Зародження медицини на Виноградівщині: фельдшер Михайло ПЕЦА

19 серпня 2022 року в свято Преображення Господнього свій сотий день народження святкує Михайло Васильович Пеца.

Медична допомога в селі Тросник як професійно-медичний напрям бере свій початок в 1947 році. Медичну діяльність розпочинало декілька фахівців, але основоположником розбудови та розквіту можна з впевненістю назвати  Пеца Михайла Васильовича, народився ювіляр 19 серпня 1922 року с.Дубрівка Ужгородського району Закарпатської області (тоді Чехословацька республіка, ČSR). Народився в сім’ї робітників.

Батько Пеца Василь з 1912-1919 роках працював в США, де отримав виробничу травму в шахті. Після повернення на Закарпаття купив декілька гектарів землі, яку плідно обробляв. Допомагав йому син Михайло, який навчився від батька сільської роботи – обробляти землю.

Мати Пеца Марія домогосподарка, багатодітна мати.

Мав двох сестер та молодшого брата. 

Навчався початковій державній школі с.Дубрівка. 

Молодий юнак влітку 1942 року був призваний до Угорської армії, а в подальшому мобілізований до лави фронтовиків. Воював з 1942  по 1945 рік. При бойових діях був поранений і потрапив до шпиталю, незадовго знов повертається на «бойове місиво». Війська Угорського королівства  отримали поразку і його було забрано в полон червоноармійців. В одну дощову ніч, полонених Угорської армії, закрили в сараї місцевої лікарні. Молодий Михайло змовившись з своїми земляками з Закарпаття вирішили тікати до рідної неньки. Кмітливий полонений запропонував тікати саме тої дощової ночі, адже на дворі лютувала весняна гроза – а це було тільки на руки молодим полоненим. Втікши з полону троє хлопців влаштовуються на роботу до місцевого фермера. Фермер взяв їх на роботу до того часу, поки не відновляться рухи поїздів на Будапешт. Цілих два місяці хлопці працювали, чекаючи той довгоочікуваний день. І тут одного  дня настав час, коли фермер приніс їм квитки на поїзд дав їду на дорогу і провів на вокзал.

Як Згадує Михайло Васильович (інтерв’ю 19 січня 2020р.): «Довго ми їхали додому, аж цілих два тижні! Понад десяти днів ми їхали тільки до одного Будапешта, а після того зробили пересадку на інший поїзд, який прямував до Чопа. Таке довготривале повернення пов’язане з тим, що дорожні путі та мости були розбиті. Поїзд зупинявся, ми всі дружньо виходили, ставали і лагодили, не дивлячись ні на вік, ні на соціальний статус.  в соціумі.  Війна навчила нас цінувати життя, цінувати кожен день, не хочу молодому поколінню бажати бачити ті страшні часи, а особливо жити в той не легкий період…(з смутком та сльозами згадує оповідач)». 

У липні 1945 року повернувшись додому молодий Михайло, оцінює пережите на війні. Побачивши вивіску вступної компанії до Ужгородської медичної школи, яка того ж року була організована радянською владою приходить думка чому б йому не вступити на навчання, а після закінчення допомагати людям. У вересні 1945 року успішно вступає до Ужгородської медичної школи. Пари проходили на базі Ужгородської обласної лікарні. Зранку проходили практичні заняття в відділеннях лікарні, студенти брали участь в клінічних обходах, лікуванні пацієнтів. Після обідньої перерви проходили лекційні заняття. 

 Незадовго в сім’ї сталася трагедія – помирає батько, годувальник сім’ї, і робота на великому господарстві впала на плечі молодого студента. Під час навчання в Ужгородській медичні школі, на вихідні їздив додому, на вихідних працював вдома, допомагав матері по господарстві. Орав за допомогою волів поле та засівав його. Після цього вирушав на навчання до Ужгорода. От яке не легке життя було в молодого студента.

Михайло Пеца (другий зліва) з одногрупниками в одному з відділень лікарні під час заняття

Михайло Пеца (задній ряд, третій зліва)    з одногрупниками перед корпусом «В» Ужгородської обласної лікарні

Після закінчення медичної школи молодий фахівець був направлений на роботу у Виноградівський район  с.Широке. В с.Широке працював з липня 1948р. по листопад 1949 року. Приказом управління Виноградівської лікарні був переведений на роботу в село Тросник.

Перший робочий день, як згадує ювіляр, пройшов з засіданням виконавчого комітету с.Тросник, приймали нового фельдшера не охоче, але він виступив з промовою і наголосив, що потрібно організовувати медичну допомогу, як належне, як би важко не було. І його кандидатура вже затверджена управлінням Виноградівської лікарні. Справа в тому що на протязі двох років змінилося більше шести кандидатур на посаду фельдшера і нічого толком не було організовано. Того дня було вирішено посилити молодого завідуючого ФАПу – в жителя села на прізвище Ченгері.

Сьогодні це вулиця Шолохова, в той час носила ім’я Сталіна. Там проживав і працював у пристосованому для цього приміщенні майже 2 роки.  Саме приміщення амбулаторії складалося з двох кімнат, в одній кімнаті проводився прийом хворих, а в іншій кімнаті Михайло Васильович проживав і куховарив. За спогадами нашого фельдшера інвентар фельдшерсько-акушерського пункту складався з кушетки, стола з стільцем, які були прикриті білими скатертинами і вішалкою з «білим» халатом.  Про білизну халату можна тільки здогадуватися.

З медичного інструментарію нічого не було. Тоді Михайло Васильович виносить питання на зібранні місцевого самоврядування про закупівлю медичного інструментарію, адже працювати без інвентарю не можливо. Через деякий час Михайло Васильович був відкомандирований м.Ужгород магазин медтехніки для закупівлі медичного інвентаря. Було закуплено стерилізатор, всі медичні інструменти які були необхідні для надання медичної допомоги населенню, зокрема шприци, пінцети шовний та допоміжний інструменти. Відповідно можна стверджувати. Що з цього моменту розпочалося професійне надання медичної допомоги за допомоги медичного інструментарію.

На долю Михайла Васильовича спала не легка робота.  В  післявоєнний час  була чи немала кількість захворювань: це туберкульоз, інфекційні захворювання різної етіології, сезонні грипи, дитяча смертність. Також існувала проблема з санітарно-освітницькою роботою серед населення: це банальне миття рук, дотримання колективної чи індивідуальної гігієни  та лікування тих чи інших захворювань, навчання населення про принципи асептики та антисептики, а також боротьба з народною медициною. Народна медицина інколи носили просто абсурдний характер, наприклад, люди вірили в те, що якщо зібрати павутину і прикласти її до рани то  рана швидше загоїться – «павутина стягне рану». 

Також паралельно із займаною посадою завідуючого ФАПу в с.Тросник надав допомогу, та приймав хворих в селі Фанчиково та Дротинці.

В 1952 році ФАП пересилили до колишньої садиби Іштвана Лотора. Це приміщення було набагато більшим і більшпристосованішим. Можна було проводити  паралельний прийом пацієнтів. В одній половині садиби Михайло Васильович приймав пацієнтів, а в іншій проживав з молодою дружиною та дитиною.

Навколо нової бази ФАПу, було понад 2-х гектарів різних зелених насаджень – це липові алеї, сосни, дуби, софора японська та багато інших. Також з колишньої садиби Лотора вела дорога до річки Тиса. Тут любили відпочивати тодішній головний лікар Василь Андрійович Гіріц з іншими провідними спеціалістами Виноградівської лікарні.

Але не судилося на цьому місці бути ФАПу.

Медичну установу переведено до будівлі, яка раніше належала євреєві на прізвище Вайс. Дане приміщення вміщувало 3 кімнати. Михайло Васильович організував  ремонтні роботи   в цьому приміщенні. Був розширений коридор для більшої вмісткості  для прийому хворих. В передній кімнаті організовано кабінет завідуючого ФАПу для прийому хворих, в середній кімнаті маніпуляційна та передоглядова, а в задній кімнаті кабінет «матері і дитини», де проводився прийом дітей та вагітних жінок. В цьому кабінеті проводилися профілактичні огляди дітей, вакцинації та жіноча консультація.

Сучасний вигляд АЗПСМ с.Тросник (колишній будинок єврея Вайса)

Михайло Пеца надавав допомогу і в стоматологічній практиці, хоча це обмежувалось вириванням зубів та їх проліковуванням, але це врятовувало населення в той час. Зубного ремесла фельдшер навчався сам, хоча він і проходив уроки стоматології в медичній школі, але це був скудний навик. Ремесла стоматології навчився сам з  книг, які собі придбав. Практичні навики навчив німець за походженням, лікар який надавав допомогу у Виноградівському районі. Цей стоматолог подарував Михайлу Васильовичу і стоматологічний інвентар. З розвитком стоматологічної служби, коли в селі Фанчиково відкрили стоматологічний кабінет, ремесло перейшло до дантистів.

Внесок в розвиток медичної допомоги вніс і одноліток  Михайла – Йосип Данко, уродженець села Тросник, який жив в США. Мама Йосифа Данка хворіла на гіпертензію, і Йосип Данко подарував ртутний тонометр вимірювання тиску, також деякі ліки та медичні приналежності, яку рятували населення в післявоєнний період.

На сьогоднішній  день медична допомога населенню так і надається в приміщенні, яке колись належало євреєві.

В планах було розмістити амбулаторію в новозбудованому будинку культури, але даний план нажаль залишився лише на папері.

В 1991 році вийшов на пенсію. Довгий час Михайло Васильович консультував населення. За роки роботи пан Михайло заробив чи не малу повагу серед населення, надавав допомогу чи не одному поколінні в сім’ї із великою впевненістю його можна назвати сучасним еталоном «сімейного лікаря». Пан Михайло нікому не відмовив у допомозі, будь це ніч чи день. Згадує «сплю я в ночі… прокидаюсь, чую що надворі гавкає собака і хтось стукає в двері. Це був односелець з  сусідньої вулиці, я вдягнувся, взяв свій чемоданчик, який завжди був на поготові і вирушив в дорогу на велосипеді, який не один раз мене виручав, розділював мої виклики.». Бували момент і безсонних ночей або короткотривалих снів – «Бувало що вирушив на виклик в другій годині, а повертався назад під рано, коли люди йшли на роботу. Але на цьому день в мене тільки почався, я пішов додому, поснідав, одягнувся і пішов на ФАП, де мене чекала черга пацієнтів і малих  і дорослих…»

Дружина Михайла Васильовича померла 2012 році. Вже десять років пан Михайло як вдівець, живе сам, самостійно збирає виноград і робить вино, скаржиться на поганий зір, але впевнено їздить на велосипеді. На пропозицію переїхати до дочки і внуків – твердо заперечує. В життєвих митях допомагає дочка Галина з сім’єю. 

Нагадаємо, У рахунках за електроенергію з’явиться ще одна графа: яка інформація буде вказана