Угорська екуменічна служба Угорщини допомагає переселенцям на Закарпатті (ФОТО).

Біженці також діляться жахливими розповідями про події в зоні бойових дій.

Василь Довжанин народився в хустському Рокосові, але на початку 2-тисячних поїхав на заробітки механізатором на Харківщину. Тут знайшов свою другу половинку, одружився, разом з Оленою виховували шістьох (!) дітей. У родині все було гаразд, аж тут грянула війна.

Мешкала сім’я в селі Протопопівка Балаклівського району, що за 100 кілометрів від Харкова. Разом з Довжанинами тут проживали ще 700 сімей. З початку війни, окрім обласного центру, від російських обстрілів діставалося і навколишнім селам.

“На власні очі бачив, як від осколків снаряду загинула жінка, а дві були серйозно поранені,- розповідає Голосу Карпат пан Василь.- Арителерійська ракета впала і на сусіднє з нами обійстя, на щастя, вона не розірвалася, а лише переломилася. Я і господарка прилеглого будинку саме знаходилися на продвір’ї. Коли б “російський гостинець” зірвався, нам було б непереливки. З боку агресора нас атакував батальйон башкирців, які виявилися ще жорстокішими, ніж дикі чеченці. Їм вдалося захопити корівники, де утримувалися понад 8 тисяч голів худоби. Окупанти зачинили їх у стайнях, не дозволяли годувати й подоїти: тварини ревіли на всю округу. Четверо сміливців зголосилися випустити на волю бідолашних корів, щоб ті хоча б траву пощипали. Але чоловіків спіймали, відрізали руки-ноги і живцем спалили в підвалі. Справжні нелюди-садисти! Зліших за башкирців, мабуть, в російському війську не має.”

Жителі села намагалися вибратися з нього хто як міг. Покинула домівку й сім’я Довжаниних. Дружину із трьома найменшими погодився підвезти сусід, а чоловік із трьома старшими пішки подолав 34 кілометри до найближчого населеного пункту, звідки його голова доставив біженців до Первомайська. Звідтіля електричкою добралися до Харкова, який теж бомбили та обстрілювали, ніч провели в метро, а потім на евакуаційному потягу поїхали до Івано-Франківська, автобусом - до Хуста і на таксі - до Рокосова. Тут залишили старшого 17-літнього Ігоря й подалися шукати притулку. В підсумку багатодітну родину приютили в закладі загальної середньої освіти села Крива, де вже проживали 30 перміщених осіб з різних регіонів України, у тому числі з Харківщини, Київської області. Тут безкоштовно отримують триразове гаряче харчування, миючі та засоби особистої гігєни, мають можливості помитися, випрати одяг, словом жити майже цивілізовано, та все ж не вдома.

“Без сприяння Угорської екуменічної служби допомоги (УЕСД) та інших меценатів ми б не змогли утримувати притулок на такому рівні, годувати людей споживною і калорійною їжею,- каже Голосу Карпат керівник закладу Тетяна Вакарова.- За останні місяці волонтери з Берегова вже вдруге привозять нам різні продукти для кухні, борошно та крупи, консерви та сири, молоко тощо. І ми щиро вдячні їм за це.”

Нині тут проживає 41 переселенець, із них 22 дітей, 17 жінок та двоє чоловіків. Обслуговуючий персонал старається створити всім біженцім комфортні умови для проживання, аби ті не думали про страхіття війни, покинуті домівки. Скажімо, вихователька Світлана щодня долає на велосипеді по 17 кілометрів з Хуста до Кривої, щоб своєчасно бути на роботі.

Наступною зупинкою активістів УЕСД була початкова школа в Кереші, де сьогодні приютилися 54 перміщені особи. Коли ж брати загальну кількість, то тут знайшли другу домівку 160-170 переселенців.

“Окремі з них вже повернулися на рідну землю, дехто виїхав за кордон,- розповідає директор закладу Віталій Бута.- П’ятеро чоловіків з сімей, що тут перебувають, зараз із зброєю в руках захищають Вітчизну.”

Керівник школи та дитсадка теж розповів жахливу історію біженця, який чудом вирвався з полону агресора, де його жорстоко катували, зривали нігті, проколювали ноги штик-ножами. Бідолаха теж пішки долав кілометри, поки його не підібрали бійці ЗСУ. До Кереші прибув зовсім знесилений, ледве повернули до нормального життя. Знадобився місяць, поки чоловік увійшов у нормальне русло. До війни працював тележурналістом, писав матеріали і на Хустщині. Недавно його викликали на роботу в Чернівці.

Зустріли тут і родину з Донецька уродженця африканського континенту пана Тача з двома дорослими доньками, які без акценту розмовляють українською. Дружина померла при народженні другої дитини, з тих пір батько сам виховує дівчаток, які готуються до святкування Дня вишиванки, яке відбудеться в закладі сьогодні.

“Діти скучили за школою, а ми за ними,- ділиться Віталій Бута.- Сподіваємось, що зустріч буде приємною для всіх.”

Залишивши в Кереші гуманітарний вантаж, волонтери екуменічної служби взяли курс на Бороняву. Як і в попередніх закладах, тут теж допомагали розвантажувати привезене переселенці, що розмістилися у приміщеннях дошкільного навчального закладу. Їх діти. Долучилися до процесу і ми з Пашею.

Приємною несподіванкою для нас була зустріч у дитсадку з угоркою за національністю Тетяною Кучерявою, яка працює тут вихователькою і не забула мову, якою розмовляла з рідними в дитинстві. Виявилося, що її батьки з Рахова, виїхали на заробітки до Казахстану, де вона й народилася. Потім повернулися на малу батьківщину і знову оселилися на Закарпатті.

“У нас мешкають в основному біженці з малим достатком,- з сумом говорить керівниця закладу Тетяна Баняс. – Був випадок, коли одна з переселенців захворіла і їй приписали антибіотики. Пішла в сільську аптеку і придбала дві упаковки. Вам же треба вживати хоча б 5-6, нагадала їй провізор. А на більше грошей не вистачає – почула у відповідь. Ось так.”

Персонал щиро дякував за доставлені для кухні продукти, адже саме в цей день у них закінчиолося молоко і вже хотіли збирати гроші, щоб його купити.

“А ви якраз привезли, - розчулено констатувала директор. – Наші діточки намагаються морально підтримати бійців Закарпатської 128-ї штурмової бригади, відсилаючи їм свої малюнки. Один з воїнів мінометної батереї підрозділу, якому дістався рисунок, навіть приїхав до нас, щоб особисто подякувати малечі за турботу й подарував нам державний прапор.”

Після жахливих попередніх історій ця трохи розкріпостила нас і до Кошелева ми разомз кооржинатором Українського відділення УЕСД Павлом Булгаковим, якого теж потрясли жахливі розповіді біженцв, їхали вже в доброму настрої.

Загалом активісти цієї структури, що діє в Берегові, вчора завезли понад 3 тисячі кілограмів гуманітарки в чотири населені пункти Хустщини. Сьогодні вони знову завантажуються на складі офісу і вирушають ще у п’ять сіл цього району.

Нагадаємо, Президентка Угорщини: "Ми підтримуємо вступ України до ЄС та готові бути посередником у мирних переговорах" (ВІДЕО)

Читайте також: