1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

«Страшно дивитися на зруйновані оселі людей»: сержант “Турбіна” з Великих Ком’ят захищає Україну у складі 101 бригади (ФОТО)

19.12.2022 02:20 Суспільство

З початку повномасштабного вторгнення багато чоловіків з Виноградівщини пішли добровільно захищати рідну Землю. Не винятком став і Євген Мотрунич із села на Виноградівщині.

З початку повномасштабного вторгнення багато чоловіків з Виноградівщини пішли добровільно захищати рідну Землю. Не винятком став і Євген Мотрунич із села на Виноградівщині.

Ця війна змінила звичний побут багатьох відважних чоловіків. Адже, ризикуючи власним життям та здоров’ям, з тугою в серці залишаючи свої сім’ї, рідних, вони свідомо стали на захист Україна. Серед героїв нашого часу і командир відділення, молодший сержант Євген Мотрунич із Великих Ком’ят. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії на територію України чоловік добровольцем пішов на фронт. Після школи Женя, як і більшість хлопців, проходив строкову військову службу. Відтак вдома все життя працював з технікою – водієм, лагодив автомобілі… От і тепер, під час служби в Збройних Силах України, захисник з позивним Турбіна – за кермом, пише видання "Регіональні новини".

Про свої військові будні Євген Іванович розповів під час його десятиденної відпустки вдома. Захисник не охоче погодився на інтерв’ю, оскільки не любить говорити про себе. Та й часу мало, а справ треба вирішити багато. А найголовніше – натішитися семирічній донечці Даринці та 14-річному синові Євгену. Саме розлука з дітьми для чоловіка найболючіша.

"Я пішов добровольцем на війну, бо якщо один, другий, третій уникатимуть служби, то хто тоді воюватиме. А тепер, побачивши, які руїни залишають після себе москалі, що зробили з мирними людьми, тим більше хочеться бути там і тримати лінію оборони. Я ніколи не думав, що росіяни настільки неохайні… У мене це вже 17 місце передислокації. На початку нашу першу зведену роту часто коли куди перекидали. І коли ми після москалів заходили в дитячий садочок. Бридко було дивитися на той бруд, який вони після себе залишили, все ламали, нищили. То не люди… Я не хочу, щоб вони прийшли сюди, бо в мене вдома діти. І це не патріотизм чи героїзм, а обов’язок кожного чоловіка. Дуже обурило, коли тепер вдома, під час відпустки, один знайомий сказав мені: «А хто тебе туди гнав?» Тут у нас на Закарпатті, слова Богу, мирно і не відчувається, що в країні війна. Але все це завдяки тим хлопцям, котрі у Херсоні, Києві чи на Сході країни віддали свої життя. І прикро, що не всі це розуміють. Є такі, що можуть сказати: «О, та він дійсно воював!» за солдата, котрого привезли додому в домовині, а того, котрий повернувся додому живим і неушкодженим взагалі за воїна не сприймають. Це не є нормально. Насправді ми не вважаємо себе героями і не прагнемо почестей, а тільки поваги і порозуміння, – каже Женя. – Наразі службу несу у 101 бригаді 73-му батальйоні Збройних сил України. У нас взвод матеріального забезпечення. Ми забезпечуємо всіх з батальйону продуктами харчування, водою, боєприпасами. Служать зі мною побратими не тільки із Закарпаття, а й з Донецька, Києва, Чернігова… Спочатку з райвійськкомату Берегова нас відправили в Ужгород, видали зброю. Там вишикували і запитали: «Хто бажає їхати на фронт?». Тих, хто зголосився, шкільними автобусами відвезли в Сумську область селище Котельва. Виїхали ми 11 березня. Там були хлопці із Берегівського, Тячівського і Рахівського районів. Уже звідти нас розділили кого куди. Відвезли у Чупахівку. Потім біля села Лебедине зробили окопи, бо там очікували прорив. Біля Великого і Малого Бобрика охороняли дорогу, бо тією дорогою могли їхати вороги. У тому селі за три дні не видно було, що люди живуть. Вийшли на вулицю, коли зрозуміли, що у село ввійшли українські війська. На півтори тисячі мешканців у Великому Бобрику і 500 у Малому Бобрику, за словами місцевих, руські загнали 500 одиниць техніки. Сліди видно було всюди: огорожі поламали, паркувалися повсюди, навіть на городах, жили у порожніх будинках. Вони там зробили блокпости, зайнявши позиції. Люди розповідали, що коли руські виїжджали, взяли у полон 16 молодих цивільних хлопців і ніхто за них не знає, де вони і що з ними. З тих сіл, де ми були, найбільше руйнацій зазнали Охтирка і Тростянець. У одному з цих сіл були прильоти у дитячий садок. Страшно дивитися на зруйновані оселі людей… З сумом спостерігали картину, як в деокупованому напівзруйнованому селі, стоїть «Спринтер», а коло нього вишикувалися змучені голодом та страхом люди і їм дають хліб та продукти харчування… У Чупахівці жінка розповідала, як орки зайшли на їх подвір’я, де стояла автівка і наказали винести ключі. Коли ті відмовилися, один із них перезарядив автомат і прицілився стріляти. Довелося віддати. Забрали автомобіль і поїхали. Було приємно і водночас не по собі, коли ми стояли біля Лебедина і до нас підійшла старенька бабуся, перехрестилася, вклонилася до землі і подякувала за те, що визволили їх від окупантів. Були ми і в Костянтинівці Донецької області, у місті Бахмут та селі Бахмутське. У останньому в нас була перевалочна база. Там дуже багато місцевого населення здавали наші позиції ворогу. Звідти вже хлопців невеликими групами перекидали на Гірське, Сонячне. Там окопувалися і тримали лінію оборони. Коли почався наступ артилерією і авіацією нас, піхоту, звідти вивели. Крили градами, мінометами, танками… Коли був приліт авіабомби, ми втратили побратима Едуарда Поповича із села Сільце. У Черкаській, Полтавській, Харківській областях ми були на відпочинку. Зараз основним нашим завданням на Сумщині є тримати лінію оборони. Хлопці на позиціях живуть у бліндажах, окопах. А погода чергується сніг з дощем", - розповів військовий.

Євген розповів, що свій 40-вий день народження святкував на фронті на позиції. Ту ніч спав у автівці на боєприпасах… До слова, одного разу саме вантажівка вберегла молодшого сержанта від ушкоджень під час прильоту. Удар був близько і залишив по собі глибоку вирву. А Женя стояв з іншого боку автомобіля і ні піщини на нього не потрапило. Саме як водій, на день автомобіліста і дорожника Євген Іванович отримав від командира військової частини А7125 Сергія Лебідя грамоту за сумлінне виконання службових обов’язків, особисту мужність і самовідданість, вірність присязі та зразкову військову дисципліну.

Зі слів захисника, допомагає їх бригаді лише один волонтер з Виноградова Василь Лавришин, а водієм у нього ком’ятчанин Михайло Федьо, котрий їздить до хлопців на позиції, відвозить їм гуманітарку.

Також розповів, що мають і тварин – котика Патрона, собачку Міну, навіть гуску, котра впізнає своїх і шипить, коли до них приходять в гості інші побратими. Та й обстріли й прильоти відчуває гуска більше за інших тварин і попереджає наших захисників особливою поведінкою.

А ще Євген розповів про те, як наші закарпатські захисники за власні кошти й власними руками в одному з сіл Сумщини відремонтували місцевій громаді занедбану церкву: поштукатурили стіни, виклали плитку на підлогу, зробили іконостас. Навіть дзвін купили (до того вони дзвонили у саморобний дзвін, зроблений з обрізаного газового балона), гарну люстру і хоругви. Під час її освячення люди дякували хлопцям.

Читайте також: «Дуже сильно скучаю за дітьми»: на захист Батьківщини став «Директор» із Виноградова (ФОТО)

Читайте на ГК:У Виноградові відбулася прем’єра дитячої вистави «Коза-Дереза» (ФОТО)
Читайте на ГК:Рух обмежено на 3 дні: на ділянці автодороги у Виноградові йдуть ремонтні роботи
Читайте на ГК:Вода вже тече через міст: У Ком’ятах річка Боржава піднялася до позначки 3.2 метра (ФОТО, ВІДЕО)