Роми. Хто вони? Кочівники з далеких країн, котрі у 21 столітті все ще шукають своє місце у суспільстві чи самодостатній проте вразливий до сучасності народ, для якого Україна стала домом?
Село Підвиноградів у Виноградівській громаді Берегівського району. За понад 700 років офіційної історії, три століття поспіль українці тут проживають поруч з ромською спільнотою. Проте це сусідство навряд чи можна назвати відкритим. Через свої переконання і традиції роми досі живуть відчуджено, залишаючи місце уяві самій малювати колоритні історії.
Перша згадка про ромів з Підвиноградова датується 1779 роком. Це насправді унікальна ромська громада серед усіх інших в Закарпатті. По-перше – це найбільше місце компактного проживання ромської нацменшини в Україні. По-друге, за 300 років ці роми не втратили своєї ідентичності, зберегли самобутні традиції у побуті і суспільних відносинах. Разом з тим, за останні півстоліття вони встигли віднайти свій шлях до добробуту і Бога. Підвиноградівські роми – баптисти.
Ромський табір у Підвиноградові сьогодні (фото Української правди)
Співрозмовник Голосу Карпат - Давид Богар, юрист за фахом та голова місцевого правового центру для ромів та благодійного фонду «Роми Виноградівщини». Він, разом з трьома своїми рідними старшими братами Данилом і Арсенієм, автори ідеї книги про ромське поселення у Підвиноградові. Через історію своєї родини у «Бахтале роменца!», брати Богари розповідають про становлення ромської громади у останні сто років. Про випробування через які довелось пройти і про успіх, який зараз мотивує лідерів підвиноградівських ромів рухатись у напрямку інтеграції нацменшини в українське суспільство.
«Наша громада розвивається повільніше, ніж могла б. Організація «Роми Виноградівщини» якраз і займається тим, щоб підняти між ромів рівень освіти, культури, виховання і поведінки у суспільстві. Ми хочемо, щоб роми рухались у правильному напрямку і швидше інтегрувались в українське суспільство. При чому зберегти культуру і традиції, що є цінні для нас, можливості сучасного світу – використовувати», - пояснює їхні прагнення Давид Богар.
«Бахтале роменца» у перекладі з ромської на українську мову означає «щасливі роми».
Родина Богар за часів батька Давида Веніаміна
З історії табору часів родини Богар
Роми у Підвиноградові століттями жили тим, що виготовляли кували металеві вироби, виготовляли і ремонтували бляшаний посуд, ходячи по селах і пропонуючи свої нехитрі послуги. Інші місили з глини вальки – так на Закарпатті називають саман. Жили роми, здебільшого, у наметах і землянках.
Згодом деякі родини почали робити буржуйки, що дало змогу заробляти їм більше грошей. У такій родині народився батько братів Богарів – Веніамін. Він теж обучився традиційному ремеслу. Але перед цим закінчив школу і відслужив у армії і, як впевнений син Давид, це дало батьку можливість мислити ширше.
«Батько закінчив 9 класів місцевої школи. Йому пропонували продовжити навчання, але він по традиції мав одружуватись. Одружився на мамі, народились діти і він продовжив займатись ремеслом своїх батьків. Але дещо по-іншому. Їздив у Росію, у Ростов. Привозив звідти оцинковані бляшані листи різної товщини. Робив з них сам вироби і продавав для роботи іншим ромам по різним таборам. Так йому стало вигідно, щоб якомога більше ромів, конкурентів, мали роботу і робили якісні вироби із сировини, яку він їм продавав», - розповідає Давид.
Так підприємницька жилка, про прокинулась у Веніаміні Богару, опосередковано допомогла ромам-бляхарям заробляти більше, а їхнім родинам жити краще.
Давид додає, що бачив багато для порівняння компактних ромських поселень (так звикли зараз називати табори) і їхній вирізняється:
«Це дякуючи нашим дідам і прадідам. Вони розвивали його (поселення) у поколіннях і прогрес помітний. Наприклад, наш прадід їздив на возі. Його син, наш дід, теж на возі. А вже батько – на машині. Потім на хорошій машині і зараз вже ми маємо ще кращі авто. Різниця десь у років 30-40»
Сьогодні у Підвиноградові серед ромської спільноти є і злидні, і вже успішні підприємці та громадські діячі з своїми історіями успіху. Вони керують бізнесом, добре орієнтуються у технологічних новинках і українських новинах, а також надають правову допомогу іншим ромам.
Книга «Бахтале роменца!» - це саме така історія успіху «щасливого рома» не тільки кількох поколінь родини Богарів, а цілої ромської громади закарпатського села, яка залишається собою в сучасному світі.
Книга у пам’ять про батька
Дізнавшись від Давида Богара про підаиноградівський табір більше, спитали, як народилась ідея написати книгу про свій рід і громаду.
«Ідея написати книгу народилась від батька Веніаміна. Він багато чого розповідав про своє життя: як ходив у школу, як він служив у армії, які долав труднощі і як досягав успіху. Він детально розповідав, а я слухав. Мені цікаво було. І він завжди нагадував у своїй розповіді: «треба написати книгу, бо такі історії з часом забудуться, а їх необхідно зберегти.
І ще у своїх спогадах він завжди акцентував на тому, що наскільки його батьки були бідніші від нього і він не мав того, що зараз маємо ми. Але батькові пощастило, що коли йому було 7-8 років і його батько, мій дід, вже жив достойно і міг сина відпустити у школу. Знаєте, багато ромських сімей не можуть собі це дозволити, бо діти з малого віку їздять із батьками на заробітки.
Хотілось зруйнувати стереотипи про ромів у суспільстві. Показати, що вони теж можуть мати стабільні доходи і не лише заробітчанські. Тому що озираючись назад, як жили роми у цій громаді століття тому, зараз ми благословенні. І це не наша заслуга, а наших батьків і прадідів.
Після батькової смерті у 2013 році я дуже сумував. Особисто для мене це було велике горе. Я був його шофером, був постійно з ним і мені це важко було переживати. Наче все закінчилось і немає перспективи. Тоді мені допомогла ця ідея, щоб зберегти про нього пам’ять.
Спочатку, це був годинний документальний фільм про його життя. Хто він, як ріс, як ходив у школу і служив у армії, як жив і які цінності сповідував, як прийняв Бога. Мені стало дуже легко на серці, коли це відео вийшло. Ми зробили багато копій і роздали знайомим у Підвиноградові, Королеві, Ужгороді. Тим, хто його знав.
Мій батько вмів давати цінні поради. Буває, що хтось пригадує мені у якихось ситуаціях: «А твій батько говорив так і так». І тоді я згадую, розумію ситуацію краще, а потім посміхаюся і кажу собі: «Так, це мій батько. Мій приклад».
А потім ми реалізували і проєкт з книгою. Залучили через міжнародний фонд «Відродження» грант і вже розповіли про увесь табір. Історію поселення і ромів. Як живемо, чим займаємось. І про історію нашого роду», - розповідає Давид.
Документальний фільм про життя Веніаміна Богара
Підприємництво у громаді і плани на майбутнє
Давід також підприємець. Разом із братами мають фірму по виготовленню металевих, гіпсових і ливарних виробів та продуктові магазини у своєму поселенні.
Розповідаючи, з чого все починалось, чоловік знову згадує про батька:
«Пам’ятаю, мені було десь років сімнадцять. Завжди хтось у таборі ходив і продавав насіння соняшника. І я одного разу кажуть батькові: «Дивися, як купують. Давай відкриємо ларьок?». – Від спочатку здивувася, а потім каже» «Давай. Знайди когось, хто зробить невеликий ларьочок». Я знайшов майстра, який зробив «будку» і я почав там торгувати. Попит великий був. Мені так подобалось. Я відчув, що можна заробляти гроші.
З тих пір посали розвиватись як підприємці. Потім відкрили магазин. Зробили усі документи, які треба. Батько після першого магазина прожив років десять. Потім побудували другий магазин, більший. Але вже не встигли його відкрити з батьком разом…»
Справами підприємства, на якому виготовляють металеві, гіпсові та ливарні оздоби для будинків та інтер’єрів керує середній із братів Богарів Арсеній Богар. Тут працюють десятки місцевих ромів.
«Нам не приємно було бачити своїх ромів, які жебракували, бідували. Ми старалися їх працевлаштувати. Це (виробництво таких виробів) у нас корінне. Це наші діди, прадіди робили», - розповідає про ідею відкриття саме такого типу виробництва підприємець.
У планах братів Богарів не тільки допомогти ромам-односельчанам отримати роботу, а і зберегти свою яскраву культуру і продовжити традиції, та показати їх світові.
«Маю ідею створити музей», - діляться мрією Давид. – «Традиційного ромського одягу. Щоб кожен бажаючий міг ближче познайомитись з нашою культурою, як ми її бережемо і продовжуємо. Так і роми стануть більш відкритими до людей і люди, сподіваюся, до них. Зараз ми в пошуку можливостей, як це втілити у життя».
А поки що музей ромських суконь вдома у Давида Богаря. Сукні його дружини й дочок красуються у великій залі на огляд для запрошених у гості. Так колись було і з історіями про табір у селі Підвиноградів, його жителів і «історію успіху» родини братів Богарів, яка зараз надихає і змінює стереотипи про колишніх кочівників, котрі знайшли свій дім і в Україні.
Давид Богар з сім'єю
Жінки родини Богар
Фото і відео для матеріалу взяті з архіву сім'ї Богар та публічних джерел.
Цей матеріал підготовлено у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства.