В Бучі волонтери сотнями збирають тіла застрелених людей (ВІДЕО).

Асфальт ніби килимом покритий осколками від мін та розбитим склом з вікон обстріляних будинків.

Київська область звільнена від окупантів - таке повідомлення розмістила в соцмережі заступниця міністра оборони Ганна Маляр. Серед звільнених міст - Буча. ДСНСівці напередодні взялися розміновувати там і в сусідньому Ірпені дороги. На це піде не менше двох тижнів, кажуть у місцевій владі, яка теж повернулась у Бучу. І вперше сьогодні в містечко приїхала колона гуманітарної допомоги. А ще супутниковий зв'язок "Старлінк". Майже місяць в окупації та під зливою вогню росіян жили понад три тисячі людей, серед яких чимало дітлахів.

Про це йдеться в ТСН.

Містечко Буча, яке днями звільнили від росіян пережило одні з найпекельніші боїв. Прямої дороги зі столиці тепер туди немає. Рушати можна лише в об’їзд, через понівечений російськими атаками Ірпінь. Та й тут шляхи майже не проїздні.

Дорогами Бучі та Ірпеня нині майже не можливо проїхали - тут або розкуйовджене техніка, або залишки від снаряду. Сапери позначають залишки від мін.

Асфальт ніби килимом покритий осколками від мін та розбитим склом з вікон обстріляних будинків. Тож влада просить не квапитись повертатись місцевим.

Пані Галина гріється біля вогнища у дворі багатоповерхівки. На багатті закипає обід для 10 сімей, які жили тут увесь час окупаціїї. Жінці дуже дошкуляє холод. Без опалення і світла містечко прожило майже понад місяць. А ще без зв’язку, але дзвінок від сусіда, який з новин почув, що Буча звільнена дивом пробивається до Галини.

Супутниковий Інтернет «Старлінк» тепер у Бучі і вже за кілька днів обіцяють, що люди, які тут місяць жили в окупації, нарешті зможуть зв’язатись із рідними.

Та зателефонувати до рідних судилось не всім. На вулицях досі лежать десятки тіл загиблих мирних жителів. Декого ховали просто на подвір’ях їхніх домів. Збирати їхні тіла навіть під обстрілами допомагав Сергій. «Вже людей 200 мінімум за півтора тижня. Витягуємо з машин, на тротуарах, в будинках. Всі застрелені в голово, в око. Скоти вони», - каже чоловік.

Як ховали тут цілу родину бачив 12-річний Дмитро. Він із сім’єю лишився в місті, бо батьки навіть і не думали, що їх чекає аж таке лихо. А коли обстріли стали ряснішими і на вулицях побільшало розстріляних авто цивільних, виїжджати просто не ризикнули. «Як вони приїхали, я був з татом у підвалі і мені було дуже страшно. Я боявся, що прийдуть і молився, і, на щастя, «руські» не прийшли до нас у підвал», - каже хлопчик.

У домівках місцевих похазяйнували, там де їм господарі не відчиняли двері, їх просто виламували. А у дворах ставили свої гармати. «У нас у дворі стояло 7 танків», - розповідають місцеві.

А прикриваючись новенькими багатоповерхівками стояв підрозділ десанту. Все що від нього лишилось – попіл та груди металу. І обгорілий паспорт одного з росіян.

У містечку увесь час окупації лишалось понад три тисячі місцевих, серед них багато дітей. І от сьогодні вперше, вони істимуть свіжий хліб, бо до Бучі приїхала ціла колона гуманітарної допомоги.

Так людно у середмісті тут не було давно. Люди шикуються в черги за харчами та теплим одягом. Дехто на автобуси для евакуації. Та більшість мешканців ще лишається жити у підвалах. Не лише тому, що залишились без даху над головою. Їм заважає страх, що обстріли розпочнуться знову.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber