У мережі Фейсбук тривають різні дискусії із приводу оптимізації електроенергії для Закарпаття.
Гірські водойми — потужна сила у виробництві зеленої енергетики й саме зараз потрібно замислитись над відновленням безперебійних природних ресурсів.
У регіоні найщільніша у всій Україні річкова мережа – 1,7 км/км 2. Переважають гірські річки, їх площа водозбору становить 75% території області, решта припадає на передгірно-рівнинні річки. Це усе є сприятливим чинником для розбудови гідроенергетики.
Гідроенергетичні ресурси Закарпаття є найбільшими в Україні. За даними Програми комплексного використання водних ресурсів річок Закарпатської області, із 42 млрд. кВт/год потенційної гідроенергії річкового стоку України на область припадає 10,2 млрд. кВт/год на рік, тобто чверть, при тому, що площа Закарпаття становить лише 2,1% площі України. З них 4,5 млрд. кВт/год на рік – економічно доцільний гідроенергетичний потенціал для виробництва електроенергії. Але на даний час Закарпатська область є енергетично залежною, оскільки споживає понад 2 млрд. кВт/год електроенергії на рік, а власні ГЕС виробляють 120–160 млн. кВт/год на рік, що становить всього 6–8% від необхідної норми.
Та все ж у регіоні потроху відроджують гідроенергетичну діяльність, нехай і не з таким великим розмахом. Втім, одна із важливих проблем, що стосується подальших споруджень міні-ГЕС в регіоні — забруднення пластиком й іншим непотребом місцевих водойм. На жаль, від сміття потерпають наразі найбільші водойми на Закарпатті. Унаслідок цього щорічно з дощами відбувається чимало підтоплень.
Тереблеріцька ГЕС — найбільша на Закарпатті. Могла б забезпечити електрикою два-три райони області
Потужна ГЕС розташована одразу на двох річках: Тереблі та Ріці.
Теребле-Ріцька ГЕС – частина так званого «Бурштинського острова», території, яка забезпечує електроенергією не тільки українців, але й жителів Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини. Проєкт «Бурштинського острову» був розроблений вже за часів незалежності, він під’єднав Україну до європейських енергосистем, і на разі це єдина вітчизняна мережа, що може експортувати електроенергію до країн ЄС.
Збудована в 1949–1955 роках. Перший промисловий струм одержано в 1956. Потужність 27 000 кВт, щорічне виробництво електроенергії в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт-годин. Після спорудження греблі виникло Вільшанське водосховище об'ємом 23,7 млн м³, площа водного дзеркала — 1,6 км².
Унікальні природні умови району будівництва дозволили народитися незвичайному інженерному рішенню. Річки Теребля і Ріка розташовані майже паралельно, з невеличким вододілом по Бовцарському хребту, але на різних за висотою рівнях. При такому розташуванні гідростанції виникала можливість використання натурального перепаду: воду з басейну Тереблі пропонувалося скидати й басейн Ріки, що значно підвищувало потужність водного потоку. Між річками споруджено дериваційний тунель завдовжки 3,7 км, яким води Тереблі через ГЕС потрапляють до Ріки.
За часів Радянського Союзу ГЕС була під посиленою охороною і вважалася стратегічним режимним об’єктом. Потрапити сюди можна було при наявності необхідного допуску до "таємної інформації" та відповідного дозволу.
Тереблеріцька ГЕС вже працює понад пів сотні років. За твердженням фахівців, кошти, що були витрачені при її будівництві, повернулись державі через 6-7 років. Сталось це 1956 році, коли було отримано перший струм. Потужність греблево-дериваційної ГЕС 27 000 кВт.
Окрім цієї потужної ГЕС, на Закарпатті було утворено ще дев'ять малих ГЕС. На цей час працюють не всі:
- Оноківська ГЕС (2,65 МВт);
- Ужгородська ГЕС (1,9 МВт);
- ГЕС у с.Нижній Бистрий Хустського р-ну (1,7 МВт);
- Краснянська ГЕС (1,16 МВт);
- Тур’я-Пасіцька ГЕС – Шипіт-1 (1,02 МВт);
- Тур’я-Полянська ГЕС – Шипіт-2 (1,0 МВт);
- Міні-ГЕС у с.Лопухово Тячівського р-ну (0,996 МВт);
- Міні-ГЕС у с. Руська Мокра Тячівського р-ну (0,996 МВт);
- Білинська ГЕС (0,63 МВт).
Оноківську та Ужгородську (МГЕС) було побудовано угорцями до 1941 року, на основі чеських розробок. Це був настільки оригінальний каскад, що практично без корінних реконструкцій ці станції працюють і понині.
За даними Вікіпедії, МГЕС у Лопуховому на Тячівщині (Брустурянську ГЕС) відкрито 22 листопада 2016 року. Збудована групою компаній «РЕНЕР». На реалізацію проєкту пішло понад 5 років та 150 мільйонів гривень. Гідроелектростанція дериваційного типу і має потужність 1000 кВт.
У свій час міжколгоспну ГЕС було споруджено й у Тур'я-Реметі. Збудовано станцію у 50-х роках минулого століття. Потужність ГЕС була 360 кіловольт/ампер. Така споруда зводилася уперше на Закарпатті. Головним механіком на той час був Олександр Богуш, а черговим по греблі — Михайло Мигаль.
"Контролер Іван Симочко збирав оплату від населення за використану електроенергію у всіх селах. У 1963 році міжколгоспну ГЕС поставили на консервацію", - згадує в історичному нарисі "Тур'я-Ремета" публіцист й краєзнавець Юлій Кул.
Та якщо й гідроелектростанція у столиці Турянщини уже давно й перестала функціонувати, в прилеглих селах Тур'я-Реметівської ОТГ й досі використовують електроенергію, що виробляє Туря-Полнська Міні-ГЕС Шипот 2. Мова іде про два села громади - Тур'я-Поляну й Полянську Гуту. Наразі, коли в Україні значний дефіцит у постачанні електрики, місцеві жителі майже не знають відключень світла.
Міні-ГЕС у Тур'я-Поляні збудована за італійським зразком. Розташована в урочищі Шипіт на річці із однойменною назвою. Гідроелектростанція у населеному пункті в робочому стані вже понад п'ять років. Введена в експлуатацію у 2014 р.
Читайте також: