«Рай замість пекла»: переселенці добрим словом та ділом віддячують закарпатцям, що прихистили .

Із часу повномасштабного російського вторгнення в Україну, життя людей різко змінилось. В одну якусь мить вони залишились і без рідних домівок і без родин.

Страшний період настав у житті українців від 24 лютого 2022 року. Саме тоді путінська армія вторглась на територію України, де почала завдавати ракетних ударів по мирних містах, вбивати людей. Наляканих жителів із зони вогню евакуювали автобусами й потягами.

Багато людей намагались втекти і на власних автівках, проте не всім це вдалося – ворог нещадно розстрілював цілі родини біженців у машинах. Загинули діти. І все ж, кому вдалося втекти з цього пекла, наразі перебувають у більш спокійних місцях. Волонтери і всі небайдужі, зокрема, й у Закарпатських громадах допомагають переселенцям із забезпеченням необхідних продуктів та одягом, надають прихисток.

Чимало біженців отримали прихисток та роботу у селах Перечинської ОТГ. Зокрема, одним із таких сіл є Зарічево, де переселенка працює в одному із магазинів.

6000 тисяч переселенців, у тому числі, й дітей-сиріт змогли прихистити у Перечинській громаді. Їх розселено по дитячих садочках та Перечинській школі-інтернаті. Важливу допомогу для біженців надає БФ «Опіка». Про це ми уже згадували у попередніх публікаціях. Під керівництвом Ірини Судакової у місті Перечин створено пункт допомоги переселенцям й родинам військовослужбовців.

На Березнянщині для біженців, із моменту російського вторгнення в Україну, діє міні-хостел, який насмперед був соціальним магазином. Притулок для вимушених переселенців створили усього за три дні.

Окрім цього, із перших днів щирість й гостинність біженцям показали на Виноградівщині, куди наразі входить чотири об’єднані громади: Виноградівська, Пийтерфолівська, Королівська та Вилоцька. На території громад прихистили 10 тисяч переселенців. Більшість утікачів із зони бойових дій проживають у так званому приватному секторі. 700 осіб розмістили у державних закладах освіти. Для тимчасового перебування переселенців підготували 11 шкіл та садочків.

Санаторій «Шаян» та дитячий табір на Хустщині також на момент воєнних дій в Україні став місцем прихистку біженців. Також переселенців прихистили в санаторіях й монастирях на Свалявщині та Мукачівщині. Дали притулок розгубленим сім'ям, що залишились без даху над головою у результаті війни, жителі Рахівщини, Міжгірщини й Тячівщини. Одним словом, у всіх районах області із розумінням поставились до людської біди, в якій винна Росія і її «операція», що полягає у знищенні українців. Гіркими наслідками російського терору є вбивства жінок та дітей у Бучі та Маріуполі, катування рашистами невинних людей у підвалах, і що найгірше – це гвалтуванння українських дівчат та жінок на очах рідних. Цим звірствам не має прощення і ворог має стерпіти найжорстокішої відплати.

«Рай замість пекла. Нас зустрічали привітно. Вогонь і кулі уже позаду…»

Ще гіркий розпач на серці тих, що залишились далеко від дому й яких у цей час прийняли закарпатці. Їм і досі ще важко збагнути ці звірства, що чинить Росія у їхніх містах. Однак зараз вони у безпеці й радіють насамперед, що залишились живими. Подалі від дому вони знайшли нових друзів й роботу, навчились жити в нових умовах, допомагати місцевим жителям. До слова, напередодні Великодня майже у всіх закарпатських громадах переселенці долучились до весняних толок із благоустрою населених пунктів – від Виноградівщини до Бергівщини, Мукачівщини, Ужгородщини, Свалявщини тощо. Пройшла весняна толока за участю переселенців і у Перечині. Допомагали дорослі та діти

Про гостинний прийом закарпатцями у той час, коли дітись було майже нікуди і люди у найвіддаленіших куточках області пропонували нічліг та їжу, допомагали із забезпеченням медикаментів та одягом, переселенці розповідають зі щирістю. Намагаються усіляко віддячити людям за це тепло, за той «рай на землі», як вони відзначають, опісля пекла війни, що вони пережили.

У мережі Фейсбук можна побачити різні історії вимушених переселенців, яких війна, розпочата Росією, прирекла пережити найжорстокіший біль. Їх важко читати, не просльозившись та не замислившись над нинішніми реаліями. Всі історії написані кров’ю й стражданням. Та особливо чіпляють за душу слова подяки.

Зачепив за живе ось такий пост, опублікований напередодні Великодня переселенкою Тетяною Плєшковою. Проживає в Порошкові Тур'я-Реметівської ОТГ. У дописі жінка згадує про той важкий момент евакуації, що надто важко було покидати рідну домівку і, врешті, вони наважились переїхати із дітьми та внуками. У селі на Закарпатті їх зустріли привітно та з посмішками:

На нашу землю нагло ввірвалися 24.02.22 рашистська, смердюча навала , яка принесла страшну біду нашому славному Українському миролюбимому та працьовитому народові. Час розділився на до та після. Почалася масова евакуація людей. Ми також з дітьми та внуками прийняли рішення виїзджати з рідного міста. Дорога була далека та складна, але я хочу подякувати Богові за те, що нас вона привела в с.Порошково Закарпатської обл. Нас зустріли чуйні, турботливі люди, які не покладаючи своїх сил ні в день, ні в ночі без вихідних працюючи ради нашого добробуту, тимчасово переселених людей. Нас зустрічали привітно з ласкавими посмішками.

Порошкове це райський куточок, який сяє своєю чистотою квітучими садами та квітниками, які квітнуть у кожному дворі. Всім Вам дорогі люди, які проживають в с.Порошково хочеться сказати: «Дуже дякуємо» і привітати Вас з світлим святом Великоднем! Мирного неба Вам! Слава Україні!