«Я дитина України»: слова дівчини з Виноградова про війну, українців та рай на землі

Прочитавши написані рядки можна зрозуміти увесь той глибокий сенс, який закладений в написаних здавалося б простих словах.

Далі подаємо оригінальний текст без правок, який на своїй сторінці написала уродженка Виноградова Сашка Онисько:

Війна стосується всіх, бо як показує час, кордони - це просто уявні лінії, які ні від кого не захищають і нічого не означають, крім тих випадків, коли вони є інструментом бюрократичної візової тяганини і ділять людей на «наших» і «ваших».

Здавалося б, сижу собі спокійно в Парижі і можу говорити, що мене це не стосується. Стосується… бо я дитина України, бо моя сім‘я і друзі там, і серце не на місці. Бо, народившись в Україні, я витягнула щасливий квиток і не збираюся його нікому віддавати. О так, повірте, народитися в Україні - це успадкувати незламний характер, мужність і доброту, любов до простих, але геніальних людей. Це жити не по правилам, але жити заради інших. Це бути адекватно закоханим в країну, яка далека від ідеалу, але яка ТВОЯ. Любити її, не дивлячись ні на що, бо це твоя перша любов, яку ти пронесеш з собою через все життя. Любити її як себе, бо ти і є країна, від якої ти вимагаєш більшого, як і від себе. Це на підсвідомому рівні іти по світу з ідеєю показати всім, що українці не дикі, а свободолюбиві, не сліпі націоналісти, а ті, хто щодня працює для того, щоб в Україні було жити ще комфортніше. Це не ксенофоби; це ті, хто дружить, закохується і закохує в себе не тільки росіян, але і всіх мирно налаштованих людей з різних куточків планети.

І якщо і є рай на землі, то він на вершині гори Аю-Даг о 5-ій годині ранку, коли море зливається з обрієм, а перші промені сонця засліплюють. Внизу Артек наповнює вітрила, тобі там завжди 12 років і ти свято віриш в легенди Ластівчиного Гнізда.

Якщо і є рай на землі, то він в карпатських горах на фестивалі бринзи, вина, меду чи то просто на фестивалі чого-небудь, бо це фестиваль життя.

Якщо і є рай, то він там, де ти, тримаючись за мамину руку, перескакуєш через три сходинки, бо втомилася рахувати скільки їх там на Потьомкінських сходах в Одесі.

Якщо і є рай, то він у нічному поїзді номер 99, який їде через Ріо-де-Жанейро на Здолбунів, але кожного разу ти, лежачи на верхній полиці, уявляєш, що то нічний експрес, особливо, коли проїжджаєш через тунель.

Якщо і є рай, то він на площі Ринок, де ти розумієш: «для чого нам Європу? ми вже в Європі».

Він в Ужгороді на Липовій алеї, де також о 5 ранку ти годуєш голубів соняшниковим насінням (здається, відчуття ейфорії завжди накриває о 5ій ранку).

Якщо і є рай, то він у Виноградові, де йдучи по викладеній чехами бруківці пояснюєш таксисту «поверніть біля хреста направо», і він зрозуміє.

Якщо і є рай, то він в червні 2005 року, коли їдеш з села, по радіо пісні Оксани Білозір і Поплавського. Наступний в черзі однокурсник твоєї мами, Гарік Кричевський (твій особистий Ален Делон). Ти кусаєш свіжий «фанок», який тобі на дорогу загорнула в серветку сусідка твоєї тітки. Приспускаєш вікно і розумієш, що запах свіжо скошеної трави одурманює, а ти безмежно щаслива, бо попереду 3 місяці канікулів.

Якщо і є рай на землі, то він у переході на Льва Толстого у Києві, де ти 17-річна запізнюєшся на першу пару по теорії держави і права, але забігаєш забрати найсмачнішу каву, яка тебе чекає ще з Либідської. На вулиці 2014 рік. Революція. Тобі не страшно. Ти не знаєш, що через пару днів будеш пересиджувати цей кошмар у Білій Церкві. Якщо і є рай, то він у Києві, який був твоїм пеклом, аж поки ти туди не повернулася просто так, а не на сесію.

Якщо і є рай, то таких прикладів кожен може навести сотню. І вони всі там, де не стріляють, не вбивають. вони там, де мама молиться за тебе, де ти ходиш під мирним небом і знаєш, що всі проблеми вирішаться, бо в тебе ціле життя, щоб справитися з ними і знайти відповіді на всі питання.

А тепер уявіть, як то, коли в твій рай вриваються з війною? Не можете! Бо там, де рай, нема війни!

І це правда не тільки для мене чи для того, хто це читає. Це правда кожного сирійця, палестинця, ізраїльтянина, афганця, серба, боснійця, француза чи італійця, чи росіянина…. У кожного свій рай і своя правда. Правда кожної людини, яка народилася для того, щоб жити, а не помирати за ідеї, території, кордони і хворі імперіалістичні фантазії окремих «недолюдей».

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що у Виноградові під час Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав ветерани-«афганці» нагадали про свої проблеми (ФОТО)