Виноградівчанка стала головною героїнею популярного українського телешоу

Виноградівчанка Надія Зевді взяла участь у проєкті «Щасливі за сім днів».

Нещодавно на телеканалі СТБ вийшов випуск проєкту «Щасливі за сім днів». У ньому взяла участь закарпатка Надія Зевді.

Ведучими проєкту є відомі експерти: найкраща подруга, мотиватор і підтримка для кожної глядачки – телеведуча Надія Матвєєва (до слова, саме вона приїздила до Виноградова за Надією), фітнес-тренерка, фахівчиня з правильного харчування Марина Боржемська та практикуючий психолог Андрій Жельветро. Щотижня експерти працюють з однією із героїнь та допомагають учасницям змінити ставлення до себе, щоби через сім днів у дзеркалі вони побачили ту, якою завжди мріяли стати.

Надія Зевді розповіла "Регіональним новинам" про участь у передачі та поділилася своїми враженнями.

"Дізналася я про проект випадково в інтернеті ще до війни. Порадилася з донькою та друзями і вирішила заповнити анкету. Яке ж було здивування, коли незабаром зателефонували редактори, потім ми поспілкувалися онлайн, а відтак мене запросили до Києва, – розповіла Надія. – Але одна справа спілкуватися з людиною, а інша – пересилити себе і на багатомільйонну аудиторію під об’єктивами камер розповідати те, про що мовчала багато років. Адже навіть своїм близьким я не казала всього, що зі мною відбувалося, бо встидалася. Дуже важко було, доводилося кілька разів зупиняти зйомки, я навіть намагалася покинути проєкт. Але завдяки професійній команді все ж таки змогла перебороти страх і пройти усі випробування…", - зазначила героїня.

Під час знайомства з експертами Надія Зевді зізналася, що найбільше мріє про жіноче щастя. Вона хоче відчути себе коханою, щасливою жінкою, яку запрошують на побачення, дарують квіти і подарунки. Вона завжди вважала, що народжена для страждань, адже ніколи не відчувала себе щасливою. Аби розпочати нове життя, їй довелося відпустити біль минулого…

Коли Надії було 11 місяців, мати-ромка покинула її напівмертвою у лікарні. Дівчинку, дякувати Богу, медики врятували. Затим було життя в дитбудинку, яке вона називає одним словом – жах. Тут бідолашні діти зазнавали цькувань і знущань. Дівчаток виховували як пацанів, називали некрасивими і нікому непотрібними. Та й це було не найважчим для малої дівчинки, а найболячіше їй було, коли до інших дітей приїжджали батьки, а до неї за весь час так ніхто і не навідався. Часто вона стояла біля вікна і чекала, коли прийде мама. Дитина підходила до чужих людей, обнімала їх і дуже хотіла, щоби вони назвали її своєю донею. Потім було навчання в училищі, після закінчення якого Надія опинилася на вулиці. Довелося жебракувати, навіть красти, щоби якось вижити, ночувати на вокзалах. Опустившись майже на самісіньке дно, вона все ж таки змогла з нього піднятися і стати тим, ким є наразі. Хоча вважає, що до сих пір не може відмитися від того бруду. «Я помішана на чистоті, мені й донька вже казала про це і друзі, – каже вона. – Але вони не розуміють, що в такий спосіб я намагаюся очиститися від минулого».

Допомогла дівчині проста виноградівська жінка Розалія Онисько (нині покійна), в якої Надія прожила півроку. Потім вона влаштувалася на роботу на швейну фабрику. Якою була радість, коли отримала кімнату в гуртожитку. Нарешті в неї з’явився дах над головою і якась перспектива. Через деякий час вийшла заміж за хлопця, з яким виховувалася в інтернаті. У молодих батьків народилася донечка Катруся. Здавалося, що життя нарешті налагодилося. Адже є для кого жити і кому дарувати свою любов та ласку. Але доля знову жорстоко обійшлася з Надією – щира і добра душею вона дала прихисток жінці з дитиною, а та «віддячила», забравши її чоловіка. Пробачити зраду Надія не змогла і розлучилася. Важко було з малою дитиною на руках у 90-і роки, та до попереднього життя вона б ніколи не повернулася. А про те, щоби покинути свою рідну дитину, й мови не могло бути. Вся її любов і увага були присвячені лише донечці. Зробила все для того, аби Катруся зросла щасливою дитиною і ніколи не зазнала того, що колись було в її житті. Приватизувала кімнату в гуртожитку, потім її продала і придбала однокімнатну квартиру. Нині її донька вже сама мама, а Надія має трьох чудових онуків – 8-річного Женьку, 6-річного Сашка та трирічну Даянку. Хоч вони і мешкають за кордоном, але щодня спілкуються, а при нагоді обов’язково зустрічаються.

Змогла Надія зустрітися й зі своєю рідною матір’ю. Вона мешкала у Мукачеві, була тяжко хвора (понад 20 років лежала паралізована) і незабаром померла.

«Побачивши її стан, вислухавши, як їй жилося, я намагалася якось зрозуміти її вчинок і пробачити її, хоч це було мені важко. А ще для себе я усвідомила, що завдяки труднощам, які випали на мою долю, я стала тим, ким є сьогодні. Моє минуле життя навчило мене не дивитися на людей зверхньо, а бачити насамперед їх внутрішній світ. Адже це найголовніше в людині», – розповідає Надія Зевді.

Пройшовши через поневіряння і образи, вона не впала у відчай, а допомагає іншим людям, які опинилися у подібній ситуації. Жінка каже, що її серце горить допомагати нужденним, доносити людям, які зневірилися, що вихід є з будь якої ситуації, що віра в Бога допомагає, стимулює змінювати життя на краще. Але багато залежить від самої людини. Свого часу вона прийшла до Бога і ця віра впродовж життя дає їй сили, наставляє творити добрі справи.

Не тільки у Виноградові, а й за межами України Надію добре знають як волонтерку-християнку, котра на добровільних засадах опікується хворими, багатодітними родинами, одинокими, інвалідами та безхатьками. Підгодовує жінка й бездомних собак (одну взяла до себе), бо для неї вони теж як малі беззахисні діти, котрих викинули на вулицю. Завдяки друзям із різних куточків закордоння, які пересилають кошти, вона годує нужденних гарячими обідами, допомагає продуктами, гігієнічними засобами, одягом та ліками. Також Надія їздить до сиріт у дитбудинки, у гуртожитки до вимушених переселенців, котрі через війну втратили все. Вона розповідає їм свою історію і власним прикладом надихає ніколи не опускати руки, а ще молитися і з Божою поміччю йти вперед. Адже її саму мотивує віра в Бога, яка дає сили ділитися своїм теплом з іншими, допомагати знедоленим людям.

Виноградівчанка часто бере участь в різноманітних акціях та заходах до різних свят, які проводяться у Виноградівській книгозбірні для дітей-переселенців та їхніх мам. Вона не тільки передає їм від благодійників подарунки, а й проводить цікаві ігри та конкурси на релігійні теми, які допоможуть запам’ятати Біблію. Жінка щиро ділиться своїм теплом, добротою і любов’ю з тими, хто опинився у скрутній ситуації, допомагає психологічно вистояти в непростих умовах, а головне – вселяє віру у скорішу нашу перемогу.

Активно підтримує Надія зі своїми друзями-волонтерами і наших захисників на передовій, для котрих збирають необхідні речі та продуктові набори. Адже вони здобувають нам перемогу, а ми в тилу маємо їх всіляко підтримувати.

«Моє життєве кредо – «Те що нас не вбиває, робить нас сильніше». Це допомагає мені самій робити вибір у складних ситуаціях, досягати поставленої мети і приносити користь оточуючим», – каже жінка.

Від проекту у Надії залишилися лише хороші враження. Тут її навчили доглядати за собою, користуватися косметикою, підбирати повсякденний гардероб і гарні вечірні сукні. А найважливіше, що завдяки професійним психологам вона навчилася сприймати по-іншому своє життя, зрозуміла, що красивою ззовні можна стати будь коли, а справжньою людиною потрібно народитися.