Курортна місцина в найтеплішому районі Закарпаття, на Виноградівщині, під знаменитою Чорною Горою: мальовничі скелі, туристичний комплекс з садом і великою водоймою.
Сюди приїздили на відпочинок, купатися та рибалити.
Сьогодні ж ми приїхали побачити, як тут роблять пластини для бронежилетів – місцеві ентузіасти об’єдналися й створюють захист для тих, хто на фронті, у спосіб, який є можливим, повідомив портал ШоТам.
Даніель Козлович – виноградівець, який 10 років живе і працює у Львові. Він повернувся на Закарпаття, аби організувати пункт допомоги фронту та створювати бронежилети із пластинами з автомобільних ресор. Плитоносками опікується Марія Горнецкі – діловодка у місцевій громаді, яка згадала навички з крою й шиття та власноруч розробила лекала.
Майстерня просто неба – під Чорною Горою
Місце роботи з пластинами оминути неможливо: звук інструментів і сам гучний, і відлунює від легендарної скелі – Чорної Гори. Чоловіки працюють просто неба й іскри від пилок та зварювання розлітаються навкруги. Тут створюють пластини з ресор вантажівок («КамАЗ», «ЗІЛ», «Урал»).
Одна команда розрізає металеві смуги під потрібний розмір, враховуючи вигини, інша – зварює та повертає першим для шліфування. Далі метал у спеціальний спосіб обмотують – для більш комфортного носіння, «поглинання» куль і запобігання утворенню уламків. Після цього – «монтують» у плитоноски, які шиють у селі неподалік. Майстри не рахують, скільки пластин виготовили сьогодні: працюють, доки є матеріали та сили.
«Зараз у роботі задіяли вже 40 людей. І це не волонтери, ми взяли їх на роботу, це наш принцип. Людям треба на щось жити, та і, наприклад, таких майстрів, які вміють працювати з металом, не так просто знайти. Не хотілося б, щоби вони, отримавши інші замовлення, пішли. Спершу, звісно, всі бажали, готові були працювати на волонтерських засадах, але ми наполягаємо», – каже Даніель Козлович.
У розробці технології допомагали спецслужби та ветерани
«Коли почалося велике вторгнення РФ, було зрозуміло, що хлопцям на фронті потрібен потужний захист. І ми з друзями, партнерами, взялися закуповувати за кордоном всю амуніцію, яку тільки могли. Та коли ціни почали доходити до 500-700 євро за бронежилет, побачили, що наших ресурсів надовго не вистачить. Знали, що в Україні вже створюють бронежилети в такий спосіб, знайшли контакти, поспілкувалися, з’ясували послідовність дій і розпочали виробництво.
За прототип ми взяли чеський бронежилет 4-го класу захисту, ціна якого більше тисячі євро. З нього зняли лекала. І, власне, взяли форму самої пластини. Так, наша пластина суттєво важча, але, що важливо, вона витримує постріли з Автомата Калашникова, калібрів 7,62 і 5,45, влучання набоїв різних класів і постріли з кулемета Калашникова. Прототип важить 8 кілограмів, наш бронежилет має вагу 10,4 кг. Собівартість бронежилету на початку була 3500-3700, зараз – 5200 гривень, бо матеріали дорожчають.
Кожну партію ми обов’язково тестуємо: відстрілюємо, щодня, це роблять спеціалісти. І можемо підтвердити, що наші бронежилети витримують прямі влучання. Отже, підходять саме для передової.
У перші дні ми робили, скажімо, один бронежилет на день. І розглядали його зі знавцями, спілкувалися. У розробці допомагали співробітники спецслужб і військові з досвідом бойових дій у російсько-українській війні. Ми багато думали, радилися та розробили бронежилет, скажімо так, універсальний, який всім сподобався. Далі робили, наприклад, три бронежилети на день, і на місяць з дня вторгнення вийшли на зо три десятки штук на добу», – розповідає Даніель.
Ми не продаємо бронежилети, але відправляємо лише на передову
«Сміливо скажу, що зараз нашим бронежилетам немає аналогів в Україні, і ми точно впізнаємо свій серед інших. Вдалося додати певні новації. Зокрема, є спеціально пришита стрічка, що може допомогти при евакуації пораненого, та деталь, на яку вояка може присісти або ж підкласти її під голову.
Ми не продаємо бронежилети! Велика черга, безліч запитів, відправляємо саме на фронт, на передову. Най вибачає тероборона Львова, але, скажімо, відправити під Херсон зараз важливіше. Є випадки, як ранковий дзвінок сьогодні, жінка каже: мої син і батько за дві години їдуть на передову. Авжеж, ми хапаємо два ще «тепленькі» бронежилети і летимо до них!».
Сільрада перетворилася на швейний цех
Весну не зупинити: від скелі Чорної Гори йде тепло, а дзижчанню пилок акомпанує пташиний спів. Його стає чути зовсім добре: чоловіки вимикають інструменти і йдуть мити руки – коротка перерва на обід. Ми ж їдемо за кілька кілометрів дорогою між квітучих дерев – у Сасово, це теж Королівська територіальна громада. Плитоноски шиють просто в приміщенні сільської управи, там же – і пункт допомоги фронту й біженцям.
У кабінеті діловода роблять розкрій, часом притискаючи викрійки книгами про місцеве самоврядування. А у сусідніх кабінетах (схоже, старости та землевпорядника) чаклують над швейними машинками не кравчині, а бібліотекарка, працівниця культури, спеціалістка управи територіальної громади та молода мама.
Марія Горнецкі спершу ніяковіє і скромно відмовляється розповідати про свою розробку. Та ми вмовляємо, і пані знімає з манекена плитоноску й показує в деталях.
«Ми всією громадою хотіли робити щось корисне. Староста приніс бронежилет і запросив кравчинь подивитися, що можна зробити. Спершу нічого не вийшло, всі казали, що не мають такого досвіду. Я у 1980-му році здобула освіту закрійниці, але не працювала з цим. Та, маючи бажання діяти, зробила перші лекала. Спершу на тканині, потім на шпалерах, далі перенесла на картон…
Спілкувалися з військовими – а у нас у селі дуже багато ветеранів російсько-української війни – радилися, вдосконалювала… Виникла ідея зробити отакий «хомут», щоби було легше транспортувати пораненого, бачите, можна й обіруч, а ще ці «подушечки». Най би присів, як має кілька хвилин, відпочив. Але не на сирій землі, та й під голову можна покласти, раптом що», – каже майстриня.
«Крутимо, мудруємо, придумали вставляти шматки каремату, клейоночку вшиваємо, щоби «подушечки» не мокли. Наші дівчата не професіоналки в цій роботі, але спільними зусиллями дещо вдається. Ще ми додали стрічки для рацій і такого подібного, тож це і бронежилет, і «розвантажка» одночасно.
Хлопці нам надали всі матеріали, працюємо, от просто тут, у сільраді. Буде ще цех, зараз там ремонт такий швидкий. Зараз все – для фронту», – додає Марія Василівна.
…Пані Марія ділиться лекалами плитоносок з ентузіастами, а Даніель уже відправляє машини по ресори для плит в інші області. Днями на другому поверсі сільради обладнали більший цех, для якого закупили професійні швейні машинки. Минулого тижня був рекорд: відправили одному підрозділу одразу 43 бронежилети. З думками, аби всі українські вояки лишалися живими та цілими. Ці побажання точно закладені в кожну деталь захисту, створеного закарпатцями.
Звіти про отримання бійцями бронежилетів made in Zakarpattia є на сторінці Даніеля Козловича у Facebook. Там можна зв’язатися й щодо підтримки волонтерської справи.
Текст: Алла Хаятова. Фото: Сергій Гудак.
Нагадаємо, Історія вимушених переселенців, які дістались з Харкова до Ужгорода всімох у одному авто.
Читайте на ГК:На Виноградівщині ліквідували мастабну пожежу: відомі подробиці "палаючого" інциденту (ФОТО)Читайте на ГК:"Сакура зводить із розуму": що закарпатець вчинив задля крутої розваги? (ФОТО)
Читайте на ГК:Без світла понад 7 годин: на Закарпатті відключатимуть електроенергію