«Моторошні руїни серед села»: що приховують стіни колись діючого ковбасного цеху на Перечинщині (ФОТО)

У минулому Тур’я-Ремета була одним із важливих культурних й економічних центрів усієї Турянщини.

У 20-х роках минулого століття розвиваються стрімко ремесла й торгівля. На ту пору в селі вже були 25 магазинів, корчм та крамниць.

Попитом корисутвались тютюнові крамниці – Крупчинського, євреїв Шуха та Бучека (Трафіка). У трьох найбільших промислових крамницях із змішаним товаром можна було купити все: від найменшого цвяха – до святкового, у тому числі, й весільного одягу.

Була у центрі села й горілчарня, куди завозили бочками спирт, а пиво цистернами. Відтак, готовий напій розвозили в села Турянщини.

Згадують селяни і популярну у свій час торгову точку в підвалі «Рак» - пивний бар, який на час зйомок у селі кінокомедії «Трембіта», вдвідували актори Свердловської кіностудії. Про це ми писали у попередній публікації. Тут, у масовці, знялося багато місцевих. Платили за участь у зйомках, розповідають односельці, по три карбованці в день. Знімались дорослі та діти.

З утворенням споживчого товариства у Туря-Реметі (1946 рік) було відкрито «Закусочну», «Чайну» кондитерський цех. В 1954 році побудували “Сільмаг”, у 58-ому центральний продмаг, а в 1967- ому торговий центр.. Кооператорів із Тур’я-Ремети очолив Іван Плешко. Найперше були значні труднощі із довозом товару, адже завозили його єдиною підводою, згадують очевидці.

Не так і давно працював у селі й ковбасний цех. Про нього теж є чимало розповідей від очевидців. Почав функціонувати цех, за інформацією Мар’яни Боднар, у 1971 році.

На разі, будівля у центрі села уже давно запустіла. В напіврозвалених стін, де колись вирувало життя, нині лякаючий, моторошний вигляд. Повибивані шибки й поросла хащею довколишня територія нагадує кадр із фільму жахів. На залізних воротах, поіржавілих із часом, написано білим: Обережно, злий пес! На даху зруйнованої будівлі «господарює» лелека і щосезону, в весняний період, «пернатий начальник» перебуває в гнізді на даху цих розвалин. Природа, на жаль, тут навела свій порядок за весь період, без втручання людей.

У той же час, за словами Ольги Граб, у свій час у цеху було людно та шумно. Тут кипіла робота не лише в будні дні, а й суботу й неділю. Одним із робочих ковбасного цеху був нині покійний чоловік пані Ольги Іван Граб. Як вона розповідає, чоловік пропрацював там упродовж п’яти років. На той час директором цеху був Граб Юрій Іванович, родом із сусіднього Ракова. Пізніше директорував трохи Грицак (імені не пам’ятають) із Сімерок. Сам цех підпорядковувався райспоживспілці. Заготконтора знаходилась в Перечині.

М'ясо до цеху завазили із сусідньої Львівщини, бо там його можна було купити врази дешевше. Крім того, здавали до цеху на м'ясо рогату худобу й селяни й отримували за це платню.

Цех не знав відбою, пригадує співрозмовниця із вулиці 8-го Березня Ольга Граб. Часто мусіли працювати в суботу й неділю, аби встигнути із замовленням. Продукцію із цеху розвозили в основному по торгових точках району, не отримували замовлень щодо експорту мясних товарів за межами області.

Приміщення ковбасного цеху на той час було дуже просторим. Тут були довгі залізні столи, де здійснювався процес із розкістьовування м’яса. Чоловікам треба було намучитись із розділюванням туші. Одним із таких майстрів, який знався на цьому важкому процесі і був чоловік Ольги Граб пан Іван. Робота була важкою, без виробничих травм не обходилось.

Ковбасний фарш зі спеціями та часником для майбутніх смаколиків готувався у спеціальній електричній мішалці:

–Туди могла стати ціла корова, – жартує пані Ольга.

В основному працювали з телятиною й свининою, м'ясо птиці не використовували.

Найбільше замовлень ковбасний цех виконував до празників – дня Перемоги, Великодня. Поряд із ковбасами, які майстерно коптили у спеціальних залізних шафах-коптильнях у приміщенні цеху, до свят готували копчені телячі ребра та шовдар. Копили м'ясо на дровах, які доставляла спеціальна машина.

Працювали у цеху Марія Ман із Туря-Ремети, Сергій Соколов, із Туриці Ганна Бреньо (покійна), Василь Забрудський із Перечина. Бригадиром був перечинець Михайло Скубенич. Останнім часом чоловік торгує парфумерією на місцевому ринку в Перечині.

На сьогодні при вході до вже недіючого ковбасного цеху у Туря-Реметі уже не має тієї вивіски із назвою «Ковбасний цех» великими літерами, де була зображена корова із величезними рогами, пригадує Ольга Граб. Залишились одні тільки спогади. Після занепаду цеху, усе, що було в тій будівлі порозкрадали, а шибки, що раніше були обставлені залізними решітками, порозбивали. Стоїть будівля й чекає свого господаря, але хто-зна, чи дочекається. А було б добре відновити процес виготовлення ковбасних виробів у селі.

Нагадаємо, зняли на камеру: у селі на Перечинщині вовки розгулюють поряд з оселями (ФОТОФАКТ)