"На Закарпатті мочили дівок у потоці, а ті пищали": наймокріший день в регіоні й "болотянка" в пляшках.

В наші дні вже не так, але добре згадати, як було ще раніше.

Традиційно, опісля світлого дня Воскресіння Христового, в регіоні святкують другий важливий празник Поливаний (Обливальний понеділок).

Раніше люди пригадують, що поливались холодною водою зі студні, чи потічка. Парубки набирали повнезні тари води й спостерігали за дівчатами, щоб їх "смачно" пополивати. Жодну дівчину того дня не залишали сухою, бо ж традицій дотримувались суворо.

Про один із таких епізодів пригадує й пані Марія із Перечинщини. За словами вже нині 75-річної бабусі, в останні роки поливаються вже не так. Тай не із відрами й холодною водою, а сучасними парфумами.

- У дитячі літа, я пригадую, ми поливались водою, а не парфумами. То не так було як сьогодні. Забуваються уже традиції навіть на селах, - розповідає пані Марія.

- Поливаного понеділка не завжди й треба було очікувати. Після недільної служби, як усі йшли додому з кошарами, хлопці уже нас чекали або під храмом з пляшками й відрами, чи на вулиці біля будинків. Додому дівки ішли мокрі, але веселі, - розповідає Марія.

- Та от були й певні казуси. Воду могли набрати не тільки з поточини й студні, а й з млаки. Одного разу обілляли мене брудною водою на Поливаний понеділок. Я була у новому й білому платті, яке мама і тато мені купили напередодні Великодня. То був шок, моє шатя було зіпсованим. Білі носочки - у брудних плямах. Почала тоді плакати. Прийшла додому, жаліюсь батькам й водночас чекаю, шо будуть казати. Боюся, що дістану, бо замастила нові шатки. Але все обійшлося - не кричали на мене. Платя порайбала (випрала). Висохло й знову можна вдягати, - розповідає Марія.

Двадцять років тому жителі Перечинщини також пригадують "мокрі" поливані понеділки в населених пунктах. Поливались дорослі й малеча. Навіть й при появі одеколонів, якими просочувався будинок, одяг дівчат і жінок, ароматних парфумів, хлопці щедро обливались водою. Дівчата не рідко витягували із хат, брали за руки та ноги несли в потічки й там обливали. За традицією, поливальників пригощали святковими стравами й дарували писанки.

- Останнім часом традиції забуваються. Поливальники вже не бігають за дівками з водою, - каже Оксана.

- Якщо поливатись і ходять, то максимум двоє-троє до родичів та найближчих сусідів. Та й нема хлопів. На фронті усі, воюють. А хтось в домовині, - зі сльозами відзначає газдиня.

- Раніше було весело, ми не знали війни. Діти й дорослі раділи святу, а зараз хочеться плакати, бо горе в українських родинах забирає веселість. Війна третій рік, а здається, що цілу вічність й вона ніколи не закінчиться. Тим часом наші військові в окопах й болоті. Дай Боже, аби закінчилась уже війна, бо Україна вже так настраждалась, що горіти у пеклі усім окупантам.

Читайте також: "Ця ріка нікого не щадить": на Закарпатті витягли з води чергову жертву Тиси (ФОТО)