Волонтерка родом із Закарпаття розповіла важливу історію: як іспанські школярі рятують новонароджених українців (ФОТО).

Дарина Косарім – закарпатка, яка вже 8 років мешкає в Іспанії, розповіла про початок діяльності волонтерства, та як допомагає українцям під час війни.

Про це інформує Varosh.

Війна – це період, в який ми пізнаємо найбільше горе і найбільше єднання водночас. Ми вже читали безліч щемливих історій про те, як усім світом збирали на допомогу воїнам, як діти віддають свої особисті заощадження на ЗСУ, як абсолютно чужі люди приймають українців як рідних, а їхній біль – як власний.

Однак ця історія вразила мене особисто, адже тут ідеться про передчасно народжених немовлят. Їм важко вижити в принципі, в мирний час і в хороших умовах. Що з ними відбувається в зонах бойових дій? У містах, які постійно під обстрілами? Чи думає про них широка громадськість?

Звідси починається історія про те, як в місті Памплона в Іспанії учні місцевої школи виготовляють кувези для недоношених немовлят України.

Дарина Косарім – закарпатка, яка вже 8 років мешкає в Іспанії. Війна застала її саме там.

— 24 зранку, перед тим, як іти на роботу, я зайшла в соцмережі, а там всі вже писали про напад, — розповідає вона. — Звичайно, це був шок, стрес і сльози; я почала писати та дзвонити усім своїм близьким в Україні – в Мукачеві, в Києві, в Одесі. В місті Памплона на півночі Іспанії, де я живу, є багато українців, тому не можна сказати, що я була одна тут в цій біді. 27 числа вже був перший мітинг на підтримку України. Саме після цього мітингу ми зрозуміли, що потрібно об’єднати зусилля і допомагати, чим можемо.

Від збору по крупицях до закупівель на мільйони євро

— За 2 дні від моменту, коли ми вирішили допомагати українцям, в першу чергу гуманітарно, у нас по місту було відкрито 10 пунктів збору допомоги. Один з таких пунктів розташовувався в магазині. Коли ж зранку його власниця прийшла відкривати магазин, то коробками було закладено все навкруги – настільки, що треба було спершу розібрати їх, щоб відчинити двері, — розповідає Дарина.

Дуже швидко у волонтерів з’явився склад для речей, а також виникли певні логістичні питання: потрібно було шукати машини, щоб доставляти допомогу, забезпечувати їх паливом, а також домовлятися із місцевою владою, щоб залучити до справи якомога більше людей.

Так зі спершу стихійного, дещо хаотичного руху волонтерська підтримка переросла в асоціацію “Крила України”/”Alas de Ucrania”, а згодом – увійшла до кластера “SOS Ucrania”, який об’єднує різні подібні організації зі спільною метою. Сьогодні Дарина Косарім – віцепрезидентка “Крил України”, а загалом в організації — 11 дівчат.

— Централізований підхід дав нам можливість допомагати більш якісно, — розповідає Дарина. — Якщо на початку люди приносили ліки, хто які може, – наприклад, по коробочці на 10 таблеток, то зараз ми вийшли на зовсім інший рівень: ми співпрацюємо з іншими волонтерськими організаціями, які спеціалізуються саме на фармацевтиці, і можемо закуповувати необхідні ліки партіями. Разом нам вдалося відправити ліків і медичного обладнання на півтора мільйона євро.

Порятунок для дітей…від дітей

Одна з найбільших гордостей “Крил України” – це 10 кувезів, які їм спільно з іншими учасниками кластера вдалося доставити в лікарні України. Кувез – це спеціальний апарат для виходжування переважно недоношених малюків. Це так званий інкубатор, в якому підтримуються постійна температура, вологість і необхідне насичення повітря киснем. Без кувезів шанси на виживання передчасно народжених дітей сильно падають.

Найцікавіше в цій історії те, що ці кувези придумали місцеві інженери, а втілили іспанські школярі.

— Є одна організація, яка під час ковіду (якщо ви пам’ятаєте, то Іспанія — одна з найбільш постраждалих від цієї хвороби країн), коли не вистачало респіраторів, вони разом з місцевими інженерами придумали й запатентували свою систему підтримки дихання, — каже Дарина. — Зараз, уже маючи досвід, вони змогли сконструювати такі кувези. Так, вони ще не пройшли усі системи сертифікації, як би це мало бути, але цілком придатні для порятунку недоношених малюків.

З початком війни з’явилася ідея закупити такі кувези й відправити їх в Україну. Однак на той момент у волонтерів не було ні таких коштів, ні відповідного досвіду. Спільними зусиллями кошти знайшли, однак самі кувези ще потрібно було виготовити. Назустріч дівчатам пішла місцева школа (відповідно до української системи освіти це буде більш схоже на технікум, де навчаються вже старші діти). Там знайшлися інженери, які разом з учнями самотужки виготовляють інкубатори:

— Саме те, що це виготовляють по суті діти та їхні вчителі – до того ж іспанці, а не українці, – робить цей момент дуже зворушливим, – розповідає волонтерка. — Хоч є і невеликий мінус: це не конвеєр, на якому можна “штампувати” ці кувези у великих об’ємах. Сподіваюся, що коли вони повернуться на навчання у вересні, нам вдасться домовитися про ще одну партію інкубаторів.

Сьогодні 10 таких кувезів уже в Україні – 5 у лікарнях Київської області, 3 – у Миколаївській та 2 – у Запорізькій. Наші лікарі вже навчилися ними користуватися, тож кожен кувез уже готовий рятувати життя. А може, рятує його прямо зараз.

Шостий місяць війни – без образ

Хоч увага до війни в Україні закономірно знизилася за 5 місяців – говорять менше, і на перших шпальтах газет новин про Україну вже немає, – допомагати менше не стали. Зараз просто змінився підхід до роботи: люди вже не носять все підряд, а відгукуються на конкретні запити волонтерів.

— Я не чула ніяких образ іспанців на українців, якоїсь злості через війну, — розповідає Дарина, — хоча ціни тут значно виросли на все. Більше цього, Наварра (спільнота, комуна, столицею якої є Памплона) прийняла півтори тисячі українських біженців – хоча до війни декларувалося, що може тут розмістити лише 60 осіб. І якщо на програмах Червоного Хреста перебуває близько 600 людей, то всі інші живуть безпосередньо в іспанських сім’ях.

Деякі іспанці відверто говорять, навіть особисто, що ми, українці, зараз стоїмо на воротах Європи й помираємо за те, щоб вони спокійно жили тут. Це не співчуття, це не підтримка, це якийсь інший рівень людського розуміння.

Коли закінчиться війна

Наостанок я запитала у Дарини, що вони будуть робити, коли війна закінчиться. Чи завершиться на цьому їхня волонтерська робота? Чи зможуть вони після цього всього жити звичайним життям?

— Звісно, кожного дня ми молимося, щоб війна закінчилася якомога швидше, — відповіла жінка. — Але ми розуміємо, що допомога буде потрібна і після війни, і ми розуміємо це з першого дня. Адже країну потрібно буде відбудовувати, допомагати економіці, а ще треба буде допомагати тим, хто все ж залишиться тут, в Іспанії. Так, на початку нас об’єднало горе, і ми звикли працювати у сльозах, відчаї і розпачі. Однак я переконана, що можна робити хороші світлі речі і тоді, коли війни немає.

Нагадаємо, У Воловецькому лісі знайшли вибухівку

Читайте також: