Село на Виноградівщині показали із висоти пташиного польоту (ВІДЕО)

Перша згадка про село датується 1262 роком, а саме воно з усіх боків оточене горами.

З висоти польоту дрона показали селище міського типу Королево.

Відеоролик з краєвидами села розмістили на каналі в Ютубі.

Королево (угор. Királyháza) — центр Королівської селищної громади у Берегівському районі Закарпатської області України. Розташоване на лівому березі річки Тиса (притока Дунаю). Назва Королево (угор. Királyháza — дім короля) походить від мисливського королівського будинку, куди на полювання приїжджав угорський король Стефан V Арпад. У різні часи село називалося: Фелсас, Кірайгазо, Кралово-над-Тісов, Королево.

У 1995 р. назву селища Королеве було змінено на Королево.

Королево лежить на висоті 146 метрів над рівнем моря. Королево з усіх боків оточують гори: Чорна гора на північному заході (висота її 568 м.) гора Саргедь — на сході (393 м.) південніше — гора Камінь (347 м.) Криживський верх, а на півдні видніється гора Фрасин — 821 м, східніше бачимо гору Кобола — 615 м, прямо на схід — гора Іросла 598 м. За умов хорошої сонячної погоди далеко на півночі видно гору Тупий. Її висота 878 м. На північному сході видніється гора Товста, на вершині якої встановлено телевежу. На північ зразу за рікою Тиса, простягаються не високі гори Копанський Верх.

У Королеві розташована найдавніша людська стоянка в Центральній та Східній Європі — Королівська стоянка, яка на сьогоднішній день зруйнована місцевим щебеневим заводом.

В урочищі Круті Лани, що на південній околиці села, відкрито поселення раннього залізного віку (VII—VI століть до нашої ери). З околиць села походять розрізнені знахідки бронзових предметів.

Перша писемна згадка про Королево датується 1262 роком, коли папа Орбаном IV у одному зі своїх листів, у якому він пише про поселення QUARELIAZA (хоча є інші версії, за якими про Королево згадують на два роки раніше, тобто в 1262 році), а про Королівський замок Ньолаб — у 1279 році. В одній із грамот, датованій 1272 роком, Карой Роберт дозволив угорській знаті полювання на ведмедів, кабанів, оленів у навколишніх лісах, однак простому люду це було заборонено. Про існування замку у цій грамоті не згадується.

Як свідчать угорські літописці, замок Ньолаб зводив (Кун) Ласло IV. Споруда мала не правильну форму, була двоярусною, схожою на пшеничний сніп (звідси замок і отримав свою назву). Спочатку замок був власністю Боршо Бенедека, а потім в 1312 році, Карой Роберт видав указ, згідно з яким бастіон отримав нового хазяїна. В IX—X ст. на місці замку існувало поселення слов'ян, а в кінці XII ст. на городищі був побудований дерев'яний королівський мисливський будинок, від котрого Королево і отримало свою назву.

У XIV ст. будують кам'яний замок, який отримав назву Замок Нялаб. Розташований на двох високих терасах скелястого пагорба, що височіє над р. Тиса, у пн.-зах. частині селища. В 1672 р. замок був зруйнований після придушення змови магнатів. До наших днів збереглися лише деякі фрагменти стін замку.

У XIX столітті Королево — містечко Затисянського повіту (округу) Уґочанського комітату. 16 червня 1872 було відкрито ділянку Сату-Маре-Буштино Угорської Північно-східної залізниці, що пройшла через Королево. 24 жовтня 1872 відкрили ділянку залізниці з Королево до Чопа. Міська громада користувалася гербом із складною символікою: на срібному тлі — церква, над якою летить голуб (парафіяльна церква Святого Духа), гора, на якій стоїть вежа (руїни замку Нялаб) і риба (річка Тиса).

16 березня 1939 р. жменька студентів Севлюської вчительської семінарії та коло 100 місцевих селян з мисливськими рушницями під артилерійським вогнем весь день стримували наступ угорської армії, тільки авіаційна атака зламала оборону.

30 травня 1947 року Королеве отримало статус селища міського типу.

Сім загадок найстарішої книги Закарпаття — Королівського Євангелія, написаного в Королеві:

Час написання. Це Євангеліє 1401 р. є однією з найдавніших закарпатських книг, що дійшли до нас. Принаймні, з точно датованих. Поява її саме в цю добу, на зламі XIV—XV ст. не є якимось випадковим історичним курйозом, воно глибоко закономірне. Це якраз кілька десятиліть, коли наш край і загалом карпато-дунайський регіон вже оговталися від трьох катастроф, що спіткали його за століття з сер. ХІІІ до сер. ХІV в. (Батиєва навала, феодальна війна 1300—1321 р. після вимирання династії Арпадовичів і Чорна Смерть сер. ХIV ст.), але ще не зазнали агресії з боку османів.

Оці кілька десятиліть (навіть півстоліття) інтермецо виявилися дуже плідними для культурного розвитку, від них збереглося не одне це Євангеліє, а ще кілька давніх пам'яток (ужгородський на півустав, грамота 1404 р. та ін.), не кажучи про кілька готичних церков на тій же Виноградівщині і Берегівщині, фрески Горянської ротонди тощо. Такий спалах на Закарпатті культурного феномену який можна характеризувати чи то як пізню готику, чи то як проторенесанс, поки тяжко пояснити, виходячи з традиційних уявлень про нашу нібито безпросвітну історію.

Нагадаємо, раніше ми писали, що в мережі показали як виглядав Виноградівський замок в 1975 році.

Підпишіться на наш телеграм канал, щоб читати новини першими