомат (ФОТО)

Історію з рубрики "Історії з фронту" у соцмережі Фейсбук розмістила на своїй сторінці 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.

Через тиждень після російського вторгнення 29-річний мешканець Виноградівщини Василь разом зі старшим братом пішли у військкомат. Старший брат свого часу проходив строкову службу, молодший – ні, проте обоє попросилися в бойову бригаду. Так і потрапили в штурмовий підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

– Це був патріотичний порив, бажання допомогти своїй країні, – пояснює Василь. – Наприклад, якби на мене хтось напав, то я б не тікав і не ховався, а давав відсіч. До війни я жив цивільним життям, спав у теплому ліжку, снідав гарячими стравами, ходив собі на роботу. І тут раптово потрапив на передову в Запорізькій області, в окопи, де тоді був собачий холод. Коли мені дали лопату й сказали, що треба окопуватися, я не розумів, як це робити. Добре, що поруч був старший брат, який усе пояснив.

Лінія фронту в перший місяць була дуже нестійкою, росіяни намагалися просунутися чимдалі й періодично атакували піхотні позиції гірських штурмовиків 128 ОГШБр.

– На нас періодично виїжджали по кілька танків із піхотою, деякі проривалися й їздили по наших позиціях. Сучасної зброї, особливо протитанкових ракетних комплексів Джавелін і Енлав, на той час не вистачало. Було страшно, навіть дуже, але ми перемагали страх і відбивалися.

Під час одного з бойових зіткнень штурмовий підрозділ Василя зумів узяти в полон офіцера російської армії.

– Ми тоді тримали позиції в окопах, але оскільки стояли сильні морози, щодоби мінялися – відходили на кілька сотень метрів у промислову зону сусіднього містечка, щоб зігрітися в одній із будівель. Але не відпочивали, а теж постійно чергували, спостерігали за місцевістю. І от під час мого чергування десь в обід я бачу через вікно, як прямо до будівлі рухається КамАЗ із величезною «Z» на борту. Він під’їхав майже впритул, а потім розвернувся й зупинився метрів за тридцять від нас. Там уже стояла російська підбита техніка – БТРи, КамАЗи, інші машини. Я повідомив про «гостей» командиру, і той наказав зайняти вогневі позиції біля вікон. Тим часом із КамАЗа вийшло кілька росіян і почали оглядатися. Мабуть, вони заблукали й намагалися зрозуміти, куди потрапили. Просто так відпустити їх було б неправильно, тому командир скомандував «Вогонь!», і ми відкрили стрільбу з автоматів. Росіяни забігли за КамАЗ, кільком під прикриттям машини вдалося втекти. Але коли туди висунулася наша група, то знайшла офіцера – у нього були прострелені ноги, тому й не втік. Поранений стікав кров’ю, ми перев’язали його й відправили в тил.

Як тільки до росіян дійшла інформація про полоненого офіцера, локацію накрили з артилерії, згодом туди прилетіли кілька вертольотів, а розвідка повідомила, що до промзони рухаються ворожі танки.

– Нам наказали залишити будівлю, а брат і ще один товариш взяли Енлав (шведсько-британський переносний протитанковий ракетний комплекс) і вирушили назустріч танкам. Вони засіли в посадці, дочекалися ворожих танків і навелися на переднього. Але на ньому, видно, був активний електронний захист, який виявив, що на танк націлюється високоточна зброя. Навідник гармати повернув башту в бік Енлава і встиг вистрілити першим. Зіграли роль якісь секунди… Снаряд вибухнув поруч, брат із товаришем отримали множинні осколкові поранення й опіки. Вони зуміли вийти звідти й добратися до своїх, а ту танкову атаку ми відбили за допомогою артилерії…

Старший брат після поранення довго лікувався й за станом здоров’я перевівся на Закарпаття, де продовжує служити інструктором. А Василь і далі залишається в гірсько-штурмовій роті, він уже молодший сержант, командир відділення, має бойові нагороди. З початку повномасштабки боєць кілька разів був поранений, отримав контузії, але щоразу після лікування повертався в свій підрозділ.

– Звичайно, я стомлений, усі ми втомилися від війни. Хочеться вже повернутися додому, до цивільного життя, створити сім’ю, стати батьком. Погано, що не знаєш, коли це все закінчиться… Але якби була можливість перевестися кудись у тил, я б відмовився. Тому що тут у нас теж сім’я – ті ж близькі люди, на яких можна покластися. Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший, - розповів захисник.

Читайте також: Один з найкращих і найвмотивованіших артилеристів країни: Дмитро «Таксист» Мілютін пішов добровольцем в АТО і на повномасштабну війну /ВІДЕО

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на«Голос Карпат» у Telegram, або Viber і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!


Читайте також:

Поділитись:
Facebook
Twitter(X)
Whatsapp
Telegram
Viber