На сьогодні у магазинах чималий вибір масла та його замінників різної жирності.
У той же час важко знайти справжнє масло, яке б мало у своєму складі лише натуральні молочні вершки без будь-яких домішків. А от раніше на Закарпатті домашні масло, сметану та сир готували у кожнім селі.
У цей час худоби поменшало у обійстях селян. Дві-три корови лишились на вулицю, а десь – одна корова на ціле село. Та і сьогодні у деяких обійстях готують домашні смаколики із натуральних молока і ароматних вершків. Що до останніх, то магазинні сухі вершки не зрівняються з ними, кажуть господарі. Не один раз доводилось переконуватись у цьому.
На Перечинщині теж добре тямлять, як у свій час робили масло бабусі. Не винятком є і села Турянщини, де газдині готують домашні сир та сметану й про себе, а ще й приторговують смакотою на ринку.
На відміну від домашньго сиру, яким торгують газдині на ринках Ужгорода й Перечина, домашнє масло тут рідко можна зустріти. У крайніх випадках, готують його на замовлення.
Із домашнім маслом, кажуть господарі, слід і намучитись. У свій час його готували вручну, без сучасного міксера й іншої модної техніки.
Пам’ятає той процес надто добре і Олена Король:
– Ще раніше, як жила бабуся, то ми тримали дві корови. Постійно було у нас свого сиру й сметани. Раз а то й двічі на тиждень готували домашнє вершкове масло, – розповідає газдиня. Тоді ще не було у нас ані міксерів, ані блендерів, як от зараз. Усе робили вручну.
– Масло ми збивали у трилітровій банці із зібраної сметани. Скляну ємність закривали надійно кришкою, а банку обмотували рушником. Надійно закривши банку та міцно тримаючи її з обидвох кінців починали збивати масло, розкачуючи банку вниз і вверх на колінах. То було важко. Боліли руки, то ж процедуру цю ми виконували по черзі, аж доки масло не було збите, – відзначає газдиня.
Зо словами Олени Михайлівни, таке масло потрібно було збивати не менше півтори години.
– Насамперед із сметани у банці збивались вершки, уже згодом починали робитись масляні грудки й збиватись до купи. Відтак, майбутнє масло проціджували на марлю над друшлаком. Готове масло потім ставили в холодильник, аби краще застигло.
Вершкове масло ще називають коров’ячим жиром. За словами Олени Михайлівни, його постійно готували у її родині до Великодня на освячення.
– До Великодня на освячення ми постійно несли до храму масляну овечку із домашнього масла, – відзначає пані Олена.
– Крім масла ми робили також білий та жовтий сир, згущене молоко – їла його ложками прямо із банки, – ділиться Олена.
Цікаво про масло
Найпершим у світі маслом було масло з овечого та козячого молока. Згодом з'явилось коров'яче – після одомашнення великої рогатої худоби. Найдавніший спосіб виробництва масла зберігся досі в Африці і Близькому Сході: молоко наливали в бурдюк, який підвішували на тринозі і розгойдували. Рух рідини приводив до відділення вершків й утворення з них масла.
Зроблене таким способом масло не могло зберігатися довго в умовах жаркого клімату.
У Давній Греції і Давньому Римі вершкове масло вважалося їжею варварів.
Нагадаємо, В Ужгороді можна побачити, як "здати себе в архів" (ВІДЕО)
Читайте також:
- Штрафи на світлофорі: за що можуть покарати українських водіїв, навіть якщо стоїш?
- Контроль за мобілізацією: Міноборони перевірить лікарські комісії по всій країні!
- Арктичний подих: закарпатці фільмують "фантастику" в горах й низинах (ФОТО)
- Будинки й дороги - під насипом: листопадний "сюрприз" над Закарпаттям і дорожний "айсленд" (ФОТОФАКТ)