«Російські вертушки бояться наближатися до наших позицій, бо знають – зробити пуск із ПЗРК займає до 10 секунд», - Павло із 128-ї бригади Закарпаття (ФОТО)

Розповідь чергового героя рубрики "128 бригада в обличчях" про військові будні.

Сьогодні ви познайомитеся із Павлом, військовослужбовцем зенітно-ракетного підрозділу.

Про бравого воїна написали на сторінці 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада - Закарпатський легіон.

– Головна зброя нашого підрозділу – переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла». Він хороший і ефективний, але ще радянського зразка. Це наче старий дід, котрий довго пожив, але ще гарно працює.

Основна наша задача – прикривати небо хлопцям, що воюють на передку. Ворожа авіація (вертольоти, літаки) не можуть стріляти по наших підрозділах в окопах на малих висотах, бо знають, що ми їх ведемо. І останнім часом буває так, що російські вертушки злітають, вистрілюють свій боєкомплект будь-де, а потім доповідають командирам, наче відпрацювали наші позиції.

Вони бояться наближатися на відстань досяжності наших ПЗРК, тому що виявити їх і зробити пуск із «Ігли» займає до 10 секунд. А далі ракета вже сама захопить ціль і полетить на неї.

«Ігла» може збити навіть ракету з тактичного ракетного комплексу «Точка У». Просто треба вчасно виявити її, повести і зробити пуск. Це залежить від майстерності оператора – необхідно постійно бути на чергуванні, чекати і вчасно зробити постріл.

«Ігла» дуже проста в користуванні, я міг би навчити працювати з нею новачка за півтори години. Але після цього потрібна практика.

Сучасні ПЗРК зразків НАТО, такі як Стінгер чи Перун, це зовсім інше, нове покоління зенітно-ракетної зброї.

І наші хлопці готові працювати з нею. Коли вони бачать новітню натівську зброю, виникає азарт. Це азарт дорослих чоловіків, котрі хочуть не просто випробувати щось нове, а знищити ворога і допомогти Україні перемогти, розповідає Павло.

Нагадаємо: «Під час ворожих обстрілів адреналін аж закипає, але ми все одно робимо свою справу», - Сергій, 128-ма бригада (ФОТО)