«Воювали діди, а зараз – й онуки»: про діда Гриця, якого уже не має, та «росіян-дармоїдів».

На сьогодні у селах майже не залишилось старих хат із 1930-их років. Принаймні, більшість перебудовані.

Їх виконували на той час наші прадіди із вальків у перемішку з соломою. Таку у свій час звів і дід Гриць із Перечинщини. Стоїть хата і досі на одній із вулиць Тур’я-Ремети, звідки родом славетний поштар Федор Фекета.

На жаль, про діда (авт,) залишилось для внуків лише дріб’язок спогадів у чорно-білих тонах. Та от із розповідей очевидців відомо, що дід Григорій Белей у свій час був куркулем. Тримав у обійсті волів, газдував із дружиною Марією, обробляючи землю у поті чола.

Газдівським, наполегливим, із винятковим характером, затямили односельці діда Григорія із вулиці 8-го Березня. Продовжував трудитись і будучи інвалідом та підпираючися на палицю. Під час Першої світової війни (Велика війна, або ж «Війна, щоб завершити усі війни») отримав травму ноги, довелось ампутувати. У результаті, до кінця днів проходив із протезом.

Дід прожив гідне життя. Разом із дружиною Марією виховали чотирьох дітей, нині уже покійних, – Василя, Катерину, Михайла та Ганну. Усі виросли під одним дахом – двоє братів і стільки ж сестер. Під тим самим дахом, ще наразі дуже надійним, та тими стінами із вальків, проживають онуки і правнуки діда Григорія й бережуть минулу історію.

–Дійсно, історія у цих стін доволі багата, – відзначає невістка діда Гриця Марія. – То мабуть найстаріша хата у всьому селі. Ми хотіли строїтись у 90-их, але не вийшло, – відзначає газдиня. Так от і залишились ми із Василем, нині покійним, у хаті, яку звів дід Григорій. Був шустером, майстрував односельчанам взуття. В обійсті і досі ще збереглись його інструменти і дерев'яні підошви, –каже Марія.

«Бог врятував»

‌Одна із найближчих сусідок діда Гриця Марина Рябець розповідає, що хату Григорія Белея у ході воєнних дій на Закарпатті хотіли знести ворожою технікою (дід воював за мадярів). На щастя, снаряд не влучив у будинок, а трохи далі – у берег. Будинок вцілів. Ангел захистив могутнім крилом.

–Найбільш за все дідо Гриць ненавидів москалів, – розповідає невістка Марія. Він називав їх ледарями й п’яницями. Казав: мадяр який уже є, але той хоч працьовитий, а москалі – то паразити. Не знав, на жаль, що зараз український народ воюватиме із тими паразитами, – каже Марія. Не хотіли б діди і прадіди, щоб воювали їхні нащадки, але маємо, на жаль, невтішні реалії.

Нижче на фото із сімейного архіву (на жаль, єдиного збереженого) родини Марії Белей – дід Григорій з племінницю й племінником біля старенької хати. Григорій Белей стоїть позаду праворуч.

Ще місяць тому здавалось пекельні часи для України минули. Воєнні жахи десь там позаду. Не будуть палати вкраїнські поля та сади. Більше не буде руїн та страждань багатомільйонної української нації. Хто б міг подумати, що сьогодні у мирній країні ітиме війна, розпочата Росією. Що саме зараз молоді юнаки проливатимуть кров, обороняючи свої території.

–Чому і скільки ще жертв потрібно Путіну?, Скільки ще горя хоче завдати Україні Росія та зруйнувати мирних міст? – запитують діти, сини й матері у цей час. Адже війна уже тут.

Нажаль, нинішні реалії в Україні укотре змушують людей переосмислити власне життя. Йде війна котрий день в українських містах і селах. Ворог безжально вбиває жінок та дітей, мирних жителів просто на вулицях. Міста у руїнах, а жителі, яких не дозволяють евакуювати до більш спокійних регіонів, до смерті налякані. Зокрема, у жахливих умовах знаходяться мешканці Маріуполя, розбомбленого ворожою військовою технікою. Люди весь час перебувають у бомбосховищах, без їжі й води. Змушені навіть пити з калюж.

Закарпатці не осторонь тих жахливих подій та бояться, аби ворог не зазіхнув і на їх срібний край. Тож наразі у всіх містах та селах регіону облаштовують підвальні приміщення й бомбосховища у разі небезпеки. До слова, напередодні у всіх містах області пролунала повітряна тривога. На якийсь час людей – жителів Ужгородщині, Перечинщини, Великого Березного, Мукачева, охопив страх, були змушені сидіти в підвалах будинків. Та, Богу дякувати, гул сирен закінчився й лиха година обійшла стороною. Молимо Бога, щоб закінчилась війна в Україні й зійшло сонце миру над нашими головами.

Нагадаємо, уродженець Закарпаття безслідно зник в атакованій росіянами Бучі (ФОТО)