"Скарб дідуся": що залишилось в підніжжі історичного "берега" на Перечинщині (ФОТО)

Раніше місцина була більш доглянутою, ніж зараз.

Мова іде про одне із чудових, живописних місцин у підніжжі урочища "Горбки" у Тур'я-Реметі на Перечинщині.

У свій час то було місце, де часто можна було побачити не лиш лисиць чи вовків, а й нині рідкісних диких свиней та граційних козуль.

Останнім часом, диких сарн не так і часто можна зустріти у закарпатських лісах. Та от коли вам пощастить впіймати у кадр миле бембі та ще й поряд з обійстям, вважайте, це справжньою казкою. Саме її, дивовижну козулю, торік ми помітили у підніжжі урочища "Горбки". А цьогоріч біля будинку Марії Белей, що знаходиться поряд з місциною у кількох метрах, людям вдалось бути свідками ще захоплюючішої картини: цього разу вони спостерігали за двома дикими сарнами, що спустились із лісу та зупинились під "берегом" поряд з криницею.

- То було неймовірне видовище. Диких сарн зараз важко зустріти у нас, а недавно аж двох козуль я помітив під берегом вже покійного діда Гриця. То був цап і коза, такі гарні, шо лем дивитись на них, відзначає Михайло Мешко. - Тут місце парадне, завжди був порядок. Розповідали, дідо Гриць умів газдувати, й з одною ногою, після війни тримав волів, обробляв землю. Найкращих волів собі купував, доглядав за худобою. А ще знаю, що був і шустером - усій вулиці топанки ремонтував.

Дід Гриць і дійсно був шустером. Таких майстрів із "золотими руками" у свій час було мало, та й зараз не кожен вміє надійно підрехтувати взуття. А родом з Ремет, Григорій Белей (Гриць) був мастаком у цій справі.

 
Дід жив поряд із потоком "Ружа", на вулиці 8-го Березня. У струмку, поряд з хатою, часто ловив раки, пригадує Марія Белей. - Гостилась ціла вулиця. Там була чиста вода, в якій плавали раки. А зараз - ні, люди скидають сміття до річки, ні риби не залишилось у потічку, - відзначає Марія Михайлівна.

- Тривалий час ми обробляли той берег, що залишився нам діда. Садили там дині, картоплю, косили, збирали гриби й нині збираємо. Це затишна місцина, усім тут ся любить. Хто не приходить, каже мені: та вам так пощастило з цим місцем, вода є, поряд ліс. Чого іще треба. І я дійсно щаслива, бо дав Бог таке гарне місце, - каже Марія Михайлівна. - В останні роки берег дещо заріс. Не має на разі кому обробляти, я вже не берую. Зять на війні, а хлопської руки би потрібно: і покосити, і хащу зрізати, щоб було акуратно. Можна було б зробити і якийсь парк, але то треба час, хай би війна закінчилась, то може б до ладу ми все привели, згуртувались.

-Нині під берегом ще зберігається поросла мохом бетонна криниця. Вода йде із лісу й тече до кранів деяких жителів. У п'ятьох хатах пульсує ця свіжа вода, яку можна пити сирою. А ще кажуть, раніше, із правої сторони від криниці знаходилась кузня. Така от історія. Але зараз тут ліс і залишилось джерельце. Трохи нижче від берега, цієї пори тут розквітають підсніжники, а сам берег пізніше вкривають конвалії.