Відновниці всесвітньовідомих березьких ткацьких орнаментів минуло 100 (ФОТО).

Віднайшла їх свого часу Катерина Антоник, у дівоцтві Полоні, яка відтак заснувала власну школу відтворення призабутих мотивів.

Разом із сестрою успішно закінчила Берегівську гімназію і поступила в технологічний інститут. Але Друга світова перервала навчання.

У 1948-му вийшла заміж за економіста Тиберія Антоника, якого незабаром призначили головою колгоспу Великих Берегів. Почала трудитися соціальним працівником – ходила від хати до хати, обслуговувала бідних літніх людей. Тоді й почала цікавитися оригінальними ткацькими витворами місцевих майстринь, які старші люди зберігали у скринях, на горищах, рідше вивішували на стіни кімнат чи одягали на себе щось подібне. Завдяки підтримці чоловіка організувала у Новому Селі, що теж входило до господарства, бригаду жінок, які вміли ткати на старовинних верстатах. Спочатку майстрині неохоче розкривали свої професійні таємниці, але коли їх роботу почали зараховувати у трудодні, поступово “розкріпачувалися” й почали видавати “на гора” справжні мистецькі шедеври.

У той час важко було дістати потрібний матеріал, спеціальну пряжу, нитки тощо, доводилося замовляти їх із Москви чи Прибалтики. З часом доробки березьких майстринь ставали все популярнішими, ними прикрашали поважні зали, офіси, заклади та установи. Роботи березьких ткаль експонувалися на виствках у Москві, Ризі, Будапешті, Києві, інших містах. Милувалися ними і в Німеччині, Японії, Австрії тощо.

За вагомі досягнення у 1984 році Катерині Антоник присвоїли звання Заслуженого майстра народної творчості.

У 1992-му одна із найталовитіших учениць місткині Маріанна Профус створила у Великоберезькому ліцеї музей місцевих ткацьких робіт, який нараховує нині майже 2 тисячі експонатів. На знак визнання вкладу Катерини Антоник у відновлення призабутих традицій ткацтва експлзицію Каталін Полоні відкрили і в Закарпатському угорському інституті.

Останнім часом стало доброю традицією проводити у Великих Берегах ткацькі фестивалі, де демонструються не лише вироби досвідчених майстринь, а й стровинні верстати, на яких вони працюють, проводяться майстер-класи. Прикметно, що до справи долучаються молоді дівчата, з яких Маріанна Профус організувала гурток.

У 2003 році сім’я Катерини Антоник виїхала на проживання в Угорщину, тоді ж у Кішварді організували персональну виставу її робіт. Відвідувачі із захопленням милувалися березькими орнаментами, які органічно доповняють поперечно-смугасті візерунки із вкрапленням до них червоно-чорних та синіх кольорів. Килимки, доріжки, серветки і скатертини, жіночі блузки та інши витвори мистецтва створюють неповторну атмосферу Великоберезького краю, його талановитих людей.

Нині місткиня, на жаль, знаходиться в лікарні Кішварди, де її підтримують профілактично. Привітати її з ювілеєм прийшли донька Каталін, двоє дорослих онуків та четверо правнуків. Журналістам порадили не турбувати жінку, котра, до слова, знаходиться при кристалічно здоровій пам’яті. Тому приєднуємося до поздоровлень віртуально й бажаємо пані Катерині ще довгих років життя, благополуччя і Божого благословення.