«Не час для веселощів»: Великодні свята в час війни для закарпатців

Війна війною, а Великодні традиції бережуть в Україні.

Правді бути, цьогоріч Великодні свята особливі. Не у всіх українців є нагода провести ці свята із родинами та у власних домівках. Це стосується й переселенців, які наразі далеко від дому і, звісно, українських солдатів, що боронять рідну землю від окупанта.

І все ж, навіть у ці переломні часи люди вірять у Бога й не зраджують унікальним традиціям, відправляючи сотні освячених кошиків зі смаколиками на фронт українським бійцям.

Цьогоріч, у зв’язку із оголошеною комендантською годиною у Великодню ніч, а саме від 23.00 23 квітня до 05.00 24 квітня, богослужіння з освяченням кошиків проходили у храмах в ранковий час. Поодинокі, не маючи змоги відвідати службу, виконали ритуали із освячення пасок удома.

Великдень 2022-го. Освятила кошик удома із Великодніми дарами й пенсіонерка із Перечинщини пані Надія. За словами жінки, її син нині воює із окупантами в Україні. 

–Хай Бог прийме, цього року не мала змогу відвідати службу у храмі. До церкви далеко йти пішки – три кілометри, машини не має. Сусіда, який би підвіз, днями забрали до армії, – каже Надія. – Забрали і мого сина на навчання у Львів. Поки не відомо, куди перекинуть, зі словами жалю розповідає Надія. –Тривожать думки. Важко спати. Лиш би усі наші воїни повернулись додому живими й здоровими. Із нашого села позабирали багато молодих хлопців.

Освячувала удома цьогоріч паску і пані Лариса із Ракова. Зять Лариси теж на війні. Вдома із літньою жінкою залишились донька й двоє неповнолітніх онуків:

–Важко доводиться нині. Уся робота на Мар’яні можна сказати. Я не берую уже працювати, хіба помагаю, та й то коли тиску не має, чи цукор не дасть «гопака» – відзначає Лариса Іванівна. – Посвятили нині паску удома під час онлайн-трансляції, помолившись та просячи в Бога сил нашим солдатам. Дасть Бог, усе буде добре, маємо бути терплячими і тільки молитись.

Минулого року, за словами Мар’яни, ще було якось веселіше. На Поливаний Понеділок у хаті було удосталь малих та дорослих поливачів.

–Ходили весь день – із ранку й до пообіддя. Зараз навряд чи ходитимуть поливати, – відзначає газдиня. Потроху й на селах традиції забуваються. Та й зараз не час для веселощів, коли ідуть воєнні дії у нашій державі. Проте, сподіваємось, що традиції не забудуться і після цих жорстоких подій в Україні люди ще більше іх цінуватимуть, відвідуватимуть Божі храми.

Ну а які все ж традиції на Поливаний Понеділок?

Цього дня хлопці й чоловіки із самого ранку йдуть поливати парфумами жінок і дівчат. За словами старожилів, двері на Поливаний Понеділок мають бути відчиненими.

Дівчата за «поливанку» готують гостям писанки та запрошують до святкового столу, де частують Великодньою випічкою.

Малим дітям дають шоколадні писанки, мандаринки. Малеча збирає писанки у мішечок, де можна побачити й тістечка й інші смаколики.

Поливаючи господинь поливач тричі мовить «Христос Воскрес», а у відповідь отримує: «Воістину Воскрес». Зазвичай поливачі ходять групами. Відчиняючи двері, питають: «чи можна пополивати?»

На Поливаний Понеділок не серинчливо пускати жінку до хати, або п’яницю, адже «весь рік не буде вестися в обійстю, а у родині будуть сварки».

За народним повір’ям, вода у Великодній Понеділок в струмках, потічках й інших водоймах, є надзвичайно цілющою. Раніше люди обливали джерельною водою не тільки один одного, а й себе теж. Такі поливалки означали духовне весняне очищення. І зараз, коли файна погода, не надто холодно, поливають дівчат навіть водою із потічків. Парубки набирають повнезні тари з водою (пляшки та відра) й очікують на дівчат, аби обілляти.

Поливальну традицію і по сьогодні зберігають у багатьох районах області: Перечинщині, Ужгородщині, Березнянщині, Свалявщині, Берегівщині тощо. Але найбільше традиції збереглися у селах, зокрема і у Тур’я-Реметі (ще донедавна Перечинського, а зараз Ужгородського району).

Нагадаємо, злочин задля традиції: на Закарпатті готуються палити «скати»